Нурофєн для дітей, суспензія зі смаком апельсину, 200 мл
Reckitt Benckiser Healthcare, Великобританія

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Ібупрофен — це НПЗП похідний пропіонової кислоти, який продемонстрував свою ефективність шляхом пригнічування синтезу простагландинів. У людини ібупрофен зменшує вираженість болю при запаленні, набряків та лихоманки. Ібупрофен чинить анальгезивну, жарознижувальну та протизапальну дію. Продемонстровано, що початок знеболювальної та жарознижувальної дії ібупрофену настає в межах 30 хв. Крім того, ібупрофен зворотно пригнічує агрегацію тромбоцитів.

Експериментальні дані свідчать, що ібупрофен може пригнічувати ефект низької дози ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів при одночасному застосуванні цих препаратів. У дослідженні, коли разову дозу ібупрофену 400 мг приймали в межах 8 год до або в межах 30 хв після прийому ацетилсаліцилової кислоти негайного вивільнення (81 мг), відмічали знижений ефект ацетилсаліцилової кислоти на формування тромбоксану або агрегацію тромбоцитів. Проте обмеженість цих даних та невпевненість відносно екстраполяції даних ex vivo на клінічну картину не дає підстави зробити чіткі висновки щодо систематичного застосування ібупрофену. Отже, при несистематичному застосуванні ібупрофену такі клінічно значущі ефекти вважаються малоймовірними.

Нурофєн^®для дітей форте: анальгезуюча доза для дітей становить від 7 до 10 мг/кг маси при максимальному застосуванні 30 мг/кг/добу. Нурофєн^®для дітей форте містить ібупрофен, який продемонстрував у відкритому дослідженні початок жарознижувальної дії через 15 хв після його застосування і зниження температури у дітей протягом періоду до 8 год.

Фармакокінетика. Спеціальних досліджень фармакокінетики за участю дітей не проводили. Опубліковані дані підтверджують, що абсорбція, метаболізм та виведення ібупрофену у дітей відбуваються таким самим чином, як у дорослих.

Після перорального застосування ібупрофен частково абсорбується у шлунку, після чого повністю — в тонкому кишечнику. Після метаболізму в печінці (гідроксилювання, карбоксилювання, кон’югація) фармакологічно неактивні метаболіти виводяться повністю, переважно нирками (90%), а також із жовчю. Т_? у здорових добровольців, а також у пацієнтів, із захворюваннями нирок або печінки — 1,8–3,5 год. Зв’язування з білками плазми крові становить близько 99%.

Після ректального застосування ібупрофен швидко та майже повністю абсорбується з досягненням C_max у плазмі крові через 45 хв. Ібупрофен зв’язується з білками плазми крові та проникає в синовіальну рідину. Ібупрофен метаболізується у печінці до двох неактивних метаболітів, що швидко та майже повністю виділяються нирками. Деяка кількість виводиться у незміненому вигляді. Т_? становить 2 год.

Ниркова недостатність. Оскільки ібупрофен та його метаболіти виділяються переважно нирками, у пацієнтів з різними ступенями ниркової недостатності фармакокінетика препарату може змінюватися. У пацієнтів з порушенням функції нирок відмічали нижчий ступінь зв’язування з білками плазми крові, підвищені рівні в плазмі крові загального ібупрофену та незв’язаного (S)-ібупрофену, більші значення AUC для (S)-ібупрофену та підвищені співвідношення енантіометричної AUC (S/R) порівняно з контрольною групою здорових добровольців. У пацієнтів з термінальною стадією захворювання нирок, які перебувають на діалізі, середнє значення фракції ібупрофену становило близько 3% порівняно з 1% у здорових добровольців. Тяжке порушення функції нирок може призвести до накопичення метаболітів ібупрофену. Значимість цього ефекту невідома. Метаболіти можуть бути виведені шляхом гемодіалізу.

Порушення функції печінки. Алкогольна хвороба печінки з порушенням функції печінки від легкого до помірного ступеня не призвела до істотної зміни фармакокінетичних параметрів. Захворювання печінки можуть змінити кінетику розподілу ібупрофену. У хворих на цироз з помірним ступенем порушення функції печінки (6–10 за класифікацією Чайлда — П’ю) відмічали збільшення Т_? в середньому в 2 рази, а співвідношення енантіометричної AUC (S/R) було значно нижчим порівняно зі здоровими добровольцями з контрольної групи, що свідчить про погіршення метаболічної інверсії (R)-ібупрофену в активний (S)-енантіомер.

Нурофєн^®для дітей: ібупрофен швидко всмоктується після застосування та швидко розподіляється у всьому організмі. Виведення є швидким і повним та відбувається через нирки.

C_max у плазмі крові досягаються через 45 хв після перорального застосування натще. При застосуванні з їжею пікові рівні спостерігаються через 1–2 год. Цей час може варіюватися для різних лікарських форм.

Т_? становить приблизно 2 год.

В обмежених дослідженнях ібупрофен був виявлений у грудному молоці у дуже низьких концентраціях.

Показання

Нурофєн^®для дітей, суспензія оральна. Симптоматичне лікування лихоманки та болю різного походження у дітей віком від 3 міс до 12 років з масою тіла ?5 кг (включаючи лихоманку після імунізації, гострі респіраторні вірусні інфекції, грип, біль при прорізуванні зубів, біль після видалення зуба, зубний біль, головний біль, біль у горлі, біль при розтягненні зв’язок та інші види болю, у тому числі запального ґенезу).

