Алотендин, таблетки, 5 мг/10 мг, №30 (3х10)
Egis Pharmaceuticals, Угорщина

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Амлодипін — антагоніст іонів кальцію (блокатор повільних кальцієвих каналів), що блокує трансмембранний потік іонів кальцію до клітин гладких м’язів міокарда та судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну зумовлений прямою релаксуючою дією на гладку мускулатуру судин. Антиангінальний ефект амлодипіну забезпечується двома механізмами:

— розширення периферичних артеріол і, як результат, зменшення загального периферичного опору (постнавантаження). Оскільки ЧСС не змінюється, зниження навантаження на серце зменшує споживання енергії міокардом та його потребу в кисні;

— розширення основних коронарних артерій та артеріол як у незмінених, так і в ішемізованих зонах міокарда. Ця дилатація збільшує надходження кисню до міокарда;

— у хворих на вазоспастичну стенокардію (стенокардія Принцметала або варіантна стенокардія).

У пацієнтів з АГ прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження АТ протягом 24 год. Завдяки повільному початку дії амлодипіну різкого зниження АТ не спостерігається.

У пацієнтів зі стенокардією амлодипін подовжує загальний час виконання фізичного навантаження, час до виникнення нападу стенокардії та збільшує час до виникнення значущої депресії сегмента ST, а також знижує частоту нападів стенокардії та зменшує потребу у застосуванні нітрогліцерину.

Амлодипін не спричиняє небажаних метаболічних ефектів або змін рівня ліпідів у плазмі крові, тому його можна застосовувати пацієнтам з БА, цукровим діабетом та подагрою.

Бісопролол — селективний блокатор ?₁-адренорецепторів без внутрішньої симпатоміметичної активності, а також він не має суттєвих мембраностабілізуючих властивостей.

Блокує ?₁-адренорецептори та зменшує дію на них катехоламінів. Має антигіпертензивну та антиангінальну дію.

Механізм антигіпертензивної дії реалізується шляхом зниження хвилинного об’єму серця, зменшення симпатичної стимуляції периферичних судин і пригнічення вивільнення реніну нирками.

Антиангінальна дія пов’язана з блокадою ?₁-адренорецепторів, що призводить до зниження потреби міокарда у кисні за рахунок негативної хронотропної та інотропної дії. Таким чином, бісопролол усуває або зменшує вираженість симптомів ішемії.

Максимальний ефект з’являється через 3–4 год після перорального застосування. Зазвичай максимальний гіпертензивний ефект проявляється через 2 тиж застосування.

Фармакокінетика

Амлодипін

Після перорального прийому у терапевтичних дозах амлодипін добре всмоктується і досягає C_max у крові через 6–12 год після прийому. Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Абсолютна біодоступність становить від 64 до 80%. Об’єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. Дослідження in vitro показали, що приблизно 93–98% циркулюючого амлодипіну зв`язується з білками плазми крові.

Амлодипін метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, 10% препарату виводиться з сечею у незмінному стані, 60% — у вигляді метаболітів, 20–25% — з калом.

Т_? з плазми крові становить приблизно 35–50 год, що дозволяє призначати препарат 1 раз на добу.

Бісопролол майже повністю (до 90%) всмоктується зі ШКТ. Ефект першого проходження через печінку виражений незначною мірою (приблизно 10%), абсолютна біодоступність – приблизно 90%. Т_? з плазми крові становить 10–12 год, це забезпечує терапевтичний ефект протягом 24 год після одноразового прийому добової дози.

Об’єм розподілу — 3,5 л/кг. Зв’язування з білками плазми крові — 30%.

Бісопролол виводиться з організму двома шляхами. 50% метаболізується печінкою до неактивних метаболітів, які потім виводяться нирками. Інші 50% виводяться нирками у незмінному стані. В організмі людини активні метаболіти не утворюються.

Показання

АГ, як монотерапія або у комбінації з іншими антигіпертензивними засобами.

Хронічна стабільна стенокардія, як монотерапія або в комбінації з іншими антиангінальними засобами.

Як замісна терапія у пацієнтів, у яких АТ та/або хронічна стабільна стенокардія адекватно контролюється одночасним застосуванням амлодипіну і бісопрололу у тих самих дозуваннях.

