Опис
Фармакологічні властивості
фармакодинаміка. Теноксикам — НПЗП. Зумовлює анальгезивну, протизапальну, жарознижувальну дію.
В основі механізму дії лежить неселективне блокування активності ізоферментів ЦОГ-1 та ЦОГ-2, що приводить до порушення синтезу простагландинів і тромбоксанів. Пригнічує агрегацію тромбоцитів.
Результати досліджень in vitro також свідчать, що теноксикам може виступати акцептором активного кисню у ділянці запалення та має здатність пригнічувати металопротеїнази (стромелізин та колагеназу), що спричиняють руйнування хряща.
Фармакокінетика.Артоксан, ліофілізат для приготування р-ну для ін’єкцій. Біодоступність теноксикаму при в/м та пероральному застосуванні подібні. При в/в введенні у дозі 20 мг його рівень у плазмі крові протягом 2 год швидко знижується, що пов’язано із процесом розподілу. Після цього короткого періоду немає різниці у концентрації теноксикаму у плазмі крові при в/в та пероральному застосуванні. Теноксикам значною мірою (на 99%) зв’язується з білками плазми крові, добре проникає у синовіальну рідину.
Середнє значення розподілу у фазі рівноваги становить 10–12 л. При рекомендованому режимі застосування 20 мг/добу рівноважна концентрація у плазмі крові досягається протягом 10–15 днів. Кумуляції не спостерігається.
Теноксикам повністю метаболізується в організмі. Приблизно ⅔ прийнятої дози в основному виводиться з сечею у вигляді фармакологічно неактивного метаболіту 5-гідроксипіридилу, решта — із жовчю, в основному у вигляді глюкуронідних кон’югатів гідроксиметаболітів. T½ становить 72 год. Загальний кліренс плазми крові — 2 мл/хв.
Фармакокінетика теноксикаму має лінійний характер у дослідженому інтервалі доз від 10 до 100 мг.
Змін фармакокінетики теноксикаму залежно від віку пацієнта не виявлено, хоча індивідуальних відмінностей зазвичай більше у пацієнтів літнього віку.
Артоксан, таблетки. Після перорального застосування теноксикам швидко та повністю всмоктується з травного тракту. Його Cmax в плазмі крові досягається через 2 год після прийому. Вживання їжі уповільнює швидкість абсорбції (але не ступінь). При рекомендованому режимі дозування (20 мг 1 раз на добу) рівноважна концентрація в плазмі крові досягається протягом 10–15 днів, середня концентрація у рівноважному стані становить 11 мг/л та не змінюється навіть протягом 4 років лікування.
Теноксикам значною мірою (99%) зв’язується з білками плазми крові. Середній об’єм розподілу у рівноважному стані становить 10–12 л. Теноксикам добре проникає у синовіальну рідину у концентрації, приблизно вдвічі нижчій, ніж у плазмі крові.
Теноксикам майже повністю виводиться з організму у формі метаболітів. Приблизно ⅔ введеної дози виділяється нирками, головним чином у вигляді фармакологічно неактивного 5-гідроксипіридил метаболіту, а решта — із жовчю, головним чином у вигляді глюкуронідних кон’югатів гідроксильних метаболітів.
Менше 1% введеної дози виділяються нирками у незміненому стані. Середній T½ теноксикаму становить 72 год (в діапазоні 59–74 год). Загальний плазмовий кліренс становить 2 мл/хв.
Змін фармакокінетики теноксикаму залежно від віку пацієнта не виявлено, хоча індивідуальних відмінностей зазвичай більше у пацієнтів літнього віку.
Дослідження за участю пацієнтів літнього віку, хворих на ниркову недостатність або цироз печінки дають змогу припустити, що немає необхідності у корекції дозування для досягнення концентрації теноксикаму у плазмі крові, аналогічній такій у здорових добровольців.
Фармакокінетичний профіль у пацієнтів літнього віку та з ревматичними захворюваннями можна зіставити з фармакокінетичним профілем у здорових добровольців.