Нурофєн^®для дітей, супозиторії. Для симптоматичного лікування болю від легкої до помірної інтенсивності. Для симптоматичного лікування лихоманки. Нурофєн^® для дітей, супозиторії, рекомендується використовувати, коли застосування пероральним шляхом неможливе, наприклад, у разі блювання.

Нурофєн^®для дітей форте, суспензія оральна. Симптоматичне лікування лихоманки та болю різного походження у дітей віком від 6 міс до 12 років з масою тіла ?8 кг (включаючи лихоманку після імунізації, при гострих респіраторних вірусних інфекціях, грипі, біль при прорізуванні зубів, біль після видалення зуба, зубний біль, головний біль, біль у горлі, біль при розтягненні зв’язок та інші види болю, у тому числі запального генезу).

Застосування

Нурофєн^®для дітей, суспензія оральна. Побічні ефекти можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози, необхідної для контролю симптомів, протягом найкоротшого періоду.

Для перорального застосування. Рекомендована добова доза препарату становить 20–30 мг/кг маси тіла, розділена на рівні дози, залежно від віку та маси тіла, з інтервалом між прийомами 6–8 год. Для забезпечення точного дозування упаковка містить шприц-дозатор. Не слід перевищувати рекомендовану дозу. Тільки для короткотривалого застосування.

Не застосовувати у дітей віком до 3 міс, якщо це не рекомендовано лікарем.

Не використовувати цей лікарський засіб для дітей з масою тіла <5 кг.

Для дітей віком 3–6 міс: якщо симптоми зберігаються довше 24 год від початку лікування або погіршуються (після 3 доз), слід негайно звернутися до лікаря.

Якщо у дітей віком від 6 міс до 12 років симптоми зберігаються більше 3 днів від початку лікування або їх вираженість збільшується, слід звернутися до лікаря.

При лихоманці після імунізації (діти віком 3–6 міс) рекомендована добова доза становить 2,5 мл суспензії (50 мг), у разі необхідності — ще 2,5 мл суспензії (50 мг) через 6 год, але не більше ніж 5 мл суспензії (100 мг) протягом 24 год. Якщо симптоми зберігаються, необхідно звернутися до лікаря.

Пацієнтам з чутливим шлунком препарат слід застосовувати під час їди.

Перед застосуванням збовтати.

Особливі категорії пацієнтів

Ниркова недостатність: пацієнтам з порушенням функції нирок від легкого до помірного ступеня зниження дози не потребується (щодо пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Печінкова недостатність: пацієнтам з порушенням функції печінки від легкого до помірного ступеня зниження дози не потребується (щодо пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

У разі застосування дози, що перевищує рекомендовану, слід негайно звернутися до лікаря.

Діти. Препарат застосовують у дітей віком від 3 міс до 12 років з масою тіла не менше 5 кг.

Нурофєн^®для дітей, супозиторії. Препарат призначений для ректального застосування.

Тільки для короткотривалого застосування.

Цей лікарський засіб застосовувати тільки у дітей віком від 3 міс з масою тіла ?6 кг. Максимальна разова доза не має перевищувати 10 мг/кг маси тіла. Інтервал дозування не повинен бути менше 6 год. Максимальна добова доза ібупрофену становить 20–30 мг/кг маси тіла, розподілена на 3–4 разові дози.

Діти з масою тіла 6–8 кг (3–9 міс): на початку лікування — 1 супозиторій. За потреби можна застосувати ще супозиторій, але не раніше, ніж через 6– 8 год. Не застосовувати більше 3 супозиторіїв протягом 24 год.

Діти з масою тіла 8–12 кг (9 міс – 2 роки): на початку лікування — 1 супозиторій. За потреби можна застосувати ще супозиторій, але не раніше, ніж через 6 год. Не застосовувати більше 4 супозиторіїв протягом 24 год.

Цей лікарський засіб протипоказаний дітям з масою тіла <6 кг та віком до 3 міс.

Пацієнтам з нирковою або печінковою недостатністю слід звернутися до лікаря перед застосуванням цього лікарського засобу.

Якщо у дітей віком 3–5 міс вираженість симптомів збільшується або вони зберігаються після 24 год від початку лікування, слід негайно звернутися до лікаря.

Якщо у дітей віком від 6 міс симптоми зберігаються більше 3 днів від початку лікування або погіршуються, слід звернутися до лікаря.

Небажані ефекти можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози протягом найкоротшого періоду, необхідного для контролю симптомів.

Діти. Препарат застосовувати у дітей з масою тіла ?6 кг віком від 3 міс до 2 років.

Нурофєн^®для дітей форте, суспензія оральна. Побічні ефекти можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози, необхідної для контролю симптомів, протягом найкоротшого періоду.

Для перорального застосування. Препарат можна застосовувати розведеним водою або без розведення. Рекомендована добова доза препарату становить 20–30 мг/кг маси тіла, розділена на рівні дози, інтервали між прийомами становить 6–8 год. Для забезпечення точного дозування використовують шприц-дозатор, що міститься в упаковці. Не слід перевищувати рекомендовану дозу. Тільки для короткотривалого застосування. Перед застосуванням збовтати.

Якщо у дитини симптоми зберігаються більше 3 днів від початку лікування або їх вираженість збільшується, слід звернутися до лікаря.

Пацієнтам з чутливим шлунком препарат слід застосовувати під час їди.

Особливі категорії пацієнтів: НПЗП слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з порушенням функції нирок, оскільки ібупрофен виділяється переважно нирками. Більш низькі дози слід застосовувати у пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатністю.

