АДАПТОЛ®

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Препарат відноситься до анксиолітичних, стрес-протективних, ноотропних засобів. Адаптол покращує кисневе забезпечення тканин міокарда; нормалізує порушений електролітний баланс крові, вміст іонів калію в плазмі крові, еритроцитах та клітинах міокарда; сприяє посиленню білкового синтезу та збільшення енергетичних ресурсів клітини.

Регулює порушений нічний сон, не надаючи прямого снодійної дії. Не володіє холинолітичним та міорелаксантним ефектом, не порушує координацію рухів. Зменшує прояви або усуває нікотинову абстиненцію.

Фармакокінетика. Виводиться з сечею повністю протягом доби.

Показання

• невротичні розлади (дратівливість, емоційна лабільність, тривога, тривожно-депресивні, фобічні, панічні розлади), що розвинулися в результаті виснажують психоемоційних, нервово-психічних та фізичних навантажень;
• в комплексній терапії для лікування хворих з кардиалгією, ІХБ та які знаходяться на реабілітації після інфаркту міокарда;
• для зменшення потягу до куріння тютюну;
• неврозоподібні стани у хворих на алкоголізм, для зниження патологічного потягу до алкоголю та психоактивних речовин;
• для поліпшення переносимості нейролептиків та транквілізаторів.

Застосування

Адаптол призначають дорослим по 300-500 мг 2-3 рази на добу. Максимальна доза на 1 прийом — 3 г, добова — 10 г. Тривалість курсу лікування може сягати 2-3 міс. Дітям у віці від 10 років рекомендується застосовувати таблетки Адаптол 500 мг, які можна розділити навпіл для отримання дози 250 мг.

Для лікування при нікотинової залежності препарат приймають по 500-1000 мг 3 рази на добу щодня протягом 5-6 тиж.

Протипоказання

підвищена чутливість.

Побічна дія

алергічні реакції (свербіж шкіри), при високих дозах — короткочасне незначне зниження АТ, гіпертермія, диспепсичні розлади. Зниження АТ та гіпертермія не є показаннями для припинення лікування препаратом.

Особливості застосування

з обережністю необхідно застосовувати при порушеннях функції печінки і нирок, у хворих на артеріальну гіпотензію. Звикання, залежність і синдром відміни при застосуванні препарату не встановлено.

Застосування в період вагітності та годування груддю. не застосовують.

Діти. Не застосовують.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами, оскільки іноді застосування препарату може призвести до зниження АТ.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

посилює ефект снодійних та наркотичних засобів.

Передозування

можливе посилення проявів побічних ефектів.

Умови зберігання

при температурі не вище 25 °C.

Актуальна інформація

Адаптол ― препарат з групи (згідно з класифікацією АТХ) психостимуляторів, засобів, що застосовуються при синдромі дефіциту уваги та гіперактивності, та ноотропних засобів. Діюча речовина Адаптолу ― мебікар.

У Адаптолу широкі показання до застосування, що включають терапію неврозів та неврозоподібних станів, соматовегетативні прояви передменструального синдрому та менопаузи, кардіалгії різного генезу (крім ІХС). Адаптол також застосовується як допоміжний препарат при терапії нейролептиками або транквілізаторами з метою корекції викликаних цими препаратами побічних ефектів. В умовах стресу Адаптол може застосовуватися в якості церебропротектора та адаптогена. Окрім того, він зменшує потяг до паління та застосовується в лікуванні нікотинової залежності.

За хімічною будовою мебікар ― це похідне біциклічної біссечовини (тетраметилтетраазабіциклооктандіон). Він виявляє виражений анксіолітичний та вегетостабілізуючий ефекти. Важливими перевагами препарату є те, що він не викликає міорелаксацію та снодійний ефект, не порушує координацію рухів. У той же час Адаптол може застосовуватися в комплексній терапії порушень сну (Кожокова Л.З., Мкртчян В.Р., 2014).

Коли необхідний Адаптол?

