Аміцил® Амікацин, порошок ліофілізат для розчину внутрішньовенно і внутрішньом'язово, 1 г
Київмедпрепарат, Україна

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Амікацин — напівсинтетичний антибіотик групи аміноглікозидів широкого спектру дії. Чинить бактерицидну дію. Активно проникаючи через клітинну мембрану бактерій, незворотно зв’язується з 30S-субодиницею бактеріальних рибосом, що пригнічує синтез білка збудника.

Високоактивний відносно аеробних грамнегативних бактерій: Pseudomonas aerugіnosa, Escherіchіa colі, Shіgella spp., Salmonella spp., Klebsіella spp., Enterobacter spp., Serratіa spp., Provіdencіa stuartіі.

Активний також щодо деяких грампозитивних бактерій: Staphylococcus spp. (у тому числі штамів, стійких до пеніциліну, метициліну, деяких цефалоспоринів), деяких штамів Streptococcus spp.

Неактивний відносно анаеробних бактерій.

Фармакокінетика

Всмоктування. Після в/м введення всмоктується швидко і повністю. C_max у плазмі крові при в/м введенні препарату в дозі 7,5 мг/кг становить 21 мкг/мл, після в/в інфузії в дозі 7,5 мг/кг протягом 30 хв — 38 мкг/мл. Час досягнення C_max у плазмі крові після в/м введення — близько 1,5 год.

Розподіл. Рівномірно розподіляється в позаклітинній рідині (вміст абсцесів, плевральний випіт, асцитична, перикардіальна, синовіальна, лімфатична і перитонеальна рідини); у високих концентраціях виявляється в сечі; у низьких — у жовчі, грудному молоці, водянистій волозі ока, бронхіальному секреті, мокротинні і СМР. Легко проникає в усі тканини організму, де накопичується внутрішньоклітинно. Високі концентрації виявляються в органах з інтенсивним кровопостачанням: легенях, печінці, міокарді, селезінці і, особливо, в кірковій речовині нирок; більш низькі концентрації — у м’язах, жировій тканині і кістках.

У дорослих у середніх терапевтичних дозах (у нормі) амікацин не проникає через ГЕБ. У немовлят досягаються більш високі концентрації у СМР, ніж у дорослих.

Амікацин проникає через плацентарний бар’єр — виявляється у крові плода та амніотичній рідині.

Об’єм розподілу (Vd) у дорослих — 0,26 л/кг, у дітей — 0,2–0,4 л/кг, у новонароджених віком менше тижня і з масою тіла <1,5 кг — до 0,68 л/кг, з масою тіла >1,5 кг — до 0,58 л/кг, у хворих на муковісцидоз — 0,3–0,39 л/кг.

Середня терапевтична концентрація при в/в або в/м введенні зберігається протягом 10–12 год.

Метаболізм. Не метаболізується.

Виведення. T_? у термінальній (b) фазі у дорослих — 2–4 год, у немовлят — 5–8 год, у дітей — 2,5–4 год. Кінцева величина T_? — понад 100 год (вивільнення з внутрішньоклітинних депо).

Виділяється нирками шляхом клубочкової фільтрації (65–94%) переважно в незміненому вигляді. Нирковий кліренс — 79–100 мл/хв.

Фармакокінетика в особливих клінічних випадках. При порушенні функції нирок у дорослих T_? варіює залежно від ступеня порушення — до 100 год, у хворих із муковісцидозом — 1–2 год. У хворих з опіками і гіпертермією T_? може бути коротшим порівняно із середніми показниками внаслідок підвищеного кліренсу.

Виводиться при гемодіалізі (50% за 4–6 год) і перитонеальному діалізі (25% за 48–72 год).

Показання

інфекції, спричинені чутливими до амікацину штамами мікроорганізмів, резистентними до інших аміноглікозидів.

Застосування

застосовувати Аміцил в/м або в/в.