Ібупрофен не слід застосовувати у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Хоча не виявлено відмінностей фармакокінетичного профілю ібупрофену у пацієнтів з печінковою недостатністю, НПЗП слід застосовувати з обережністю у таких хворих. Пацієнтам з легкою та помірною печінковою недостатністю слід починати лікування з низьких доз і ретельно контролювати. Ібупрофен не слід застосовувати пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Пацієнтам слід проконсультуватися з лікарем, якщо симптоми зберігаються або їх вираженість зменшилася під час лікування.

У разі застосування дози, що перевищує рекомендовану, слід негайно звернутися до лікаря.

Діти. Препарат застосовують у дітей віком від 6 міс, маса тіла яких ?8 кг, до 12 років.

Протипоказання

• підвищена чутливість до ібупрофену або будь-якого з компонентів препарату.
• Наявність в анамнезі реакцій гіперчутливості (таких як бронхоспазм, БА, риніт, ангіоневротичний набряк або кропив’янка) після застосування ібупрофену, ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП.
• Виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки/кровотеча в активній формі або рецидиви в анамнезі (2 або більше виражених епізоди підтвердженої виразкової хвороби чи кровотечі).
• Наявність в анамнезі шлунково-кишкової кровотечі або перфорації, пов’язаної із застосуванням НПЗП.
• Запальне захворювання кишечнику в активній формі.
• Цереброваскулярні або інші кровотечі.
• Геморагічний діатез або інші порушення згортання крові.
• Тяжка серцева недостатність (клас ІV за NYHA), тяжка печінкова недостатність або тяжка ниркова недостатність.
• Спадкова непереносимість фруктози (Нурофєн^® для дітей, суспензія оральна, Нурофєн^® для дітей форте, суспензія оральна).
• Останній триместр вагітності.
• Тяжка форма зневоднення (внаслідок блювання, діареї або недостатнього вживання рідини).

Нурофєн^®, супозиторії: протипоказано дітям з масою тіла менше 6 кг і віком до 3 міс.

Побічна дія

перелік наступних побічних реакцій включає всі небажані реакції, про які стало відомо при лікуванні ібупрофеном, включаючи ті, що виявлені при застосуванні у високих дозах, при довготривалій терапії пацієнтів з ревматизмом.

Зазначена частота, що виходить за межі дуже рідкісних повідомлень, стосується короткотривалого застосування доз (максимум 1200 мг ібупрофену на добу) для пероральних лікарських форм.

Слід враховувати, що зазначені побічні реакції є переважно дозозалежними та варіюють індивідуально для кожного пацієнта.

Побічні реакції, що виникали при застосуванні ібупрофену, наводяться нижче за системами органів та частотою їх прояву. Частота побічних реакцій визначається наступним чином: дуже часто (?1/10), часто (від ?1/100 до <1/10), нечасто (від ?1/1000 до <1/100), рідко (від ?1/10 000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10 000) та частота невідома (не підлягає оцінці з огляду на наявні дані). У межах кожної групи частоти побічні реакції наводяться у порядку зниження ступеня тяжкості.

Найчастіше відмічали побічні реакції з боку ШКТ. Здебільшого побічні реакції є залежними від дози, зокрема ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі залежить від дози та тривалості лікування. Можуть виникнути шлунково-кишкові виразки, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, іноді летальні, особливо у пацієнтів літнього віку. Повідомлялося про нудоту, блювання, діарею, здуття живота, запор, диспепсію, біль в животі, мелену, криваве блювання, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крону після застосування ібупрофену. Рідше відмічали гастрит.

Повідомлялося про набряк, АГ, серцеву недостатність, що асоціювалися з лікуванням НПЗП.

Дані клінічного дослідження та епідеміологічні дані свідчать про те, що застосування ібупрофену, особливо у високій дозі по 2400 мг/добу та при довготривалому лікуванні, може бути пов’язаним з дещо підвищеним ризиком розвитку артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад інфаркту міокарда або інсульту).

Є опис випадків загострення запалень, пов’язаних з інфекцією, наприклад розвиток некротизуючого фасциту, що у часі співпадали із застосуванням НПЗП. Це, можливо, пов’язано з механізмом дії НПЗП.

При виникненні або збільшенні вираженості ознак інфекції під час застосування ібупрофену пацієнту рекомендується негайно звернутися до лікаря. Необхідно з’ясувати наявність показань для терапії антимікробними засобами/антибіотиками.

При довготривалій терапії необхідно регулярно проводити аналіз крові.

Пацієнту слід негайно звернутися до лікаря та припинити застосування ібупрофену при виникненні одного із симптомів реакцій гіперчутливості, які можуть розвинутися навіть при першому застосуванні лікарського засобу. В таких випадках потрібна негайна медична допомога.

При виникненні сильного болю в епігастральній ділянці, мелени або кривавого блювання слід припинити застосування лікарського засобу та негайно звернутися до лікаря.

Інфекції та інвазії. Дуже рідко: загострення запалення, пов’язаного з інфекцією (наприклад розвиток некротизуючого фасциту. У виключних випадках вітряна віспа може спричинити тяжкі інфекційні ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин).

З боку системи крові та лімфатичної системи: дуже рідко — порушення кровотворення (анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія, агранулоцитоз). Першими ознаками є лихоманка, біль у горлі, поверхневі виразки в ротовій порожнині, грипоподібні симптоми, тяжка форма виснаження, носова та шкірна кровотеча, гематоми. У таких випадках пацієнту слід припинити застосування цього лікарського засобу, уникати самолікування знеболювальними або жарознижувальними засобами та звернутися до лікаря.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості¹; нечасто — кропив’янка та свербіж; дуже рідко — тяжкі реакції гіперчутливості, симптоми яких можуть включати набряк обличчя, язика та гортані, задишку, тахікардію, артеріальну гіпотензію (анафілактична реакція, ангіоневротичний набряк або тяжкий шок). Загострення БА.

