Опис
Фармакологічні властивості
фармакодинаміка. Парацетамол виявляє знеболювальний, жарознижувальний і слабкий протизапальний ефект. Механізм його дії полягає у пригніченні синтезу простагландинів та впливі на центр терморегуляції у гіпоталамусі.
Фенілефрину гідрохлорид — α–адреноміметик, який за рахунок судинозвужувальної дії зменшує набряк та гіперемію слизових оболонок верхніх дихальних шляхів та придаткових пазух носа.
Хлорфеніраміну малеат — це антигістамінний засіб з класу алкіламінів, блокатор Н1-гістамінових рецепторів. Чинить протиалергічну дію, усуває ринорею, сльозотечу та свербіж в очах і носі. Терапевтичний ефект розвивається протягом 1 год після перорального застосування та триває протягом 24 год.
Складові препарату метаболізуються незалежно один від одного.
Фармакокінетика. Після перорального застосування парацетамол всмоктується швидко, переважно у верхніх відділах травного тракту. Він швидко розподіляється у тканинах. Зв’язування з білками крові становить менше 10%. Парацетамол метаболізується переважно у печінці: більша частина зв’язується з глюкуроновою кислотою, менша — з сірчаною кислотою. Період напіврозпаду парацетамолу становить 2–2,5 год. Він подовжується в осіб із захворюваннями печінки.
Виводиться парацетамол із сечею (85% разової дози парацетамолу виводиться протягом 24 год). Виведення істотно погіршується при порушеннях видільної функції нирок, що може призвести до накопичення в організмі парацетамолу та продуктів його метаболізму. Т½ хлорфеніраміну малеату становить 8 год. Продукти метаболізму та неметаболізована частина препарату виводяться із сечею.
Фенілефрину гідрохлорид частково виводиться із сечею у незміненому вигляді, решта інактивується МАО в крові, печінці та інших тканинах. Неактивні продукти частково виділяються нирками, решта — печінкою у вигляді глюкуронідів.
Показання
симптоматичне лікування грипу, гострих респіраторних вірусних інфекцій та застуди з метою зниження температури, усунення головного болю, болю у м’язах та суглобах, набряку слизової оболонки дихальних шляхів.
Застосування
дорослі та діти віком від 12 років: 2 таблетки як разова доза кожні 4 год. Запивати водою. Максимальну добову дозу, 12 таблеток протягом доби, не слід перевищувати.
Максимальний термін застосування без консультації лікаря — 3 дні. Подальше застосування можливе лише під наглядом лікаря.
Діти. Не застосовувати у дітей віком до 12 років. Максимальна доза для дітей становить до 100 мг/кг/добу або 4000 мг/добу.
Протипоказання
– підвищена індивідуальна чутливість до інгредієнтів препарату;
– виражені порушення функції печінки і нирок;
– вроджений дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (про що свідчить гемолітична анемія);
– синдром Жильбера (переміжна доброякісна жовтяниця, що виникає внаслідок дефіциту глюкуронілтрансферази);
– порушення кровотворення;
– захворювання крові;
– виражена лейкопенія;
– анемія;
– тяжкі порушення серцевої провідності;
– декомпенсована серцева недостатність;
– виражений атеросклероз вінцевих судин серця;
– тяжка форма ІХС;
– тяжка форма АГ;
– БА;
– емфізема;
– хронічні обструктивні захворювання легень;
– вроджена гіпербілірубінемія;
– синдром Дубіна — Джонсона;
– цукровий діабет;
– гіпертиреоз;
– закритокутова глаукома;
– обструкція шийки сечового міхура;
– пілородуоденальна обструкція;
– виразкова хвороба шлунка у стадії загострення;
– алкоголізм;
– аритмії;
– аденома передміхурової залози з утрудненим сечовипусканням;
– гострий панкреатит;
– підвищена збудливість;
– порушення сну;
– феохромоцитома;
– епілепсія;
– літній вік;
– пацієнти з ризиком виникнення дихальної недостатності.
Не застосовувати разом з інгібіторами МАО та протягом 2 тиж після припинення застосування інгібіторів МАО; з трициклічними антидепресантами, блокаторами β-адренорецепторів.
Побічна дія
у більшості випадків лікарський засіб переноситься добре.