Показання
зменшення вираженості болю і запалення при остеоартриті та ревматоїдному артриті; короткочасне лікування у разі гострих захворювань опорно-рухового апарату, включаючи розтягнення, вивихи та інші ушкодження м’яких тканин.
Застосування
Артоксан, ліофілізат для приготування р-ну для ін’єкцій. Препарат призначений для в/в та в/м застосування.
Перед застосуванням вміст флакона необхідно розчинити у 2 мл води для ін’єкції, яка включена в комплект препарату. Після повного розчинення ліофілізату р-н слід використати негайно.
Артоксан, таблетки. Препарат призначений для перорального застосування. Таблетки слід приймати щодня в один і той же час, під час або після прийому їжі, запиваючи водою чи іншою рідиною.
Артоксан, ліофілізат для приготування р-ну для ін’єкцій або таблетки. Дорослі. Рекомендована доза препарату становить 20 мг/добу протягом перших 1–2 днів лікування, потім слід перейти на прийом таблеток, які потрібно приймати щодня в один і той же час.
Не слід перевищувати рекомендовані дози препарату, оскільки при застосуванні його у вищих дозах не завжди досягається більш виражений терапевтичний ефект, а ризик виникнення побічних реакцій підвищується.
Тривалість лікування теноксикамом при гострих розладах опорно-рухового апарату зазвичай не перевищує 7 діб. У виняткових випадках тривалість терапії може бути подовжена до 14 діб.
Пацієнти літнього віку. Препарат, як і інші НПЗП, слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам літнього віку. Вони мають підвищений ризик розвитку побічних реакцій та частіше отримують супутні препарати чи мають порушення функції нирок, печінки, серцево-судинної системи. У разі необхідності препарат слід застосовувати пацієнтам літнього віку в найнижчій ефективній дозі 20 мг протягом найкоротшого періоду, необхідного для контролю симптомів захворювання. Слід ретельно контролювати стан цих пацієнтів для виявлення шлунково-кишкових кровотеч протягом 4 тиж після початку терапії.
Пацієнти з порушенням функцій нирок та/чи печінки. У пацієнтів із кліренсом креатиніну >25 мл/хв немає необхідності у корекції режиму дозування. Слід ретельно контролювати стан здоров’я цих пацієнтів.
Даних для рекомендацій щодо дозування теноксикаму в осіб із кліренсом креатиніну <25 мл/хв недостатньо.
Даних для рекомендацій щодо дозування теноксикаму у пацієнтів із печінковою недостатністю недостатньо.
Препарат слід застосовувати з обережністю при низьких концентраціях альбуміну (наприклад при нефротичному синдромі) або при високій концентрації білірубіну у плазмі крові, оскільки теноксикам зв’язується значною мірою із білками у плазмі крові.
Протипоказання
- — підвищена чутливість до діючої речовини або до інших компонентів препарату;
- — наявність в анамнезі симптомів підвищеної чутливості (включаючи симптоми астми, риніт, ангіоневротичний набряк, кропив’янку) до ацетилсаліцилової кислоти та інших НПЗП;
- — рецидивна виразка/кровотечі в активній формі або рецидиви в анамнезі (≥2 виражених епізоди виразки чи кровотечі), виразковий коліт, хвороба Крона, гастрит тяжкого ступеня;
- — наявність в анамнезі шлунково-кишкових кровотеч (мелена, гематомезис) та перфорацій, пов’язаних із попередньою терапією НПЗП;
- — цереброваскулярна кровотеча в анамнезі чи інші порушення згортання крові;
- — тяжка серцева, печінкова, ниркова недостатність;
- — III триместр вагітності;
- — період годування грудьми;
- — дитячий вік до 18 років.
Побічна дія
критерії оцінки частоти розвитку побічних реакцій лікарського засобу: дуже часто (≥1/10); часто (від ≥1/100, до <1/10); нечасто (від ≥1/1000 до <1/100); рідко (від ≥1/10 000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10 000); частота невідома (не можна визначити за наявними даними).