З боку нервової системи: нечасто — головний біль, запаморочення, безсоння, збудження, дратівливість або втома; дуже рідко — асептичний менінгіт².

З боку серцевої системи: дуже рідко — серцева недостатність, прискорене серцебиття, набряк, інфаркт міокарда.

З боку судинної системи: дуже рідко — АГ, васкуліт.

З боку травної системи: часто — біль в животі, нудота, диспепсія, діарея, метеоризм, запор, печія, блювання та невеликі шлунково-кишкові крововтрати, що у виключних випадках можуть призвести до анемії; нечасто — виразка шлунка та дванадцятипалої кишки, перфорації або шлунково-кишкові кровотечі, мелена, криваве блювання, іноді летальні (особливо в осіб літнього віку), виразковий стоматит, гастрит, загострення коліту та хвороби Крона; дуже рідко — езофагіт, утворення діафрагмоподібних стриктур кишечнику, панкреатит.

З боку печінки: дуже рідко — порушення функції печінки, ураження печінки, особливо при довготривалій терапії, печінкова недостатність, гострий гепатит.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто — різний висип на шкірі¹; дуже рідко — тяжкі форми шкірних реакцій, таких як бульозні реакції, включаючи синдром Стівенса — Джонсона, мультиформну еритему і токсичний епідермальний некроліз¹, алопеція.

З боку дихальних шляхів та органів середостіння: частота невідома — реактивність дихальних шляхів, включаючи БА, бронхоспазм або задишку¹.

З боку нирок та сечовидільної системи: рідко — гостре порушення функції нирок, особливо при довготривалому застосуванні НПЗП, в поєднанні з підвищенням рівня сечовини в сироватці крові. Також включає папілонекроз; дуже рідко — утворення набряків, особливо у пацієнтів з АГ або нирковою недостатністю, нефротичний синдром, інтерстиціальний нефрит, що може супроводжуватися гострою нирковою недостатністю.

Лабораторні дослідження: рідко — зниження рівня гемоглобіну.

З боку психіки: дуже рідко — психотичні реакції, депресія; при тривалому застосуванні — галюцинації, сплутаність свідомості.

З боку органа зору: частота невідома — при тривалому лікуванні можуть виникати порушення зору, неврит зорового нерва.

З боку органа слуху: частота невідома — при тривалому лікуванні може виникати запаморочення; рідко — дзвін у вухах.

Загальні порушення: частота невідома — нездужання та втома.

Опис окремих побічних реакцій

¹Існують повідомлення про виникнення реакцій гіперчутливості після лікування ібупрофеном. До таких реакцій належать (а) неспецифічні алергічні реакції та анафілаксія, (б) реакції з боку дихальних шляхів, включаючи БА, загострення БА, бронхоспазм або задишку або (в) різні розлади з боку шкіри, включаючи висип різного типу, свербіж, кропив’янку, пурпуру, ангіоневротичний набряк та рідше — ексфоліативний та бульозний дерматози (включаючи епідермальний некроліз, синдром Стівенса — Джонсона та мультиформну еритему).

²Механізм патогенезу асептичного менінгіту, зумовленого лікарським засобом, зрозуміло не повною мірою. Проте наявні дані щодо асептичного менінгіту, пов’язаного із застосуванням НПЗП, вказують на реакцію гіперчутливості (через часове відношення до прийому препарату та зникнення симптомів після відміни лікарського засобу). Зокрема, під час лікування ібупрофеном пацієнтів з наявними аутоімунними порушеннями (такими як системний червоний вовчак, змішане захворювання сполучної тканини) відмічали поодинокі випадки симптомів асептичного менінгіту (таких як ригідність потиличних м’язів, головний біль, нудота, блювання, лихоманка або дезорієнтація).

Особливості застосування

побічні ефекти терапії ібупрофеном можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози, необхідної для лікування симптомів, протягом найкоротшого періоду.

У пацієнтів літнього віку відмічають підвищену частоту побічних реакцій на НПЗП, особливо шлунково-кишкових кровотеч та перфорацій, які можуть бути летальними. У пацієнтів літнього віку існує підвищений ризик наслідків побічних реакцій. Не рекомендується тривале застосування НПЗП у пацієнтів літнього віку. В разі тривалої терапії слід регулярно стежити за станом пацієнтів.

Слід дотримуватися обережності пацієнтам з такими станами:

— системний червоний вовчак, а також змішане захворювання сполучної тканини — через підвищений ризик асептичного менінгіту;

— вроджене порушення метаболізму порфірину, наприклад гостра суміжна порфірія;

— розлади з боку ШКТ та хронічне запальне захворювання кишечнику (виразковий коліт, хвороба Крона);

— наявність в анамнезі АГ та/або серцева недостатність, оскільки існують повідомлення про затримку рідини та набряк, що пов’язані з терапією НПЗП;

— ниркова недостатність — через можливість погіршення функції нирок;

— порушення функції печінки;

— безпосередньо після обширних хірургічних втручань;

— сінна лихоманка, носові поліпи або хронічні обструктивні захворювання дихальних шляхів — у зв’язку з підвищеним ризиком виникнення алергічних реакцій, до яких належать напади БА (так звана анальгетична астма), набряк Квінке або кропив’янка;

— наявність в анамнезі алергічних реакцій на інші речовини — через підвищений ризик виникнення реакцій гіперчутливості на ібупрофен.

