ЛІМФОМІОЗОТ

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Лімфоміозот. Препарат покращує відтік лімфи з усіх органів і тканин, має дезінтоксикаційну, антиексудативну, імунокоригуючу, протизапальну дію, яка базується на активації захисних сил організму і нормалізації порушених функцій за рахунок речовин рослинного, мінерального та тваринного походження, які входять до складу препарату.

Лімфоміозот Н. Препарат чинить дезінтоксикаційну, антиексудативну, імунокоригуючу, протизапальну дію, яка базується на активації захисних сил організму і нормалізації його функцій.

Фармакокінетика. Для гомеопатичних препаратів не визначається.

Показання

Лімфоміозот: у складі комплексної терапії лімфаденіту, лімфангіїту, лімфонабряку; післяопераційні та посттравматичні набряки; алергічні захворювання, а також наслідки довготривалої дії різних токсичних факторів: ендо- та екзотоксинів (фактори фізичного впливу, хімічні агенти, біологічні фактори, у тому числі тонзилогенна і туберкульозна інтоксикація).

Лімфоміозот Н: запальні та дистрофічні процеси різної локалізації (переважно у лімфатичних судинах і вузлах), алергічні захворювання.

Застосування

Лімфоміозот

разова доза: дорослим і дітям віком від 12 років — 10 крапель, дітям віком до 1 року — 1–2 краплі, дітям віком від 1 до 3 років — 3 краплі, дітям віком від 3 до 6 років — 5 крапель, дітям віком від 6 до 12 років — 7 крапель 3 рази на добу за 15–20 хв до їди або через 1 год після прийому їжі. Краплі розчинити у 10 мл води та випити, затримуючи на кілька секунд у роті.

У гострих випадках разову вікову дозу приймати кожні 15–30 хв протягом перших 2–3 год, але не більше 8–10 разів. Далі перейти на прийом 3 рази на добу.

При гіпертиреозі прийом препарату необхідно розпочинати з ½ разової вікової дози, підвищуючи щоденно або через день на 1–2 краплі, доводячи до разової вікової дози.

Тривалість курсу лікування та частоту прийому визначає лікар залежно від характеру і перебігу захворювання.

Зазвичай курс лікування становить 2–5 тиж.

Лімфоміозот Н

Разова доза: дорослим і дітям віком від 6 років — 1,1 мл. Застосовувати 1–3 рази на тиждень у вигляді в/м, п/ш, в/ш і в/в ін’єкцій, а також в акупунктурні точки. У гострих випадках — 1 ампула щоденно протягом 3–5 днів.

Курс лікування — 3–6 тиж.

Протипоказання

підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. Можливість застосування препарату Лімфоміозот Н при захворюваннях щитоподібної залози вирішується за попередньою консультацією лікаря.

Побічна дія

Лімфоміозот: у дуже рідкісних випадках можливі реакції гіперчутливості, включаючи шкірні висипання, свербіж, кропив’янку.

Лімфоміозот Н: у поодиноких випадках можуть виникати реакції гіперчутливості (або анафілактичні реакції), а також зміни в місці введення, нудота, запаморочення, втрата свідомості, пітливість, почервоніння обличчя, загальна слабкість. У поодиноких випадках можливі шкірні реакції гіперчутливості, включаючи свербіж, еритему, набряк або сухість.

Особливості застосування

якщо симптоми не зникають або стан пацієнта погіршується, необхідно проконсультуватися з лікарем.

Лімфоміозот не застосовувати при захворюваннях щитоподібної залози без консультації з лікарем.

Застосування у період вагітності або годування грудьми

Лімфоміозот: питання щодо доцільності застосування препарату у вагітних та жінок, які годують грудьми, вирішує лікар індивідуально з урахуванням співвідношення користь/ризик.

Лімфоміозот Н: випадки негативного впливу невідомі.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Випадки впливу невідомі.

Діти. Лімфоміозот рекомендований для застосування у дітей від народження, Лімфоміозот Н — дітям віком від 6 років.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

Лімфоміозот сумісний з іншими лікарськими засобами, Лімфоміозот Н — взаємодія невідома.

Передозування

не відзначалося

Умови зберігання

в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С у недоступному для дітей місці.