Найчастіше проявляються побічні реакції з боку травного тракту — ерозивно-виразкові ураження травного тракту, у тому числі ульцерогенна дія.
З боку системи крові та лімфатичної системи: частота невідома — агранулоцитоз, анемія, апластична анемія, гемолітична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, нетромбоцитопенічна пурпура, еозинофілія.
З боку імунної системи: частота невідома — реакції гіперчутливості, у тому числі БА, анафілактичний шок, ангіоневротичний набряк.
З боку метаболізму та харчування: часто — анорексія; рідко — метаболічні порушення (гіперглікемія, збільшення/зменшення маси тіла).
З боку психіки: рідко — порушення сну, безсоння, депресія, нервозність, відчуття занепокоєння, аномальні сни; частота невідома — сплутаність свідомості, галюцинації.
З боку нервової системи: часто — запаморочення, головний біль; частота невідома — сонливість, парестезія, неврит зорового нерва.
З боку органа зору: частота невідома — порушення зору (погіршення зору, затуманення зору), подразнення та набряки очей.
З боку органа слуху та лабіринту: рідко — вертиго; частота невідома — шум у вухах.
З боку серця: рідко — пальпітація; частота невідома — серцева недостатність.
Слід мати на увазі можливість розвитку застійної серцевої недостатності в осіб літнього віку та у пацієнтів із порушеннями кардіальної функції.
З боку судинної системи: рідко — тромбоз артерій (інфаркт міокарда, інсульт); частота невідома — васкуліт, гіпертензія.
Тривале застосування деяких НПЗП, особливо у високих дозах (150 мг/добу), може підвищувати ризик розвитку тромбозу артерій, інфаркту міокарда чи інсульту. На сьогодні даних, щоб виключити такий ризик для теноксикаму, недостатньо.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: рідко — бронхоспазм, загострення БА, диспное; частота невідома — носова кровотеча.
Під час застосування НПЗП повідомлялося про розвиток бронхоспазму та загострення БА.
З боку травного тракту: дуже часто — гастрит, біль в епігастрії, абдомінальний біль і дискомфорт, диспепсія, нудота, блювання, метеоризм, запор, діарея, дистрес-синдром, стоматит; часто — шлунково-кишкові виразки, кровотечі та перфорації, пептичні виразки, гематомезис, мелена, виразки у роті, гастрит, сухість у роті, загострення коліту та хвороби Крона; дуже рідко — панкреатит.
З боку гепатобіліарної системи: нечасто — підвищення рівнів печінкових ферментів; частота невідома — гепатит, жовтяниця.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто — свербіж, еритема, екзантема, висипання, кропив’янка; рідко — везикуло-бульозні реакції; дуже рідко — синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз; частота невідома — реакції фотосенсибілізації.
При застосуванні НПЗП повідомлялося також про пошкодження нігтів та алопецію.
З боку сечовидільної системи: нечасто — підвищення рівнів креатиніну та сечовини; частота невідома — нефротоксичність (ниркова недостатність, інтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром).
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: повідомлялося про окремі випадки жіночого безпліддя при застосуванні засобів, що інгібують ЦОГ та синтез простагландинів.
Загальні розлади та реакції у місці ін’єкції: нечасто — підвищена втомлюваність, набряки; частота невідома — нездужання.
Особливості застосування
побічні реакції теноксикаму можуть бути мінімізовані шляхом застосування його у найнижчій ефективній дозі протягом мінімального періоду.
Слід уникати одночасного застосування препарату з НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, та з іншими засобами, що підвищують ризик виразок або кровотеч, такими як пероральні ГКС, антикоагулянти (такі як варфарин), антиагреганти (такі як ацетилсаліцилова кислота), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС).
Шлунково-кишкові кровотечі, виразки та перфорації. При застосуванні всіх НПЗП повідомлялося про виникнення шлунково-кишкових кровотеч, виразок та перфорацій, у тому числі з летальним кінцем, що можуть розвинутися у будь-який момент при застосуванні теноксикаму, з попереджувальними симптомами чи без них, як за наявності шлунково-кишкових захворювань в анамнезі, так і без них.