Вплив на органи дихання. У пацієнтів з БА чи алергічними захворюваннями або такими захворюваннями в анамнезі може виникнути бронхоспазм.

Інші НПЗП. Слід уникати одночасного застосування ібупрофену з іншими НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, оскільки це підвищує ризик розвитку побічних реакцій.

Як і інші НПЗП, ібупрофен може спричинити алергічні реакції, такі як анафілактичні/анафілактоїдні реакції, навіть якщо лікарський засіб застосовується вперше.

Системний червоний вовчак і змішане захворювання сполучної тканини. З обережністю слід застосовувати ібупрофен при системному червоному вовчаку та змішаному захворюванні сполучної тканини через підвищений ризик асептичного менінгіту.

Вплив на серцево-судинну та цереброваскулярну систему. Пацієнтам з АГ та/або серцевою недостатністю в анамнезі слід з обережністю починати лікування (необхідна консультація лікаря), оскільки при терапії ібупрофеном, як і іншими НПЗП, повідомлялося про випадки затримки рідини, розвитку артеріальної гіпертензії та набряків.

Клінічні дослідження й епідеміологічні дані свідчать про те, що застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг/добу) та при довготривалому лікуванні, може бути пов’язане з невеликим підвищенням ризику розвитку артеріальних тромботичних ускладнень (таких як інфаркт міокарда або інсульт). Загалом епідеміологічні дослідження не показують, що низькі дози ібупрофену (наприклад ?1200 мг/добу) асоціюються з підвищеним ризиком розвитку інфаркту міокарда.

Пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю (клас ІІ–ІІІ за класифікацію NYHA), діагностованою ІХС, захворюванням периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями слід приймати ібупрофен тільки після ретельної оцінки клінічної картини. Необхідно уникати прийому високих доз (2400 мг/добу).

Також слід ретельно оцінювати клінічну картину перед початком довготривалого лікування пацієнтів з факторами ризику серцево-судинних ускладнень (таких як АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління), особливо якщо необхідні високі дози ібупрофену (2400 мг/добу).

Вплив на нирки та печінку. Слід дотримуватися обережності пацієнтам з нирковою недостатністю у зв’язку з можливістю погіршення функції нирок. Ібупрофен слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із захворюванням нирок або печінки та особливо під час одночасної терапії діуретиками, оскільки пригнічення простагландинів може призвести до затримки рідини та подальшого погіршення функції нирок. Таким пацієнтам слід застосовувати найнижчу можливу дозу ібупрофену та регулярно контролювати функцію нирок. У разі зневоднення слід забезпечити достатнє вживання рідини. Існує ризик розвитку ниркової недостатності у дітей та підлітків зі зневодненням.

Загалом звичне застосування анальгетиків, особливо комбінацій різних знеболювальних засобів, може призвести до тривалого ураження нирок з ризиком ниркової недостатності (анальгетична нефропатія). Найвищий ризик цієї реакції у пацієнтів літнього віку, пацієнтів з нирковою недостатністю, серцевою недостатністю та печінковою недостатністю, а також у тих, хто отримує терапію діуретиками або інгібіторами АПФ. Після припинення терапії НПЗП зазвичай функція нирок повертається до стану, що спостерігався до лікування.

Можливе порушення функції печінки. Як і інші НПЗП, ібупрофен може спричиняти тимчасове підвищення певних показників функції печінки, а також суттєве підвищення рівнів АсАТ та АлАТ. У разі суттєвого підвищення цих показників лікування слід припинити.

Вплив на ШКТ. НПЗП слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із захворюваннями ШКТ в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки їхній стан може загостритися. Таким пацієнтам слід звернутися за консультацією до лікаря.

Існують повідомлення про випадки шлунково-кишкової кровотечі, перфорації, виразки, потенційно летальні, які виникали на будь-якому етапі лікування НПЗП незалежно від наявності попереджувальних симптомів або наявності тяжких розладів з боку ШКТ в анамнезі.

Ризик шлунково-кишкової кровотечі, перфорації або виразки підвищується при підвищенні доз НПЗП, наявності у пацієнтів виразкової хвороби в анамнезі, особливо ускладненої кровотечею або перфорацією, та у хворих літнього віку. Цим пацієнтам слід починати лікування з найнижчих доз. Таким пацієнтам, а також хворим, яким необхідне одночасне застосування низьких доз ацетилсаліцилової кислоти або інших лікарських засобів, що можуть підвищити ризик розвитку порушень з боку ШКТ, рекомендується комбінована терапія захисними препаратами (наприклад мізопростолом або інгібіторами протонної помпи).

Пацієнтам з наявністю шлунково-кишкової токсичності в анамнезі, особливо особам літнього віку, слід повідомляти про будь-які незвичайні симптоми з боку ШКТ (особливо про шлунково-кишкову кровотечу), зокрема на початку лікування.

Слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів, які одночасно застосовують препарати, що можуть підвищити ризик утворення виразок або кровотечі, зокрема пероральні кортикостероїди, антикоагулянти (наприклад варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромбоцитарні засоби (наприклад ацетилсаліцилова кислота).

У разі шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які отримують ібупрофен, лікування слід негайно припинити.