Звичайні дози для дітей віком від 12 років і дорослих — по 5 мг/кг кожні 8 год або по 7,5 мг/кг маси тіла кожні 12 год. Максимальна доза для дорослих — 15 мг/кг/добу. У тяжких випадках та при інфекціях, спричинених Pseudomonas, добову дозу розподілити на 3 введення. Максимальна добова доза — 1,5 г. Курсова доза не повинна перевищувати 15 г.

Тривалість лікування при в/в введенні — до 7 діб, при в/м — 7–10 діб.

Недоношеним новонародженим призначати у початковій дозі насичення 10 мг/кг маси тіла, а потім кожні 18–24 год по 7,5 мг/кг маси тіла протягом 7–10 діб.

Доношеним новонародженим і дітям віком до 12 років спочатку призначати 10 мг/кг маси тіла, потім 7,5 мг/кг маси тіла кожні 12 год протягом 7–10 діб.

Пацієнтам із нирковою недостатністю необхідна корекція режиму дозування: зниження дози або збільшення інтервалів між введеннями без зміни разової дози. Дозу знижувати залежно від вмісту креатиніну в плазмі крові та маси тіла пацієнта. Інтервал між введеннями антибіотика розраховувати шляхом множення значення рівня креатиніну в плазмі крові на 9; наприклад, якщо рівень креатиніну 2 мг, препарат призначати через кожні 18 год.

Розчин препарату Аміцил готувати безпосередньо перед застосуванням.

Вводити Аміцил шляхом в/в інфузії дорослим і дітям потрібно, використовуючи об’єм рідини, достатній для краплинного вливання, протягом 60–90 хв (зі швидкістю 50 крапель за 1 хв), а новонародженим — протягом 1–2 год.

Для в/в інфузій вміст флакона розвести у 100–200 мл 0,9% розчину натрію хлориду або 5% розчину глюкози.

Концентрація розчину амікацину при в/в введенні не повинна перевищувати 5 мг/мл. В/в струминну ін’єкцію Аміцилу слід робити дуже повільно (протягом близько 7 хв).

Для в/м ін’єкцій вміст флакона розвести у 2–3 мл води для ін’єкцій і вводити глибоко у верхній зовнішній квадрант сідниці.

Діти. Аміцил застосовувати з обережністю для лікування недоношених і доношених немовлят, оскільки через недорозвинення видільної системи виведення аміноглікозидів може подовжуватися, спричиняючи явища токсичності.

Протипоказання

– підвищена чутливість до амікацину, інших компонентів лікарського засобу або інших антибіотиків аміноглікозидної групи та їх похідних;

– ниркова недостатність;

– неврит слухового нерва;

– міастенія гравіс;

– порушення функції вестибулярного апарату;

– азотемія (залишковий азот вище 150 мг%);

– попереднє лікування ото- або нефротоксичними препаратами.

Побічна дія

з боку травної системи: нудота, блювання, порушення функції печінки (підвищення активності печінкових трансаміназ, гіпербілірубінемія).

З боку системи кровотворення: анемія, лейкопенія, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія.

З боку серцево-судинної системи: васкуліт, артеріальна гіпотензія.

З боку ЦНС і периферичної нервової системи: головний біль, сонливість, нейротоксична дія (посмикування м’язів, відчуття оніміння, поколювання, епілептичні напади), порушення нервово-м’язової передачі (зупинка дихання).

З боку органів чуття: ототоксичність (зниження слуху, шум у вухах, вестибулярні і лабіринтні порушення, зворотна глухота), токсична дія на вестибулярний апарат (дискоординація рухів, запаморочення, нудота, блювання).

З боку сечовидільної системи: нефротоксичність — порушення функції нирок (олігурія, протеїнурія, гематурія, альбумінурія, циліндрурія, гіперазотемія), ниркова недостатність.

Алергічні реакції: шкірний висип, свербіж, гіперемія шкіри, лихоманка, набряк Квінке.

Інші: реакції у місці введення, біль у місці введення ін’єкції, парестезії, тремор.