Ризик подібних явищ підвищується разом зі збільшенням дози НПЗП у хворих, які мають в анамнезі виразку травного тракту, особливо ускладнену кровотечею чи перфорацією, а також у осіб літнього віку. Цим пацієнтам лікування слід розпочинати з найнижчої можливої ефективної дози. Для цих хворих, а також для тих, хто приймає одночасно в низьких дозах ацетилсаліцилову кислоту чи інші засоби, що підвищують ризик ускладнень з боку травного тракту, слід розглянути можливість застосування комбінованої терапії з такими препаратами, як мізопростол або інгібітори протонної помпи.
Пацієнтам, особливо літнього віку, з токсичним ураженням травного тракту в анамнезі, слід повідомляти про будь-які незвичні симптоми, що виникають у ділянці травного тракту, особливо про кровотечі. Це надзвичайно важливо на початкових стадіях лікування.
Препарат необхідно застосовувати з обережністю пацієнтам, які отримують лікарські засоби, що підвищують ризик утворення виразок або кровотечі, такі як пероральні ГКС, антикоагулянти (такі як варфарин), СІЗЗС або тромбоцитарні засоби (такі як ацетилсаліцилова кислота).
При виникненні шлунково-кишкової кровотечі або виразки застосування препарату необхідно відмінити.
Препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам із шлунково-кишковими хворобами в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки теноксикам може загострити їхні прояви.
Застосування у пацієнтів із системним червоним вовчаком (СЧВ) та змішаними захворюваннями сполучної тканини. При застосуванні НПЗП у цих пацієнтів підвищується ризик розвитку асептичного менінгіту.
Дерматологічні ефекти. Застосування НПЗП у рідкісних випадках може спричинити тяжкі шкірні реакції, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз, у тому числі з летальним кінцем. Ризик розвитку подібних реакцій найвищий на початку лікування: у більшості випадків перші прояви відзначалися протягом першого місяця терапії. Пацієнтів слід попередити про симптоми та ретельно контролювати такі шкірні реакції.
При перших ознаках шкірного висипу, уражень слизової оболонки або інших ознаках гіперчутливості необхідно негайно припинити застосування препарату. Найкращі результати лікування при синдромі Стівенса — Джонсона і токсичного епідермального некролізу досягаються при ранньому діагностуванні та припиненні прийому будь-якого підозрюваного лікарського засобу.
Теноксикам не можна повторно застосовувати у хворих, у яких при його прийомі проявлялися синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз.
Серцево-судинні, ниркові та печінкові порушення. Застосування НПЗП у рідкісних випадках може спричинити інтерстиціальний нефрит, гломерулонефрит, папілярний некроз або нефротичний синдром внаслідок пригнічення синтезу ниркового простагландину, що підтримує ниркову перфузію у пацієнтів зі зниженим нирковим кровотоком та загальним об’ємом крові. У цих пацієнтів застосування НПЗП може спричинити виражену декомпенсацію нирок, що після припинення їх застосування повертається до стану, який спостерігався до початку терапії. Найвищий ризик цих ускладнень можливий у пацієнтів з існуючими захворюваннями нирок (включаючи діабет із порушенням функцій нирок), нефротичним синдромом, зниженим загальним об’ємом крові, порушеннями функцій печінки, застійною серцевою недостатністю, у пацієнтів, які одночасно застосовують діуретики або нефротоксичні засоби та в осіб літнього віку. Під час застосування препарату в цих пацієнтів слід постійно контролювати функції нирок, печінки та серця. Особам із порушеннями функцій нирок, печінки та серця препарат слід застосовувати у найнижчій можливій дозі.
Респіраторні ефекти. Препарат застосовувати з обережністю у пацієнтів з БА чи наявністю БА в анамнезі, оскільки прийом НПЗП може спровокувати розвиток бронхоспазму.