Порушення фертильності у жінок. Існують обмежені дані, що інгібітори синтезу ЦОГ/простагландину можуть погіршувати фертильність у жінок, впливаючи на овуляцію. Це є зворотним явищем при припиненні терапії.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: дуже рідко на тлі прийому НПЗП можуть виникати тяжкі форми шкірних реакцій, що можуть бути летальними, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Найвищий ризик таких реакцій існує на початку терапії, у більшості випадків такі реакції розвивалися протягом першого місяця лікування. При перших ознаках шкірного висипу, патологічних змін слизових оболонок або при будь-яких інших ознаках гіперчутливості ібупрофен слід відмінити.

У виключних випадках вітряна віспа може спричинити тяжкі інфекційні ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин. На сьогодні не можна виключати впливу НПЗП на погіршення перебігу цих інфекцій, тому рекомендується уникати застосування ібупрофену в разі вітряної віспи.

Дуже рідко відмічають тяжкі реакції гострої гіперчутливості (наприклад анафілактичний шок). При перших ознаках реакції гіперчутливості після застосування ібупрофену терапію слід припинити та негайно звернутися до лікаря.

Ібупрофен може тимчасово пригнічувати агрегацію тромбоцитів. Тому рекомендується ретельно стежити за станом пацієнтів з порушенням згортання крові.

При тривалому застосуванні ібупрофену необхідно регулярно перевіряти показники функції печінки, функцію нирок, а також гематологічну функцію/картину крові.

Тривале застосування будь-яких знеболювальних засобів для лікування головного болю може погіршити цей стан. У таких випадках слід звернутися до лікаря та припинити лікування. Слід розглянути ймовірність виникнення головного болю внаслідок зловживання лікарським засобом у пацієнтів з частим або щоденним головним болем, незважаючи на регулярне застосування лікарських засобів проти головного болю.

При одночасному вживанні алкоголю та застосуванні НПЗП можуть посилитися небажані реакції, пов’язані з діючою речовиною, особливо ті, що стосуються ШКТ або ЦНС.

НПЗП можуть маскувати симптоми інфекції та лихоманки.

Нурофєн^®для дітей, суспензія оральна, Нурофєн^®для дітей форте, суспензія оральна містить рідкий мальтит. Його не слід призначати пацієнтам з рідкісними спадковими порушеннями толерантності до фруктози. Через вміст рідкого мальтиту цей лікарський засіб може мати легкий послаблювальний ефект.

Нурофєн^®для дітей, суспензія оральна містить натрій, це слід враховувати пацієнтам, що дотримуються низькосольової дієти.

Нурофєн^®для дітей форте, суспензія оральна: у разі застосування дорослим необхідно звернутися до лікаря, перш ніж приймати цей лікарський засіб, у наступних випадках: виявлено вагітність, є намагання завагітніти, особи літнього віку, куріння.

Вплив на результати лабораторних досліджень:

— час кровотечі може збільшуватися до одного дня після припинення лікування;

— концентрація глюкози в крові може знижуватися;

— кліренс креатиніну може знижуватися;

— гематокрит або гемоглобін може знижуватися;

— концентрація азоту сечовини в крові та концентрації креатиніну та калію в сироватці крові може підвищуватися;

— показники функції печінки: підвищення рівнів трансамінази.

Нурофєн^®для дітей, суспензія оральна: цей лікарський засіб містить 27,75 мг натрію на 15 мл суспензії (що відповідає 1,85 мг натрію на 1 мл суспензії). Це слід враховувати пацієнтам, що дотримуються низько-сольової дієти.

Дорослим пацієнтам слід звернутися до лікаря або фармацевта, перш ніж приймати цей лікарський засіб, у наступних випадках: пацієнтка є вагітною або намагається завагітніти; похилий вік, куріння.

Застосування у період вагітності і годування груддю

Вагітність. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень вказують на підвищений ризик викидня, вроджених вад серця та гастрошизису після застосування інгібіторів синтезу простагландинів на ранній стадії вагітності. Вважається, що ризик підвищується з підвищенням дози та тривалості терапії. Абсолютний ризик серцево-судинних вад зростав з менше ніж 1% до приблизно 1,5%. Ризик зростає з підвищенням дози та тривалості лікування.

Нурофєн^®для дітей, супозиторії: у тварин застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводило до збільшення випадків перед- та післяімплантаційних викиднів та летальності ембріона/плода. Крім того, повідомлялося про підвищену частоту виникнення різних вад розвитку, включаючи вади з боку серцево-судинної системи, у тварин, які отримували інгібітори синтезу простагландинів у період органогенезу.

Ібупрофен не слід приймати у перші два триместри вагітності, якщо тільки, на думку лікаря, потенційна користь для пацієнтки не перевищує потенційний ризик для плода. Якщо ібупрофен застосовує жінка, яка намагається завагітніти, або протягом І та ІІ триместрів вагітності, слід використовувати найнижчу можливу дозу протягом найкоротшого періоду.

Протягом ІІІ триместру вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть становити такі ризики:

– для плода: кардіопульмональна токсичність (що характеризується передчасним закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією); порушення функції нирок, яке може прогресувати до ниркової недостатності, що супроводжується олігогідрамніоном;

– для матері та новонародженого, наприкінці вагітності: можливі збільшення часу кровотечі, антитромбоцитарний ефект, який може розвинутися навіть при дуже низьких дозах; пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки або збільшення тривалості пологів. Можливе підвищення ризику утворення набряків у матері. Тому ібупрофен протипоказаний протягом ІІІ триместру вагітності.