Особливості застосування

перед застосуванням лікарського засобу слід визначити чутливість виділених збудників.

Не застосовувати Аміцил у хворих із підвищеною чутливістю до інших аміноглікозидів через небезпеку перехресної алергії.

З обережністю слід застосовувати препарат при міастенії, паркінсонізмі, ботулізмі (аміноглікозиди можуть спричинити порушення нервово-м’язової передачі, що призводить до подальшого ослаблення скелетних м’язів), дегідратації, нирковій недостатності, немовлятам (особливо недоношеним), хворим літнього віку.

У період лікування необхідно не рідше 1 разу на тиждень контролювати функцію нирок, слухового нерва і вестибулярного апарату.

Імовірність розвитку нефротоксичності вища у хворих із порушенням функції нирок, а також при застосуванні препарату у високих дозах або протягом тривалого часу (цій категорії хворих необхідний щоденний контроль функції нирок).

При незадовільних аудіометричних тестах дозу препарату слід знижувати або припинити лікування.

Пацієнтам з інфекційно-запальними захворюваннями сечовидільних шляхів рекомендується вживати багато рідини.

Основним токсичним ефектом препарату при парентеральному введенні є його дія на VIII пару черепно-мозкових нервів, яка виявляється спочатку глухотою в діапазоні звуків високої частоти. У хворих із порушеннями функції нирок ризик розвитку ототоксичних ускладнень значно вищий. До початку лікування необхідно провести корекцію водно-електролітного балансу у пацієнта. У період лікування амікацину сульфатом необхідно вживати достатню кількість рідини, часто визначати концентрацію креатиніну в плазмі крові та при необхідності коригувати схему дозування.

Пацієнтам літнього віку треба знижувати дозу Аміцилу у зв’язку зі зниженням функціональної активності нирок і можливим зменшенням маси тіла. Слід регулярно оцінювати функціональну активність нирок. Необхідний аналіз сечі до або під час лікування. Застосування Аміцилу може змінити такі лабораторні показники: плазмова АлАТ, АсАТ, білірубін, ЛДГ, алкалінфосфат, сечовий азот, креатинін, іони кальцію, магнію, калію, натрію.

Для пацієнтів із порушенням функції нирок добову дозу слід знизити та/або збільшити інтервал між введенням доз відповідно до концентрації креатиніну в плазмі крові, щоб запобігти накопиченню препарату в крові та звести до мінімуму ризик ототоксичності. Якщо з’являються ознаки подразнення нирок (альбумінурія, мікрогематурія, лейкоцитурія), гідратацію слід збільшити та знизити дозу. Ці прояви зазвичай зникають після завершення лікування. Якщо з’являються ознаки ототоксичності (наприклад запаморочення, дзвін, шум у вухах або зниження слуху) або нефротоксичності (наприклад зниження кліренсу креатиніну, олігурія), застосування Аміцилу слід припинити або знизити дозу. Якщо виникають прояви азотемії або наростає олігурія, лікування слід зупинити.

Одночасне застосування амікацину сульфату та діуретиків швидкої дії, наприклад, похідних етакринової кислоти, фуросеміду, маніту (особливо якщо діуретик вводити в/в), може призвести до розвитку незворотної глухоти.

Не можна призначати одночасно два аміноглікозиди або замінювати один препарат іншим, якщо перший аміноглікозид застосовували протягом 7–10 днів. Повторний курс можна проводити не раніше як через 4–6 тиж.

За відсутності позитивної клінічної динаміки варто пам’ятати про можливість розвитку резистентних мікроорганізмів. У подібних випадках необхідно відмінити лікування і розпочати відповідну терапію.

Застосування у період вагітності або годування грудьми. У зв’язку з тим, що амікацин проникає крізь плаценту та може чинити ототоксичну та нефротоксичну дію на плід, лікарський засіб протипоказаний для застосування в період вагітності.