Актуальна інформація

Принципи антигомотоксикології були сформульовані відносно нещодавно ― у 1948–1949 рр. (Демяник Д.С., 2009). Німецький вчений Г.Г. Реккевег, послідовних С. Ганемана та засновник фірми «Heel» (Холодова И.Н., 2016), висунув теорію про те, що в основі будь-якого патологічного процесу лежить вплив гомотоксинів (людські токсини), які утворюються в організмі в результаті обмінних процесів або потрапляють в організм із їжею, повітрям та ін. Для нейтралізації гомотоксинів у людському організмі існує багатокомпонентна захисна система, яка представлена ретикулоендотеліальними структурами (зокрема макрофагами та моноцитами), нервово-рефлекторними механізмами, гіпофізарно-наднирковою системою, депонуючими властивостями сполучної тканини та дезінтоксикаційними функціями печінки. Ця система призначена для знешкодження та виведення гомотоксинів. Коли система справляється зі своїм завданням, хвороби не розвиваються. Якщо ж ні — розвивається гомотоксикоз. У його перебігу виділяють 6 фаз:

—екскреція;

—запалення;

—депонування;

—імпрегнація;

—дегенерація;

—дедиференціація.

Припускається, що будь-який патологічний процес можна віднести до однієї з перерахованих вище фаз та індивідуально підібрати антигомотоксичну терапію. Також вважається, що якщо лікування підібрано неадекватно (а популярні антибактеріальні та протизапальні препарати можуть порушувати баланс імунобіологічної реактивності організму), то воно може призводити до хронізації захворювання.

У наш час гомотоксикологічна теорія гомотоксинів доктора Г.Г. Реккевега трансформується у біорегуляторну медицину, поняття якої переглядаються відповідно до сучасної інформації про взаємодію між органами та системами людського організму (Холодова И.Н., 2016).

Важливо враховувати, щоЛімфоміозот не виявляє власної бактерицидної, бактеріостатичної або фунгіцидної активності, що було доведено в дослідженні з посівом музейних штамів найбільш поширених представників мікрофлори порожнини рота (Бережна О.Е., 2014). Але оскільки препарат активує деякі ланки імунної системи, то він суттєво підвищує місцеву резистентність слизових оболонок.

Активні компоненті Лімфоміозоту/ЛімфоміозотуН

Araneusdiadematus (Araneadiadema) ― діюча речовина, що відносно рідко використовується у класичній гомеопатії, тому вона представлена далеко не у всіх реперторіях. Її отримують із павука-хрестовика звичайного (Вермюлен Ф., 2007). Рекомендується при появі таких симптомів, як лихоманка (особливо у вологу погоду), відчуття збільшення або оніміння кінцівок, періодичній невралгії та нав’язливому болю в кістках. Клінічні дослідження на курчатах демонструють (Vyklický L. Jr., 1986), що ефект від отрути хрестовика звичайного пов’язаний зі зворотною десенсибілізацією глутамінових каналів спинного мозку.

Calciumphosphoricum також відомий як как calcareaphosphorica, або фосфорнокисле вапно. Ця діюча речовина часто призначається дітям у період росту та розвитку. Вона призначається при збільшенні лімфовузлів (шийні, пахові, мезентеріальні), ревматичному болю, хронічних катаральних ринітах (якщо ніс холодний та ринорея посилюється в холодному приміщенні), прорізуванні зубів, хронічних захворюваннях горла зі збільшеними мигдаликами та надлишком слизу, а також використовується у дівчат у пубертатний період для полегшення перебігу менструацій (Кент Дж., 2006).

Equisetumheimale (хвощ зимовий) ― діюча речовина із цієї рослини часто використовується в гомеопатії та традиційній східній медицині для лікування циститів та уретритів, а також таких хронічних захворювань із запальним патогенезом, як ревматизм та подагра (Справочник по гомеопатии, 1923).

Ferrumiodatum ― препарат йодистого заліза. Він призначається при зовнішніх та внутрішніх набряках, збільшенні лімфовузлів, частому нежитю із патологічними виділеннями (кров’янисті, гнійні, густі, водянисті), утворенні в’язкого слизу в глотці, а також при частих захворюваннях гортані та трахеї (біль, печіння, велика кількість слизу, хрипота, кашель з відходженням великої кількості слизу), лихоманці та підвищеному потовиділенні у нічний час (Кент Дж., 2006).

Fumariaofficinalis (рутка аптечна або дика рута) використовується після тривалої лихоманки або при туберкульозі легень, а також при болю в животі, захворюваннях жовчовивідних шляхів. У гомеопатії зазвичай використовується свіжа рослина у період цвітіння (Справочник по гомеопатии, 1923).

Gentianalutea (тирлич жовтий) ― для виготовлення гомеопатичних препаратів використовуються переважно кореневища. Призначається при болю в суглобах (переважно ніг, меншою мірою — рук), для корекції таких системних запальних процесів, як подагра та ревматизм (Справочник по гомеопатии, 1923). Окрім того, призначається при сухості у горлі та утворенні густої слини, зниженні апетиту. У народній медицині тирлич жовтий використовується у лікуванні багатьох інфекційних захворювань.

Geraniumrobertianum (герань Робертова) ― використовується для лікування мігренеподібного головного болю, сухості у глотці. Також до показань до застосування належать прояви афтозного стоматиту, хронічних гастритів та ентероколітів (Справочник по гомеопатии, 1923).