При застосуванні НПЗП можливе підвищення рівнів трансаміназ у плазмі крові чи інших показників функцій печінки. У більшості випадків такі зміни є швидкоминущими. У разі розвитку значних і тривалих порушень слід припинити застосування препарату та перевірити функції печінки. Препарат застосовувати з обережністю пацієнтам із порушеннями функцій печінки.
Теноксикам знижує агрегацію тромбоцитів та збільшує час кровотечі, що слід мати на увазі при майбутніх оперативних втручаннях та за необхідності визначення часу кровотечі.
Застосування у пацієнтів літнього віку, При застосуванні НПЗП у осіб літнього віку підвищується частота виникнення побічних реакцій, особливо шлунково-кишкових кровотеч та перфорацій (у тому числі летальних). Виразки та кровотечі гірше переносяться ослабленими пацієнтами. Більшість випадків шлунково-кишкових порушень із летальним кінцем, зумовлених застосуванням НПЗП, відзначали в осіб літного віку та ослаблених. Під час застосування препарату у цих пацієнтів слід дотримуватися особливої обережності та регулярно контролювати функції нирок, печінки і серцево-судинної системи та загальний стан пацієнтів для виявлення можливих взаємодій із лікарськими засобами, що застосовують одночасно.
Офтальмологічні ефекти. При застосуванні НПЗП повідомлялося про порушення з боку органа зору. У разі розвитку цих порушень під час застосування препарату слід провести офтальмологічне обстеження.
Кардіоваскулярні та цереброваскулярні ефекти. Під час застосування препарату необхідно ретельно контролювати стан пацієнтів з АГ та/чи легкою або помірною серцевою недостатністю в анамнезі, оскільки при застосуванні НПЗП повідомлялося про розвиток набряків та затримку рідини.
Застосування деяких НПЗП, особливо у високих дозах (150 мг/добу) протягом тривалого часу, може підвищувати ризик розвитку тромбозу артерій, інфаркту міокарда чи інсульту. На сьогодні даних для того, щоб виключити цей ризик для теноксикаму, недостатньо.
Пацієнтам із неконтрольованою АГ, застійною серцевою недостатністю, встановленою ІХС, захворюваннями периферичних артерій та/чи цереброваскулярними захворюваннями слід застосовувати препарат після ретельного аналізу стану. Цей аналіз необхідно зробити до початку довготривалого лікування пацієнтів з факторами ризику серцево-судинних захворювань (такими як АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, тютюнопаління).
Антипіретичні ефекти. Як і інші НПЗП, теноксикам може маскувати симптоми інфекції.
Лабораторні тести. НПЗП інгібують синтез ниркових простагландинів, тому можуть негативно впливати на ниркову гемодинаміку та водно-електролітний баланс.
Під час застосування препарату слід здійснювати ретельний моніторинг стану, особливо серцевої та ниркової функції (сечовина у плазмі крові, креатинін, розвиток набряку, збільшення маси тіла), у пацієнтів із захворюваннями, що можуть підвищити ризик розвитку ниркової недостатності, такими як наявні захворювання нирок, порушення функції нирок у пацієнтів із діабетом, цироз печінки, застійна серцева недостатність, знижений загальний об’єм крові, супутнє лікування потенційно нефротоксичними засобами, діуретиками та ГКС. Ці пацієнти належать до групи особливого ризику у пері- та післяопераційний період при значних хірургічних втручаннях через можливість серйозної крововтрати.
У зв’язку з високою здатністю теноксикаму зв’язуватися з білками плазми крові препарат слід застосовувати з обережністю при вираженому зниженні рівня альбуміну у плазмі крові.
Вплив на фертильність. Препарат не рекомендується застосовувати у жінок, які бажають завагітніти. Слід розглянути питання про припинення застосування препарату у жінок, які мають труднощі із зачаттям або проходять дослідження з приводу безпліддя.
Допоміжні речовини. Таблетки препарату Артоксан містять лактозу, тому пацієнтам із рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не слід застосовувати препарат.