Код МКБ 10 F40–48 означає «Невротичні розлади, стрес-індуковані розлади та соматоформні розлади». Це і фобічні тривожні розлади, включаючи соціофобію, і тривожні, і панічні розлади, соматоформні розлади, постстресові реакції та порушення адаптації. Усі вони відносяться до розладів невротичного спектру (інша назва, яка часто зустрічається в літературі, — неврози та неврозоподібні розлади). Згідно з даними епідеміологічних досліджень, у приблизно ¹/₃ населення відмічають невротичні розлади протягом життя. Частіше до невротичних розладів схильні особи середнього віку та жінки (Holubova M. et al., 2019).

Неврози характеризуються зворотністю симптомів. Їх етіологія вважається багатофакторною та включає як спадкові, так і соціальні (психотравмуючі ситуації) та психологічні фактори (наприклад неправильне виховання, завищені вимоги, акцентуації характеру) (Турсынов Н.И. и соавт., 2016).

Основними проявами невротичних розладів є підвищений неспокій, напруженість, схильність скаржитися, сприймати події в негативному ключі, порушення соціальної адаптації, нездатність контролювати власні бажання та потяги, піддаватися паніці, а також симптоми депресивного характеру, такі як зневіра, відчуття пригніченості та ін. Важливим симптомом є порушення здатності справлятися зі стресовими ситуаціями.

Ці симптоми значно знижують якість життя хворих. При цьому багато пацієнтів побоюються засудження оточуючих та не визнають своїх психологічних проблем, що веде за собою відсутність адекватного лікування та погіршення ситуації. Деякі пацієнти схильні відчувати провину та сором за свої психологічні проблеми/психіатричні захворювання, інші ― пояснювати симптоми соматичними захворюваннями. Таким чином, значна кількість хворих залишається без належної психологічної та психіатричної допомоги (Holubova M. et al., 2019). Це говорить про важливість освіченості в цій сфері лікарів сімейної медицини та лікарів вузького профілю та включення в терапію пацієнтів із соматичними захворюваннями та супутніми проблемами психологічного плану відповідних медикаментів. Недооцінка психоемоційного стану хворих часто призводить до недостатньої ефективності терапії основного захворювання (Мусина Ф.С. и соавт., 2013).

Мебікар проникає через ГЕБ та впливає на центри гіпоталамусу та лімбічної системи (Мусина Ф.С. И соавт., 2013). Адаптол виявляє антагоністичний вплив на адренергічну та глутаматергічну систему та стимулювальний — на серотонін- та ГАМК-ергічні гальмівні механізми у головному мозку. Ці механізми пояснюють його вегетостабілізуючу, анксіолітичну, транквілізуючу дію, а також помірний ноотропний ефект. Адаптол підвищує розумову та фізичну працездатність (Черняк С.В. и соавт., 2019).

Місце Адаптолу в кардіологічній практиці

Тривожно-депресивні, неврозоподібні захворювання є з незалежними факторами ризику серцево-судинної захворюваності. Окрім того, вони погіршують перебіг захворювань серцево-судинної системи, що вже існують. Встановлено, що додавання Адаптолу до стандартної антигіпертензивної терапії сприяє посиленню її гіпотензивного ефекту, а також нормалізації добового профілю АТ. Саме вегетативна дисфункція, підвищення тонусу симпатичної нервової системи, зумовлене дисрегуляцією вищих центрів у диенцефальній ділянці головного мозку (відповідальній також за емоційний стан) призводять до підвищеної варіабельності АТ. Таким чином, Адаптол впливає не лише на емоційну сферу, але й може слугувати додатковим засобом у терапії захворювань серцево-судинної системи (Черняк С.В. и соавт., 2019).