У рідкісних випадках можуть спостерігатися наступні небажані ефекти після тривалого застосування у кількості, що перевищує рекомендовані добові дози:
– з боку системи крові: анемія, сульфгемоглобінемія та метгемоглобінемія (ціаноз, диспное, серцевий біль), гемолітична анемія (якщо пацієнт має дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази), тромбоцитопенія, агранулоцитоз, лейкопенія, синці чи кровотечі;
– з боку травного тракту: печія, нудота, блювання, сухість у роті, дискомфорт і біль в епігастрії, гіперсалівація, зниження апетиту, запор, діарея, метеоризм;
– з боку гепатобіліарної системи: порушення функції печінки, підвищення активності печінкових ферментів, як правило, без розвитку жовтяниці; гепатонекроз (дозозалежний ефект);
– з боку ендокринної системи: гіпоглікемія аж до гіпоглікемічної коми;
– з боку імунної системи: реакції гіперчутливості (включаючи алергічні реакції), анафілактичні реакції та анафілактичний шок;
– з боку нервової системи: головний біль, слабкість, запаморочення, психомоторне збудження і порушення орієнтації, занепокоєність, відчуття страху, розлади сну, сонливість, безсоння, дискінезія, зміни поведінки, дратівливість або знервованість, тремор, сплутаність свідомості, депресивні стани, відчуття поколювання та тяжкості в кінцівках, шум у вухах, галюцинації, епілептичні напади, кома;
– з боку сечовидільної системи: ниркова коліка та інтерстиціальний нефрит, затримка сечі та утруднення сечовипускання, асептична піурія;
– з боку органа зору: порушення зору та акомодації, сухість очей, мідріаз;
– з боку шкіри та підшкірних тканин: свербіж, висип на шкірі та слизових оболонках (зазвичай генералізований висип, еритема, кропив’янка), алергічний та ангіоневротичний набряк, гострий генералізований екзантематозний пустульоз, локальний медикаментозний дерматит, мультиформна еритема (у тому числі синдром Стівенса — Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), включаючи летальні наслідки;
– з боку серцево-судинної системи: тахікардія, рефлекторна брадикардія, задишка, біль у серці, підвищення АТ, аритмія; при тривалому застосуванні у високих дозах можлива дистрофія міокарда;
– з боку дихальної системи: бронхоспазм у пацієнтів, чутливих до ацетилсаліцилової кислоти та інших НПЗП.
Особливості застосування
слід уникати одночасного застосування з іншими препаратами, призначеними для симптоматичного лікування застуди та грипу, лікарськими засобами, що містять парацетамол.
Цей лікарський засіб не рекомендується застосовувати одночасно з седативними, снодійними засобами або лікарськими засобами, що містять алкоголь, через підвищений ризик гепатотоксичності.
Лікарський засіб містить парацетамол, який через гепатотоксичність не можна застосовувати довше та у вищих дозах, ніж рекомендується у розділі ЗАСТОСУВАННЯ. Тривалий прийом може призводити до тяжких ускладнень з боку печінки, таких як цироз. Гостре або хронічне передозування може призводити до тяжкого ураження печінки та, у поодиноких випадках, до летальних наслідків.
Тривале застосування парацетамолу, особливо в комбінації з іншими анальгетиками, може призводити до незворотного пошкодження нирок та ризику розвитку ниркової недостатності (анальгетичної нефропатії).
Тривале застосування парацетамолу у високих дозах може призводити до ураження печінки та нирок. Велика кількість лікарських засобів, які застосовують одночасно, алкоголізм, алкогольне ураження печінки, сепсис або цукровий діабет можуть підвищувати ризик гепатотоксичності парацетамолу у терапевтичних дозах. Небезпека передозування виникає у хворих із нециротичним алкогольним захворюванням печінки.
Якщо за рекомендацією лікаря препарат застосовувати протягом тривалого періоду, необхідно здійснювати контроль функціонального стану печінки та картини периферичної крові.
У пацієнтів з тяжкими інфекціями, такими як сепсис, які супроводжуються зниженням рівня глутатіону, при прийомі парацетамолу може підвищитися ризик виникнення метаболічного ацидозу (див. ПЕРЕДОЗУВАННЯ).
Перед застосуванням препарату необхідно порадитися з лікарем:
̶– якщо пацієнт застосовує варфарин або подібні препарати з антикоагулянтним ефектом;
– якщо у пацієнта відмічають проблеми з диханням, хронічні захворювання легень, емфізему або хронічний бронхіт;
– якщо у пацієнта виявлено захворювання печінки або інфекційні ураження печінки, такі як вірусний гепатит;
̶– якщо у пацієнта відмічають захворювання нирок, оскільки може потребуватися корекція дози. У разі ниркової недостатності тяжкого ступеня (кліренсі креатиніну менше 10 мл/хв) лікарю слід оцінити співвідношення ризик/користь до початку застосування препарату. Необхідна корекція дози, слід забезпечити постійний моніторинг;
– при АГ;
– при щоденному застосуванні анальгетиків при артритах легкої форми.