Таблетки препарату Артоксан містять тартразин алюмінієвий лак (E102) та жовтий захід FCF алюмінієвий лак (Е110), що можуть спричиняти алергічні реакції.
Застосування у період вагітності та годування грудьми
Період вагітності. Інгібування синтезу простагландинів може негативно позначитися на вагітності та/чи розвитку ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про підвищений ризик викиднів та/чи ризик розвитку серцевих вад і гастрошизису після застосування інгібітора синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Абсолютний ризик серцево-судинних вад підвищився з менше ніж 1% до приблизно 1,5%. Не виключено, що ризик підвищується зі збільшенням дози і тривалості лікування. Встановлено, що у тварин введення інгібітора синтезу простагландинів призводить до підвищення пре- та постімплантаційних втрат і летальності ембріона/плода. Крім того, у тварин, які отримували інгібітор синтезу простагландинів у період органогенезу, зареєстрована підвищена частота різних вад розвитку, у тому числі з боку серцево-судинної системи.
У I і II триместр вагітності препарат можна застосовувати лише у разі, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.
У разі застосування у жінок, які бажають завагітніти або у I і II триместр вагітності, препарат можна призначати у найнижчій ефективній дозі протягом мінімального періоду.
У III триместр вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть впливати таким чином:
на плід:
- — серцево-легенева токсичність (із передчасним закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією);
- — порушення функцій нирок, що може прогресувати до ниркової недостатності з олігогідрамніоном;
на матір і новонародженого, а також наприкінці вагітності:
- — можливе подовження часу кровотечі; антиагрегантний ефект, який можливий навіть при дуже низьких дозах;
- — гальмування скорочень матки, що призводить до затримки чи подовження пологів.
Препарат протипоказаний у III триместр вагітності.
Період годування грудьми. Теноксикам у дуже невеликих кількостях проникає у грудне молоко. За необхідності застосування препарату слід припинити годування грудьми.
Фертильність. Застосування теноксикаму може погіршити жіночу фертильність, тому препарат не рекомендується застосовувати у жінок, які бажають завагітніти.
Слід розглянути питання про припинення застосування препарату у жінок, які мають труднощі із зачаттям або проходять дослідження з приводу безпліддя.
Діти. Відсутні дані щодо безпеки застосування теноксикаму у дітей, тому препарат не застосовують у цієї категорії пацієнтів.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. При застосуванні НПЗП можливі прояви запаморочення, сонливості, втоми та порушень зору. У разі появи цих реакцій слід утриматися від керування транспортними засобами чи роботи з іншими механізмами.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами
НПЗП (включаючи інгібітори ЦОГ-2): можливе підвищення ризику розвитку побічних реакцій. Слід уникати одночасного застосування двох або більше НПЗП.
Ацетилсаліцилова кислота та інші саліцилати: можливе посилення кліренсу та розподілу теноксикаму внаслідок конкуренції за місця зв’язування з білками крові. Слід уникати одночасного застосування цих засобів у зв’язку з підвищенням ризику розвитку побічних реакцій (особливо з боку травного тракту).
Антациди, блокатори H2-гістамінових рецепторів: зниження швидкості (але не ступеня) абсорбції теноксикаму. Зниження швидкості абсорбції не вважається клінічно значущим. При одночасному застосуванні теноксикаму з циметидином взаємодії не спостерігалося.
Антикоагулянти (варфарин): можливе посилення ефектів останніх. При одночасному застосуванні слід контролювати ефекти антикоагулянтів, особливо на початкових стадіях лікування теноксикамом. Клінічно значущих взаємодій теноксикаму з низькомолекулярним гепарином не зафіксовано.
Серцеві глікозиди: можливе посилення серцевої недостатності, зниження індексу гломерулярної фільтрації та підвищення рівня серцевих глікозидів у плазмі крові. Клінічно значущих взаємодій теноксикаму з дигоксином та препаратами дигіталісу не зафіксовано.
Циклоспорин: можливе посилення ризику нефротоксичності. При одночасному застосуванні цих засобів слід дотримуватися обережності.