Мебікар знайшов своє місце у терапії ІХС у поєднанні із супутніми тривожними розладами. У пацієнтів з ІХС часто спостерігаються симптоми тривоги, депресія, вегетативні розлади. При цьому тривожно-депресивний синдром може проявлятися як психічними симптомами, такими як дратівливість, порушення сну та концентрації уваги, неспокій, так і соматичними. Останні включають напади пришвидшеного серцебиття, відчуття припливів, запаморочення, тремор, функціональні порушення роботи ШКТ, порушення сечовипускання. Для таких пацієнтів важливо не лише підібрати лікування основного захворювання, але й провести корекцію психічного стану із застосуванням як психотерапії, так і медикаментозних засобів. При цьому слід віддавати перевагу препаратам із комплексною дією. Цим вимогам відповідає мебікар. Ефективність мебікару в лікуванні розладів тривожного спектру підтверджується результатами багатьох досліджень. Окрім того, важливим моментом, що визначає доцільність вибору мебікару у пацієнтів із супутньою патологією, є відсутність негативного впливу препарату на серцево-судинну діяльність. Він не впливає на системну гемодинаміку та не пригнічує серцеву скоротливість (Колесник М., 2014).

Клінічний інтерес представляє вплив Адаптолу на ліпідний обмін. В одному з досліджень, яке включало 104 хворих із стенокардією напруги I–III ФК, а також тривожними та тривожно-депресивними розладами, було встановлено, що окрім анксіолітичної дії, Адаптол володіє гіполіпідемічним ефектом. Так, у хворих було відмічено зниження рівня загального ХС, ЛПНЩ та ТГ, а також підвищення рівня ЛПВЩ вже через місяць терапії (Кожокова Л.З., Мкртчян В.Р., 2014).

Можливості Адаптолу в терапії клімактеричного синдрому

Для періоду менопаузи є фізіологічним підвищення тонусу симпатичної нервової системи. Це один із факторів, що пояснюють високу частоту розвитку артеріальної гіпертензії (АГ) у жінок старшого віку порівняно із жінками репродуктивного віку. Більше ніж 80% жінок у період постменопаузи схильні до тривожно-депресивних розладів. Емоційна лабільність, підвищена тривожність та роздратованість, депресія, зниження лібідо та підвищена втомлюваність ― усі ці симптоми є проявами психоемоційних та нейровегетативних порушень, які розвиваються у перименопаузу. Усі ці зміни значно знижують якість життя пацієнток у перименопаузальний період, порушують їх фізичну та соціальну активність. У дослідженні (n=60) було виявлено, що Адаптол зменшував вираженість психоемоційних симптомів у жінок у період перименопаузи. Окрім того, при додаванні до антигіпертензивних препаратів він сприяв покращенню добового профілю та зменшенню варіабельності АТ за даними добового моніторингу. У дослідженні не було зареєстровано серйозних побічних ефектів Адаптолу, у однієї учасниці спостерігалася нудота. Не виявлено звикання до даного препарату та розвитку синдрому відміни Адаптолу (Семенкова Г.Г., Матвиенко Е.Е., 2009).

В яких ще клінічних ситуаціях доцільне застосування Адаптолу?

Синдром подразненого кишечнику часто призводить до формування у хворих астенічного синдрому. Також можуть спостерігатися порушення сну, симптоми тривожно-депресивного спектру. В одному з досліджень (n=52) була підтверджена ефективність місячного курсу прийому Адаптолу в корекції невротичних та психосоматичних змін у пацієнтів із синдромом подразненого кишечнику. При цьому не було відмічено виникнення побічних реакцій (Алексеев Е.Е., Веселова Е.Н., 2012).

З урахуванням сучасних поглядів на патогенез хронічних шкірних захворювань, їх терапія передбачає застосування протитривожних препаратів (Мусина Ф.С. и соавт., 2013). Адаптол при цьому є препаратом вибору завдяки своїм багатогранним властивостям та безпеці застосування. Так, у нещодавньому дослідженні (n=47) була підтверджена ефективність Адаптолу в терапії депресивних розладів у хворих із псоріазом та псоріатичним артритом (вираженість симптомів депресії та тривоги оцінювали за шкалою Цунга, що складається із 20 пунктів, які оцінюються хворим у діапазоні 1–4 балів. Оцінка нижче 50 балів відповідає відсутності депресії, більше 70 — тяжкій депресії). Тяжкість перебігу псоріазу оцінювалася за індексом PASI (враховується як площа уражень, так і вираженість 3 основних симптомів — почервоніння, лущення та потовщення — від «ні» до «дуже сильно») та було встановлено, що у хворих, які приймали Адаптол (n=31), зниження індексу становило 83,57%, а у групі стандартного лікування (n=16) — лише 54,21%.