Годування груддю. Ібупрофен та його метаболіти потрапляють у грудне молоко у низьких концентраціях. На сьогодні невідомо про негативний вплив на немовля, тому при короткотривалому лікуванні болю та лихоманки рекомендованими дозами зазвичай не потрібно припиняти годування груддю.

Фертильність. Існують деякі свідчення, що лікарські засоби, які пригнічують синтез ЦОГ/простагландину можуть порушити жіночу фертильність, впливаючи на овуляцію. Цей ефект є зворотним при відміні лікування.

Застосування ібупрофену не рекомендується жінкам, які намагаються завагітніти. Стосовно жінок, які мають труднощі із зачаттям або які проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути питання про відміну цього лікарського засобу.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Пацієнтам, у яких відмічають запаморочення, вертиго, порушення зору або інші розлади з боку ЦНС при застосуванні ібупрофену, слід уникати керування транспортними засобами або роботи з іншими механізмами під час терапії цим лікарським засобом.

При застосуванні разової дози ібупрофену або застосуванні препарату протягом короткого періоду особливі запобіжні заходи не потрібні.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

ібупрофен, як і інші НПЗП, не слід застосовувати в комбінації з:

— ацетилсаліциловою кислотою, оскільки це може підвищити ризик виникнення побічних реакцій, крім випадків, коли ацетилсаліцилову кислоту (доза не вище 75 мг/добу) призначав лікар. Дані експериментальних досліджень свідчать про те, що при одночасному застосуванні ібупрофен може пригнічувати антиагрегантну дію низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. Проте обмеженість цих даних та непевність відносно екстраполяції даних ex vivo на клінічну картину не дає підстав зробити чіткі висновки щодо систематичного застосування ібупрофену. Отже, при несистематичному застосуванні ібупрофену такі клінічно значущі ефекти вважаються малоймовірними;

— іншими НПЗП, в тому числі з селективними інгібіторами ЦОГ-2, оскільки це може підвищити ризик побічних ефектів.

З обережністю слід застосовувати ібупрофен в комбінації з такими препаратами:

антикоагулянти: НПЗП можуть посилити ефект антикоагулянтів, таких як варфарин;

антигіпертензивні засоби (інгібітори АПФ, блокатори ?–адренорецепторів та антагоністи ангіотензину II): НПЗП можуть знижувати ефект цих препаратів. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад пацієнти зі зневодненням або пацієнти літнього віку з порушенням функції нирок) одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів ?-адренорецепторів або антагоністів ангіотензину ІІ та інгібіторів ЦОГ може призвести до подальшого порушення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, що зазвичай є зворотною. Тому таку комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнтам слід вживати достатню кількість рідини, а також слід контролювати функцію нирок після початку поєднаної терапії та періодично у подальшому;

кортикостероїди: підвищений ризик утворення виразок та кровотеч у ШКТ;

антитромбоцитарні засоби та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну: підвищений ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі;

серцеві глікозиди, наприклад дигоксин: НПЗП можуть посилювати порушення серцевої функції, знижувати функцію клубочкової фільтрації нирок та підвищувати рівень глікозидів у плазмі крові. НПЗП можуть підвищувати рівні дигоксину в плазмі крові, а отже, підвищувати ризик токсичності дигоксину;

пентоксифілін: у пацієнтів, які отримують терапію ібупрофеном у комбінації з пентоксифіліном, може бути підвищений ризик геморагії, тому слід контролювати час кровотечі;

літій: НПЗП можуть підвищувати рівень літію в плазмі крові, можливо, внаслідок зниження ниркового кліренсу. Слід уникати одночасного застосування цих лікарських засобів, якщо рівень літію не контролюється. Слід розглянути доцільність зниження дози літію;

метотрексат у дозі 15 мг/тиж або вище: застосування НПЗП протягом 24 год до або після застосування метотрексату може призвести до підвищення концентрації метотрексату в плазмі крові (ймовірно, нирковий кліренс метотрексату може бути знижений через вплив НПЗП) та подальшого збільшення вираженості його токсичного ефекту. Тому слід уникати застосування ібупрофену у пацієнтів, які отримують високі дози метотрексату;

метотрексат у дозі нижче 15 мг/тиж: ібупрофен підвищує рівні метотрексату. При застосуванні ібупрофену у комбінації з низькими дозами метотрексату слід ретельно стежити за картиною крові пацієнта, особливо протягом перших тижнів одночасного застосування. Необхідно посилити контроль при погіршенні функції нирок, навіть мінімальному, та у пацієнтів літнього віку, а також контролювати функцію нирок для попередження можливого зниження кліренсу метотрексату;

циклоспорин та такролімус: можливе підвищення ризику нефротоксичності при одночасному застосуванні НПЗП через зниження ниркового синтезу простагландину. При одночасному застосуванні цих лікарських засобів з НПЗП слід ретельно контролювати функцію нирок;

міфепристон: НПЗП не слід застосовувати раніше ніж через 8–12 діб після застосування міфепристону, оскільки вони можуть знизити ефективність останнього;

препарати групи сульфонілсечовини: виявлена взаємодія НПЗП з гіпоглікемічними засобами (препаратами сульфонілсечовини). НПЗП можуть посилювати гіпоглікемічний ефект препаратів сульфонілсечовини шляхом витіснення їх зі зв’язку з протеїнами плазми крові; рекомендується контролювати рівень глюкози в крові при одночасному застосуванні препаратів сульфонілсечовини з ібупрофеном;