Застосовувати з обережністю пацієнтам з:
– ̶наявністю хронічного недоїдання та зневоднення;
– печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (˂9 балів за шкалою Чайлда — П’ю);
– хворобою Рейно;
– захворюваннями щитовидної залози;
– глаукомою.
Слід звернутися до лікаря:
– якщо симптоми не зникають та/або супроводжуються високою температурою, яка триває більше 3 днів;
– якщо головний біль стає постійним.
Дуже рідко повідомлялося про випадки тяжких шкірних реакцій. При почервонінні шкіри, появі висипу, пухирців або лущенні необхідно припинити застосування парацетамолу та негайно звернутися за медичною допомогою.
У період застосування парацетамолу у терапевтичних дозах можливе підвищення рівня АлАТ.
Парацетамол може впливати на результати лабораторних досліджень щодо вмісту в крові глюкози та сечової кислоти.
Не перевищувати зазначену дозу.
Допоміжна речовина жовтий захід може спричиняти алергічні реакції.
Попередження щодо вмісту цукру та цукрози: при непереносимості деяких цукрів слід проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб; препарат може бути шкідливим для зубів.
Застосування у період вагітності або годування груддю. Не рекомендується застосовувати лікарський засіб у період вагітності.
Жінкам під час прийому препарату слід припинити годування груддю.
Фертильність. Існують обмежені дані стосовно можливості порушення фертильності у жінок через вплив на овуляцію препаратів, які інгібують синтез ЦОГ/простагландину, що має зворотний характер і зникає після відміни лікування. Оскільки, як вважається, парацетамол інгібує синтез простагландину, він може негативно впливати на фертильність, хоча такі випадки відсутні.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Через можливість виникнення сонливості слід утриматися від керування транспортними засобами, роботи з механізмами протягом 4 год після застосування препарату.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами
при одночасному застосуванні з ацетамінофеном можуть спостерігатися наступні види взаємодії:
– швидкість всмоктування ацетамінофену може збільшуватися при одночасному застосуванні з метоклопрамідом та домперидоном, зменшуватися — з колестираміном;
– може уповільнюватися виведення антибіотиків з організму;
– барбітурати та алкоголь можуть посилити гепато- та нефротоксичність ацетамінофену, барбітурати зменшують вираженість жарознижувального ефекту;
– протисудомні препарати (фенітоїн, барбітурати, карбамазепін), ізоніазид та рифампіцин можуть посилювати гепатотоксичний вплив ацетамінофену;
– тетрациклін підвищує ризик розвитку анемії та метгемоглобінемії, спричиненої ацетамінофеном;
– може посилюватися ефект непрямих антикоагулянтів з підвищенням ризику кровотечі при тривалому регулярному застосуванні ацетамінофену;
– може знижувати ефективність діуретиків;
– антациди та їжа зменшують абсорбцію ацетамінофену.
При одночасному застосуванні парацетамолу з гепатотоксичними засобами підвищується токсичний вплив препаратів на печінку.
Лікарський засіб не рекомендується застосовувати одночасно з седативними, снодійними засобами або лікарськими засобами, що містять алкоголь, через підвищений ризик гепатотоксичності.
Не рекомендується застосовувати одночасно із судинозвужувальними засобами.
Одночасне застосування Антифлу з наступними лікарськими засобами може значно збільшити вираженість пригнічувальної дії хлорфеніраміну малеату:
– снодійні засоби;
– барбітурати;
– заспокійливі засоби;
– ̶нейролептики;
– транквілізатори;
– анестетики;
– наркотичні анальгетики.
Хлорфенірамін посилює антихолінергічну дію атропіну, спазмолітиків, трициклічних антидепресантів, протипаркінсонічних препаратів.
Хлорфеніраміну малеат може пригнічувати дію антикоагулянтів.
Фенілефрину гідрохлорид може зумовити розвиток гіпертонічного кризу або аритмії при одночасному застосуванні з іншими адреноміметиками або інгібіторами MAO, спричинити тяжку АГ при поєднанні з індометацином та бромокрептином.
Одночасне застосування фенілефрину з іншими симпатоміметичними засобами або трициклічними антидепресантами (наприклад амітриптиліном) може призводити до підвищення ризику розвитку побічних ефектів з боку серцево-судинної системи. Алкалоїди раувольфії знижують терапевтичний ефект фенілефрину гідрохлориду.
Фенілефрин може знижувати ефективність блокаторів β-адренорецепторів та інших антигіпертензивних препаратів (наприклад дебризохіну, гуанетидину, резерпіну, метилдопи). Може підвищуватися ризик розвитку АГ та інших побічних ефектів з боку серцево-судинної системи.