Juglansregiassp.regia, також відомий як волоський горіх. Ця речовина міститься в оральних краплях Лімфоміозот і не включена у склад розчину для ін’єкцій ЛімфоміозотН. Препарат зазвичай призначається при головному болю (мігрень), нагноєнні пахвових лімфатичних вузлів, підвищеному слиновиділенні, множинному болісному пустульозному висипу, лихоманці, набряклості обличчя, гнійних абсцесах, печінні в очах, вухах, стисненні у грудях (Кларк Дж.Г., 2001).

Levothyroxinum ― синтетичний гормон щитоподібної залози, лівообертаючий ізомер тироксину. Він чинить анаболічну дію, підвищує загальний тонус організму. Однак важливо знати, що він також може погіршувати загальний тонус організму, а також може погіршувати перебіг захворювань, пов’язаних із гіперфункцією щитоподібної залози.

Myosotisarvensis (незабудка польова) здавна використовується в народній медицині та гомеопатії завдяки своїм протизапальним та кровоспинним властивостям.

Nasturtiumofficinale (настурція лікарська) використовується в алопатичній та гомеопатичній медицині завдяки своїм протизапальним властивостям — усуває лихоманку. Окрім того, призначається при гастритах, колітах, пародонтозах, захворюваннях дихальних шляхів та шкірних хворобах.

Natrium sulfuricum, глауберова сіль ― є однією з конституціональних речовин, які призначають найчастіше (Кент Дж., 2006). Вона показана пацієнтам, які погано переносять вологу погоду або життя в умовах підвищеної вологості. Рекомендована для лікування катаральних запалень та набряків, а також хронічного запалення горла з рясним слизом, відчуттям сухості та першіння, болем при ковтанні.

Pinussylvestris ― препарат, у якому використовується настій хвої та бруньок сосни лісової звичайної. Ефективний для полегшення риніту (свербіж у носі, рясні виділення), кашлю з невеликою кількістю мокротиння, утрудненого дихання, збільшення підщелепних та пахвинних лімфовузлів, а також уртикарного, везикульозного та еритематозного висипу на шкірі (Справочник по гомеопатии, 1923), особливо навколо суглобів.

Scrophularianodosa (скрофулярія, норичник вузлуватий) вважається універсальною діючою речовиною, яка показана при збільшенні лімфатичних вузлів будь-якої локалізації. Окрім того, він рекомендується при болю в ділянці вух та біфуркації трахеї (Берике В., 2000). Іноді рекомендується в якості допоміжного засобу при лікуванні пухлин.

Smilax, або сарсапаріла ― це рослина, яка використовується в медицині завдяки своїм протизапальним, метаболічним, протираковим, протиревматичним, антисептичним та протисвербіжним властивостям. Призначається при системних запальних процесах, простому герпесі, запальних процесах будь-якої локалізації, особливо якщо вони прогресують в умовах вологості (Ганеман С., 1835).

Teucriumscorodonia (лісова шавлія)― використовується при болю в суглобах ревматичного характеру, шкірному висипу, а також хронічному риніті, глоситі, гінгівіті (Справочник по гомеопатии, 1923), які посилюються в теплі.

Veronicaofficinalis (вероніка лікарська) ― рослина, яка використовується в народній та гомеопатичній медицині в якості відхаркувального та протизапального засобу (особливо при захворюваннях ШКТ), усуває свербіж шкіри та слизових оболонок (Справочник по гомеопатии, 1923).

Як і в яких випадках використовувати Лімфоміозот/ЛімфоміозотН

Лімфоміозот у формі оральних крапель зазвичай призначається із частотою 3 р/добу. У гострих випадках вікову дозу можна приймати з частотою 15–30 хв, однак загальна кількість прийомів за добу не має перевищувати 8–10 разів. Разова доза розрізняється залежно від віку:

—дорослим та дітям віком старше 12 років призначають стандартну дозу 10 крапель;

—дітям віком 6–12 років — 7 крапель;

—дітям віком 3–6 років — 5 крапель;

—дітям віком 1–3 роки — 3 краплі;

—дітям від народження та до 1 року — 1–2 краплі.

Для зручності використання разову дозу рекомендується розчиняти у 10 мл води та перед проковтуванням затримувати на декілька секунд у роті. Курс терапії — 2–5 тиж.

Розчин для ін’єкцій ЛімфоміозотН використовують для лікування дорослих та дітей віком старше 6 років. При цьому не потрібне щоденне застосування препарату — його вводять з інтервалом 2–7 днів (залежно від клінічної ситуації) в/м, в/в, п/шк або в акупунктурні точки. У гострих випадках можна призначати ін’єкції ЛімфоміозотуН щоденно протягом 3–5 днів. Курс лікування — 3–6 тиж.