пробенецид і сульфінпіразон: можливе підвищення концентрації ібупрофену в плазмі крові та затримка виведення ібупрофену; що може бути зумовлено інгібіторним механізмом на ділянці, де відбувається ниркова тубулярна секреція та глюкуронідація; отже, може бути потрібна корекція дози ібупрофену;

баклофен: інсує ризик розвитку токсичності баклофену після початку застосування ібупрофену;

ритонавір: можливе підвищення плазмових концентрацій НПЗП;

аміноглікозиди: НПЗП можуть знижувати виведення аміноглікозидів;

каптоприл: експериментальні дослідження показали, що ібупрофен пригнічує ефект каптоприлу щодо виведення натрію;

вориконазол і флуконазол (інгібітори CYP 2C9): одночасне застосування ібупрофену з інгібіторами CYP 2C9 може підвищувати вплив ібупрофену (субстрат CYP 2C9). У дослідженні із застосуванням вориконазолу та флуконазолу (інгібітори CYP 2C9) було продемонстровано збільшення впливу S(+)-ібупрофену приблизно на 80–100%. При одночасному застосуванні ібупрофену з сильними інгібіторами CYP 2C9 рекомендується зниження доз ібупрофену, особливо коли високі дози ібупрофену застосовуються разом з вориконазолом або флуконазолом;

холестирамін: ібупрофен та холестирамін слід приймати з інтервалом в декілька годин через сповільнення та зниження (25%) всмоктування ібупрофену при їх одночасному застосуванні;

зидовудин: підвищений ризик гематологічної токсичності при одночасному застосуванні зидовудину та НПЗП. Існують докази підвищення ризику розвитку гемартрозу та гематоми у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з гемофілією в разі одночасного лікування зидовудином та ібупрофеном;

трав’яні екстракти: при поєднаному застосуванні з НПЗП гінкго білоба може потенціювати ризик кровотечі;

хінолонові антибіотики: дані, отримані в дослідженнях на тваринах, показують, що НПЗП можуть підвищувати ризик судом, пов’язаних із застосуванням хінолонових антибіотиків. Пацієнти, які приймають НПЗП та хінолони, можуть мати підвищений ризик розвитку судом;

гідантоїни та сульфаніламіди: можливе підвищення токсичного ефекту цих лікарських засобів. Рівні фенітоїну в плазмі крові можуть підвищитися при одночасному лікуванні ібупрофеном;

тіазиди, тіазидні речовини, петльові та калійзберігаючі діуретики: НПЗП можуть протидіяти діуретичному ефекту цих лікарських засобів. Одночасне застосування НПЗП та діуретика може підвищити ризик нефротоксичності, спричиненої НПЗП (наприклад у пацієнтів зі зневодненням або у хворих літнього віку з порушеною функцією нирок), внаслідок погіршення ниркового кровотоку. Тому таку комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо хворим літнього віку. Пацієнтам слід вживати достатню кількість рідини, а також слід контролювати функцію нирок після початку поєднаної терапії та періодично у подальшому. Як і в разі застосування інших НПЗП, одночасна терапія калійзберігаючими діуретиками може асоціюватися з підвищеним рівнем калію, отже, слід контролювати рівень калію в плазмі крові.

Застосування ібупрофену під час їди сповільнює всмоктування, хоча це не впливає на ступінь всмоктування (див. Фармакокінетика).

Передозування

у дитячому віці симптоми передозування можуть виникати при прийомі дози ібупрофену, що перевищує 400 мг/кг маси тіла. У дорослих реакції на дозу менш виражені. Т_? при передозуванні становить 1,5–3 год.

Симптоми. У більшості пацієнтів застосування клінічно значущої кількості НПЗП викликало лише нудоту, блювання, біль в епігастральній ділянці або рідше — діарею. Також можуть виникати шум у вухах, головний біль та шлунково-кишкова кровотеча. При більш тяжкому отруєнні можливі токсичні ураження ЦНС у вигляді вертиго, запаморочення, сонливості, інколи — збудженого стану та дезорієнтації або коми. Інколи у пацієнтів розвиваються судоми. При тяжкому отруєнні можуть виникати гіперкаліємія та метаболічний ацидоз, а також збільшення протромбінового часу/МНВ (ймовірно, через взаємодію з факторами згортання крові, що циркулюють у кров’яному руслі). Можуть розвинутися гостра ниркова недостатність, пошкодження печінки, гіпотензія, пригнічення дихальної функції та ціаноз. У хворих на БА можливе загострення перебігу БА. Можливі ністагм, порушення чіткості зору та втрата свідомості.

Лікування. Специфічного антидоту не існує. Лікування повинно бути симптоматичним і підтримувальним, а також включати забезпечення прохідності дихальних шляхів і моніторинг серцевої функції та основних показників життєдіяльності до нормалізації стану пацієнта. Розглянути необхідність перорального застосування активованого вугілля або промивання шлунка, якщо минуло не більше 1 год після застосування пацієнтом потенційно токсичної дози препарату. Якщо ібупрофен вже всмоктався, можна застосовувати лужні речовини, що сприяють виведенню кислотного ібупрофену з сечею. При частих або тривалих судомах слід призначати в/в введення діазепаму або лоразепаму. В разі загострення БА слід призначати бронходилататори. Необхідно звернутися до лікаря за медичною допомогою.

Умови зберігання

Нурофєн^®для дітей, суспензія і супозиторії — при температурі не вище 25 °C.

Нурофєн^®для дітей форте, суспензія — при температурі не вище 30 °C. Після першого відкриття флакона зберігати не більше 6 міс.

Для докладної інформації дивись індивідуальні інструкції для медичного застосування лікарських засобів.