Вираженість больового синдрому, зумовленого псоріатичним артритом, оцінювали за допомогою візуальної аналогової шкали ВАШ (0–10 балів). Більш значне зменшення вираженості больового синдрому спостерігалося в групі, яка приймала Адаптол. Також при застосуванні Адаптолу відмічали більш значне покращення якості життя хворих (визначалося за шкалою дерматологічного індексу якості життя — ДІЯЖ) (Мусина Ф.С. и соавт., 2013).

Атопічний дерматит (АД) ― хронічне алергічне захворювання шкіри. В його основі лежать порушення імуноглобулін-Е (IgE)-залежної імунної відповіді. Можливе поєднання АД з іншими алергічними захворюваннями, такими як алергічний риніт, БА. У розвитку АД відіграють роль спадковість, сенсибілізація до різних алергенів (домашнього пилу, пилку рослин, цвілевих грибків, епідермісу тварин), наявність вогнищ хронічної інфекції. Факторами ризику розвитку атопічного дерматиту також є дисбактеріоз кишечнику, хронічні захворювання ШКТ, гельмінтози, несприятлива екологічна ситуація та безконтрольна часта антибіотикотерапія.

Окрім того, важливу роль відіграють функціональні розлади діяльності нервової системи. Підвищений тонус вегетативної нервової системи, порушення балансу між процесами збудження та гальмування у бік переважання збудливості спостерігаються у більшості хворих із АД. Деякі автори розглядають ці розлади як вторинні стосовно АД. У той же час порушення функцій нервової системи відіграють роль у формуванні рецидивуючого перебігу АД (Хаитов Р.М., 2002).

У дослідженні (n=53) була оцінена ефективність Адаптолу в терапії супутніх АД нервово-психічних порушень. Пацієнти 1-ї групи (n=23) отримували стандартне лікування, пацієнти 2-ї групи (n=30) на додаток до стандартної терапії приймали Адаптол (у дозі 300 мг 2 рази на добу). Оцінка стану хворих проводилася до початку прийому препаратів та через 1 міс терапії. Психічний стан визначався за шкалою стандартного багатофакторного методу дослідження особистості (СМДО, включає 556 тверджень, на які пацієнт відповідає «так», «ні», «не знаю». Результати оцінюються за 10 графіками, які позначають особистісні характеристики, та 3 контрольними шкалами). При первинному обстеженні було встановлено, що у хворих із АД переважали психастенічні стани, порушення соціальної адаптації та симптоми депресивного спектра. При повторному обстеженні було виявлено, що на фоні прийому Адаптолу спостерігалося значне зменшення вираженості тривожно-депресивної симптоматики у пацієнтів з АД, що сприяє соціальній реабілітації цих хворих. Окрім того, у 2-й групі спостерігалося більш раннє настання клінічної ремісії ― зникнення висипу відмічали на 6–8 днів раніше, ніж у 1-й групі. Ці факти підтверджують важливість корекції психологічного стану хворих із АД (Ковалёва Л.Н. и соавт., 2012).

Адаптол: висновки

Адаптол володіє вираженою вегетостабілізуючою та помірною ноотропною дією. Для нього характерні антиоксидантні, антигіпоксичні, стресопротекторні властивості. Важливими перевагами Адаптолу є те, що він не викликає зниження м’язевого тонусу, сонливості, апатії, збіднення емоційної сфери (Турсынов Н.И. и соавт., 2016). Широкий діапазон терапевтичних доз дозволяє підібрати ефективну дозу в кожній конкретній клінічній ситуації та коригувати її відповідно до динаміки вираженості симптомів. Окрім того, з клінічної точки зору, особливо важливою є можливість поєднувати прийом Адаптолу та інших лікарських засобів, включаючи антигіпертензивні, антигістамінні, оральні контрацептиви, нейролептики, транквілізатори та ін. (Мусина Ф.С. и соавт., 2013).