Застосування

рекомендована добова доза становить 1 таблетку відповідного дозування, бажано препарат приймати вранці незалежно від прийому їжі, не розжовуючи.

Максимальна добова доза — 1 таблетка Алотендину 10 мг/10 мг/добу.

Діапазон дозування препарату дозволяє гнучко підібрати співвідношення компонентів залежно від клінічних потреб.

Лікування не слід припиняти раптово, тому що це може призвести до тимчасового погіршення клінічного стану. Особливо це стосується пацієнтів з ІХС. Рекомендується поступове зниження дози.

Порушення функції печінки і нирок

У разі печінкової недостатності елімінація амлодипіну уповільнюється. Особливих рекомендацій щодо дозування амлодипіну немає, тому препарат у пацієнтів з порушенням функції печінки необхідно призначати з обережністю. У разі тяжкої печінкової недостатності добова доза бісопрололу не повинна перевищувати 10 мг.

У пацієнтів з легкою або середньою нирковою недостатністю немає необхідності змінювати дозування. У разі тяжкої ниркової недостатності (кліренс креатиніну <20 мл/хв) добова доза бісопрололу не повинна перевищувати 10 мг.

Пацієнтам літнього віку можна призначати звичайні дози препарату.

Комбінований препарат амлодипін/бісопролол не рекомендується призначати дітям через відсутність даних щодо безпеки та ефективності застосування.

Діти

Алотендин не рекомендується застосовувати у дітей.

Бісопролол. Клінічні дані щодо ефективності і безпеки застосування препарату для лікування дітей відсутні.

Протипоказання

для таблеток амлодипін/бісопролол: підвищена чутливість до амлодипіну, похідних дигідропіридину, бісопрололу та/або до будь-якої допоміжної речовини.

Для амлодипіну:

– нестабільна стенокардія;

– артеріальна гіпотензія тяжкого ступеня;

– шок (включаючи кардіогенний шок);

– обструкція вивідного тракту лівого шлуночка (наприклад стеноз аорти тяжкого ступеня);

– гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда.

Для бісопрололу:

— гостра серцева недостатність або серцева недостатність у стані декомпенсації, що потребує інотропної терапії;

— кардіогенний шок;

— AV-блокада II–III ступенів;

— синдром слабкості синусного вузла;

— синоатріальна блокада, брадикардія (ЧСС <60 уд./хв.), перед початком лікування артеріальна гіпотензія (систолічний АТ <100 мм рт. ст.);

— БА, ХОХЛ;

— виражені порушення периферичного кровообігу, синдром Рейно;

— нелікована феохромоцитома;

— метаболічний ацидоз.

Побічна дія

побічні реакції можуть бути зумовлені кожним з компонентів препарату.

При застосуванні амлодипіну: частіше виникають наступні побічні реакції: головний біль, набряки (особливо в ділянці гомілок), підвищена втомлюваність, сонливість, нудота, біль у животі, припливи, відчуття серцебиття, запаморочення.

Лабораторні дослідження: підвищення печінкових ферментів.

З боку серцевої системи: підвищене серцебиття; аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та мерехтіння передсердь); інфаркт міокарда.

З боку крові та лімфатичної системи: лейкопенія, тромбоцитопенія, пурпура.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, сонливість; периферична нейропатія, синкопе, гіпестезія, парестезія, порушення смаку, тремор; гіпертонус, периферична нейропатія.

З боку органа зору: порушення зору (включаючи диплопію).

З боку органа слуху та лабіринту: дзвін у вухах.

З боку дихальної системи: задишка, кашель, риніт; диспное.

З боку ШКТ: нудота, біль у животі; диспепсія, гіперплазія ясен, панкреатит, сухість у роті, розлади моторики ШКТ; гастрит; блювання.

З боку нирок та сечовиділення: часте сечовипускання, порушення сечовипускання, ніктурія.

З боку шкіри та підшкірних тканин: підвищена пітливість, алопеція, знебарвлення шкіри; алергічні реакції, висипання, свербіж, ангіоневротичний набряк, мультиформна ексудативна еритема; кропив’янка; пурпура, зміна забарвлення шкіри, екзантема; ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса —Джонсона, набряк Квінке, фоточутливість.