Одночасне застосування фенілефрину з дигоксином і серцевими глікозидами може призводити до підвищення ризику порушення серцебиття або серцевого нападу.
Антидепресанти, протипаркінсонічні та антипсихотичні препарати, похідні фенотіазину підвищують ризик затримки сечі, сухості у роті, запорів.
Одночасне застосування з алкалоїдами ріжків (ерготамін, метисергід) підвищує ризик ерготизму.
Передозування
симптомами передозування, зумовленими дією ацетамінофену, у перші 24 год є блідість шкіри, нудота, блювання, анорексія та абдомінальний біль. При прийомі у високих дозах можуть також виникати порушення орієнтації, психомоторне збудження або пригнічення ЦНС, підвищене потовиділення, запаморочення і порушення сну. Відмічалися також порушення серцевого ритму і панкреатит.
У поодиноких випадках після передозування ацетамінофену повідомлялося про гостру ниркову недостатність із гострим некрозом канальців, що може виявлятися сильним болем у ділянці попереку, гематурією, протеїнурією, і розвинутися навіть за відсутності тяжкого ураження печінки; нефротоксичність (ниркова коліка, інтерстиціальний нефрит, папілярний некроз).
У тяжких випадках, особливо з одночасним вживанням алкоголю, можливі пошкодження печінки (гепатоцелюлярний некроз) та погіршення її функції, що може прогресувати до печінкової енцефалопатії, печінкової коми, набряку головного мозку та летальних наслідків. Клінічні ознаки ушкодження печінки можуть не виявлятися протягом 12–48 год після передозування. Можливі порушення метаболізму глюкози, гіпокаліємія та метаболічний ацидоз (включаючи лактатацидоз). Симптомами метаболічного ацидозу є глибоке, прискорене або утруднене дихання, нудота, блювання, втрата апетиту. Слід негайно звернутися до лікаря у разі появи цих симптомів. Підвищення активності печінкових трансаміназ та збільшення протромбінового індексу, крововиливи. Ураження печінки у дорослого може розвинутися після прийому >10 г парацетамолу та >150 мг/кг маси тіла — у дитини. До частих клінічних проявів, що з’являються через 3–5 діб, належать жовтяниця, лихоманка, геморагічний діатез, гіпоглікемія, печінковий запах з рота, печінкова недостатність.
Застосування ≥5 г парацетамолу може призвести до ураження печінки у пацієнтів з факторами ризику (тривале лікування карбамазепіном, фенобарбіталом, фенітоїном, примідоном, рифампіцином, звіробоєм або іншими лікарськими засобами, що індукують ферменти печінки; регулярне вживання надмірної кількості етанолу; глутатіонова кахексія (розлади травлення, муковісцидоз, ВІЛ-інфекція, голодування, кахексія).
При тривалому застосуванні у високих дозах можливі апластична анемія, панцитопенія, агранулоцитоз, нейтропенія, лейкопенія, тромбоцитопенія.
Невідкладна допомога. Пацієнта слід негайно доставити у лікарню, навіть якщо відсутні ранні симптоми передозування. Симптоми можуть бути обмежені нудотою та блюванням або можуть не відображати тяжкості передозування чи ризику ураження органів. Слід розглянути лікування активованим вугіллям, якщо надмірна доза парацетамолу була прийнята у межах 1 год. Концентрацію парацетамолу в плазмі крові слід вимірювати через 4 год або пізніше після прийому (більш ранні концентрації є недостовірними). Промивати шлунок слід протягом 6 год після підозрюваного передозування ацетамінофену. Цитостатичні ефекти можуть бути знижені шляхом введення метіоніну перорально або в/в введенням цистеаміну або N-ацетилцистеїну протягом 8 год після передозування. Ефективність антидоту різко знижується після цього часу.
Передозування, зумовлене дією фенілефрину та хлорфеніраміну малеату, може спричинити підвищене потовиділення, психомоторне збудження або пригнічення ЦНС, дратівливість, неспокій, головний біль, запаморочення, сонливість, безсоння, нудоту, блювання, тремор, порушення свідомості, порушення серцевого ритму, тахікардію, екстрасистолію, гіперрефлексію, підвищення АТ, судоми, кому.
При передозуванні хлорфеніраміну малеату можуть спостерігатися атропіноподібні симптоми: мідріаз, фотофобія, сухість шкіри та слизових оболонок, підвищення температури тіла, атонія кишечнику. Пригнічення ЦНС супроводжується розладами дихання та порушеннями роботи серцево-судинної системи (зниження частоти пульсу, АТ аж до судинної недостатності).
При передозуванні необхідна симптоматична терапія, при тяжкій АГ — застосування блокаторів α-адренорецепторів.
Умови зберігання
при температурі не вище 25 °С.