Оскільки амікацин у низьких концентраціях проникає у грудне молоко та може впливати на мікрофлору кишечнику дитини, яка знаходиться на грудному вигодовуванні, під час застосування Аміцилу годування грудьми треба припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Препарат загалом не впливає на швидкість реакції, але слід враховувати імовірність таких побічних ефектів з боку ЦНС, як сонливість, порушення нервово-м’язової передачі.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

фармацевтично несумісний з пеніцилінами, гепарином, цефалоспоринами, капреоміцином, амфотерицином В, гідрохлоротіазидом, еритроміцином, нітрофурантоїном, вітамінами групи В і С, калію хлоридом.

Амікацин виявляє синергізм при взаємодії з карбеніциліном, бензилпеніциліном, цефалоспоринами (у хворих із тяжкою хронічною нирковою недостатністю при одночасному застосуванні з бета-лактамними антибіотиками можливе зниження ефективності аміноглікозидів).

Налідиксова кислота, поліміксин В, цисплатин і ванкоміцин підвищують ризик розвитку ото- і нефротоксичності.

При одночасному застосуванні з пеніциліном, цефалоспоринами, сульфаніламідами, ванкоміцином, метоксифлураном, енфлураном, НПЗП, рентгеноконтрастними засобами, циклоспорином, цисплатином, амфотерицином В, цефалотином, поліміксином та діуретиками (особливо з фуросемідом), підвищується ризик розвитку нефротоксичної дії.

Індометацин, фенілбутазон та інші НПЗП, які порушують нирковий кровотік, можуть сповільнювати швидкість виведення Аміцилу. Якщо застосовувати амікацин одночасно з в/в введенням індометацину недоношеним немовлятам, відбувається підвищення концентрації препарату в плазмі крові і виникає ризик розвитку токсичності.

Підсилює міорелаксивну дію курареподібних препаратів.

Метоксифлуран, поліміксини для парентерального введення, капреоміцин та інші лікарські засоби, які блокують нервово-м’язову передачу (галогенізовані вуглеводні препарати, які застосовують для інгаляційної анестезії, опіоїдні анальгетики), переливання великого об’єму крові з цитратними консервантами — підвищують ризик зупинки дихання. Парентеральне введення індометацину підвищує ризик розвитку токсичної дії аміноглікозидів (збільшення T_? і зниження кліренсу).

Амікацин знижує ефективність лікарських засобів, які застосовують при міастенії.

При одночасному застосуванні з ефіром етиловим і блокаторами нервово-м’язової передачі підвищується ризик пригнічення дихання.

Ризик розвитку ототоксичної дії зростає при одночасному застосуванні Аміцилу з фуросемідом та етакриновою кислотою.

Комбінації антибіотиків амікацин + цефтазидим та амікацин + цефоперазон виявляють найбільш адитивний та синергічний ефект щодо Pseudomonas aeruginosa.

У разі застосування кількох антибіотиків Аміцил не можна змішувати в одному шприці або флаконі з іншими антибактеріальними агентами.

Несумісність. Розчин амікацину сульфату не слід безпосередньо змішувати з іншими аміноглікозидами, пеніцилінами, гепарином, цефалоспоринами, капреоміцином, амфотерицином В, тіопенталом, гідрохлоротіазидом, еритроміцином, нітрофурантоїном, вітамінами групи В та С, калію хлоридом. При необхідності два препарати вводити окремо, послідовно.

Передозування

можлива поява ото– та нефротоксичної дії препарату та ознак нейром’язової блокади: шум у вухах, слухові розлади, шкірний висип, головний біль, запаморочення, лихоманка, парестезії, зниження функції нирок (до ниркової недостатності), пригнічення або параліч дихання, токсичні реакції (атаксія, розлади сечовипускання, спрага, зниження апетиту, нудота, блювання).

Лікування: для усунення блокади нервово-м’язової передачі та її наслідків — гемодіаліз або перитонеальний діаліз; антихолінестеразні засоби, солі кальцію, штучна вентиляція легень, інша симптоматична та підтримувальна терапія.

Умови зберігання

при температурі не вище 25 °С.