При гіперфункції щитоподібної залози терапію починають з ½ разової вікової дози та поступово підвищують її протягом декількох днів.

Лімфоміозот використовується в багатьох клінічних ситуаціях завдяки своїм дезінтоксикаційним, антиексудативним, протизапальним та імунокоригуючим ефектам. Зокрема, він ефективний для терапії лімфатичного набряку, лімфаденітів та лімфангіїтів різної локалізації (інструкція МОЗ України). Лімфоміозот особливо показаний для застосування у дітей з лімфатико-гіпопластичною конституцією, оскільки вони мають схильність до підвищеної реактивності лімфатичних залоз, частих ГРВІ та хронічних тонзилітів (Попович С.В., 2015).

Окремі випадки застосування Лімфоміозоту/ЛімфоміозотуН:

— для корекції лімфовенозної недостатності при малоінвазивному лікуванні (ендоваскулярна лазерна коагуляція) варикозно розширених вен нижніх кінцівок (Синяченко Ю.О., 2017);

— запатентований метод застосування ЛімфоміозотуН у поєднанні з фібринолітиками для комплексної терапії крововиливів у сітківку ока та скловидне тіло. При цьому препарат вводиться парабульбарно (Сотникова Ю.П., 2014);

— в отоларингології ― для корекції синдрому постназального затікання (Долинина Л.Ю., 2018);

— для профілактики ГРВІ, особливо у дітей раннього віку за наявності супутніх атопічних захворювань (алергічний риніт, бронхіальна астма, атопічний дерматит) (Воробьева В.А., 2010);

— можна також включати Лімфоміозот у схеми лікування неврологічних захворювань: дисциркуляторна енцефалопатія, інсульт, розсіяний склероз, черепно-мозкові травми, вертеброгенні больові синдроми, полінейропатія (Соколова Л.И., 2006);

— хоча в інструкції до препарату вказано, що не рекомендується застосовувати його у пацієнтів з гіперфункцією щитоподібної залози (інструкція МОЗ України), у літературі описаний досвід застосування Лімфоміозоту у програмі лікування хронічного аутоімунного тиреоїдиту та дифузного токсичного зобу — він сприяє більш швидкому досягненню терапевтичного ефекту (Геворкян А.Г., 2007);

— препарат може застосовуватися в гінекологічній практиці в якості доповнення до традиційної терапії гострого сальпінгоофориту. Антигомотоксичні препарати сприяють прискоренню елімінації патогенних бактерій та вірусів, активації імунного захисту (Грищенко О.В., 2006);

— рекомендовано вводити Лімфоміозот у загальноприйняті схеми лікування ХОЗЛ. Його протизапальний ефект може відтермінувати розвиток незворотних змін: емфіземи та перибронхіального фіброзу (Долинина Л.Ю., 2016);

— Лімфоміозот також застосовується у комплексному лікуванні мастопатії: стартова терапія включає його у комбінацію з Мастодиноном; при переважанні больового синдрому його можна поєднувати з такими препаратами, як Галіум-Хель або Гормель С; при вираженому розвитку кистозного компоненту ― із Псоринохелем Н (Горин В.С., 2008);

— пропонується (Демяник Д.С., 2009) застосовувати ЛімфоміозотН у комплексному лікуванні гнійних ран у щелепно-лицьовій хірургії. Доповнення терапевтичної схеми антигомотоксичним препаратом скорочує терміни алопатичного лікування, підвищує його ефективність, а також перешкоджає хронізації гнійно-запальних процесів. Окрім того, на фоні антигомотоксичної терапії покращується такий показник, як відкривання рота — швидше минають стійкі контрактури жувальних м’язів (Свидло О.А., 2009);

— окрім того, Лімфоміозот може бути застосований для полегшення перебігу таких ускладнень прорізування «зуба мудрості», як перикороніт та ретромолярний періостит (Гелей В.М., 2013);

— комплексне застосування антигомотоксичних препаратів (включаючи Лімфоміозот) у схемах лікування ерозивно-виразкового ураження верхніх відділів ШКТ достатньо поширене у терапії, а в деяких випадках навіть зіставне за ефектом з традиційними схемами ерадикації H. pylori (Грищенко Е.Б., 2016);

— Лімфоміозотможе бути включений у схеми лікування запальних захворювань сечовивідних шляхів, зокрема хронічного пієлонефриту (Попович С.В., 2015).

Висновки

Таким чином, Лімфоміозот/ЛімфоміозотН може бути корисним для лікування неспецифічних запальних та лімфостатичних процесів; препарат підходить усім пацієнтам незалежно від віку, основного діагнозу та супутніх захворювань.