Хінолони: доклінічні дані свідчать, що застосування НПЗП посилює ризик судом, зумовлених хінолонами. При одночасному застосуванні цих засобів можливе підвищення ризику судом.
Літій: можливе зниження елімінації останнього. При одночасному застосуванні цих засобів слід регулярно контролювати рівень літію у плазмі крові та попередити пацієнтів про необхідність вживання достатньої кількості рідини та проінформувати про симптоми інтоксикації літієм.
Діуретики: можливе зниження натрійуретичної активності діуретиків та посилення ризику нефротоксичності внаслідок здатності НПЗП затримувати іони калію, натрію та рідину. В осіб з АГ або серцевою недостатністю теноксикам може погіршувати перебіг цих захворювань. Клінічно значущих взаємодій теноксикаму з фуросемідом не зафіксовано, проте повідомлялося про зниження гіпотензивного ефекту гідрохлоротіазиду при його одночасному застосуванні з теноксикамом.
Антигіпертензивні засоби: можливе послаблення ефектів блокаторів α-адренорецепторів, інгібіторів АПФ. Клінічно значущих взаємодій теноксикаму із блокаторами кальцієвих каналів, атенололом та центральними агоністами α-адренорецепторів не зафіксовано.
Метотрексат: можливе посилення токсичності останнього внаслідок зниження його елімінації. При одночасному застосуванні цих засобів слід дотримуватися обережності.
Пероральні гіпоглікемічні засоби: хоча не повідомлялося про вплив на клінічні ефекти гліборнуриду, глібенкламіду, толбутаміду, при одночасному застосуванні пероральних гіпоглікемічних засобів із теноксикамом необхідно ретельно контролювати стан здоров’я пацієнта.
Декстрометорфан: можливе посилення анальгезивного ефекту теноксикаму.
Холестирамін: можливе посилення кліренсу та зниження T½ теноксикаму.
Пробенецид: можливе підвищення рівня теноксикаму у плазмі крові. Клінічне значення цього явища не встановлено.
Міфепристон: можливе послаблення ефектів останнього. НПЗП необхідно застосовувати через 8–12 діб після закінчення прийому міфепристону.
ГКС: можливе посилення ризику шлунково-кишкових кровотеч та перфорацій. При одночасному застосуванні цих засобів слід дотримуватися обережності.
Антиагреганти, СІЗЗС: можливе посилення ризику шлунково-кишкових кровотеч.
Такролімус: можливе посилення ризику нефротоксичності.
Зидовудин: можливе посилення ризику гематологічної токсичності. Існують докази про підвищення ризику розвитку гемартрозу та гематом у ВІЛ-інфікованих пацієнтів із гемофілією при одночасному застосуванні зидовудину та ібупрофену.
Пеніцилінамін, препарати золота для парентерального застосування: у невеликої кількості пацієнтів, які приймали одночасно ці засоби, клінічно значущої взаємодії не спостерігалося.
Передозування
загальні симптоми передозування НПЗП включають нудоту, блювання, біль в епігастральній ділянці, шлунково-кишкові кровотечі, шум у вухах, головний біль, порушення зору, запаморочення, рідко — діарею. У поодиноких випадках повідомлялося про тяжчі порушення, такі як судоми, збудження, сонливість, гіпотензія, апное, кома, електролітний дисбаланс та ниркова недостатність. Можливе також загострення БА.
Лікування. Слід припинити застосування препарату. При пероральному прийомі протягом 1 год після передозування рекомендується прийом абсорбентів, промивання шлунка. Також можливе застосування антацидів та інгібіторів протонної помпи. Необхідно підтримувати адекватну гідратацію, контролювати функції печінки та нирок. Пацієнт повинен перебувати під наглядом лікаря щонайменше протягом 4 год після передозування. У разі необхідності проводять симптоматичну терапію. Гемодіаліз неефективний. Специфічного антидоту немає.
Умови зберігання
за температури не вище 25 °С у сухому місці.