З боку опорно-рухового апарату: артралгія, міалгія, біль у спині, судоми у м`язах; набрякання гомілок.

Метаболічні порушення: гіперглікемія.

З боку судинної системи: припливи; васкуліт; артеріальна гіпотензія.

Загальні порушення: набряк, периферичний набряк, підвищена втомлюваність; виснаженість, астенія, збільшення або зменшення маси тіла.

З боку гепатобіліарної системи: холестаз, жовтяниця, гепатити; підвищення рівня печінкових ферментів (що найчастіше асоціювалося із холестазом).

З боку репродуктивної системи: імпотенція, гінекомастія.

Психічні розлади: депресія, зміни настрою (включаючи тривожність), безсоння; сплутаність свідомості.

Аналогічно іншим антагоністам кальцію повідомлялося про такі побічні реакції, як інфаркт міокарда, аритмія (у тому числі шлуночкова тахікардія і фібриляція передсердь, стенокардія), проте з’ясувати, чи пов’язані вони з основним захворюванням, практично неможливо.

Загальні порушення та стани у місці введення: набряки; підвищена втомлюваність, астенія; біль у грудях, біль, нездужання.

Дослідження: збільшення або зменшення маси тіла; повідомлялося про виняткові випадки розвитку екстрапірамідного синдрому.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити безперервний моніторинг співвідношення між користю і ризиками, пов’язаними із застосуванням цього лікарського засобу. Лікарям слід звітувати про будь-які підозрювані побічні реакції відповідно до вимог законодавства.

При застосуванні бісопрололу

З боку серцевої системи: брадикардія (у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю); порушення AV-провідності, посилення проявів серцевої недостатності; ознаки погіршення серцевої недостатності (у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю); брадикардія (у пацієнтів з АГ або ІХС), ознаки погіршення серцевої недостатності (у пацієнтів з АГ або ІХС).

З боку нервової системи: головний біль*, запаморочення*; порушення сну; синкопе.

З боку органа зору: зниження секреції слізної рідини, що необхідно брати до уваги пацієнтам, які користуються контактними лінзами; кон’юнктивіт.

З боку органа слуху та лабіринту: порушення слуху.

З боку дихальної системи: бронхоспазм (особливо у хворих на БА або з обструктивними захворюваннями бронхів в анамнезі); алергічний риніт.

З боку ШКТ: нудота, блювання, діарея, запор.

З боку шкіри та підшкірних тканин: алергічні реакції, висипання, свербіж; алопеція, псоріатичні висипання.

З боку опорно-рухового апарату: м’язова слабкість, судоми.

Метаболічні порушення: підвищення рівня ТГ.

З боку судинної системи: погіршення периферичного кровообігу (відчуття холоду в кінцівках); артеріальна гіпотензія (особливо у пацієнтів із серцевою недостатністю).

Загальні порушення: підвищена втомлюваність, виснаженість.

З боку гепатобіліарної системи: підвищення рівня печінкових ферментів (АлАТ, АсАТ), гепатит.

З боку репродуктивної системи: імпотенція.

Психічні розлади: депресія; нічні жахіття, галюцинації, порушення сну.

Лабораторні показники: підвищення рівня ТГ у крові.

Загальні розлади: астенія (у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю), підвищена втомлюваність*; астенія (у пацієнтів з АГ або ІХС).

*Такі симптоми, як запаморочення, головний біль, підвищена втомлюваність, виснаженість, характерні на початку лікування і часто зникають протягом 1–2 тиж.

У разі виникнення побічних явищ або небажаних реакцій необхідно негайно поінформувати лікаря.

Особливості застосування

для амлодипіну

Безпеку та ефективність застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не оцінювали.

Пацієнти із серцевою недостатністю.

У даної категорії пацієнтів амлодипін слід застосовувати з обережністю. У ході довготривалого плацебо-контрольованого дослідження у пацієнтів із серцевою недостатністю тяжкого ступеня (клас III та IV за класифікацією NYHA) при застосуванні амлодипіну частота випадків розвитку набряку легень була вищою порівняно із застосуванням плацебо. Пацієнтам із застійною серцевою недостатністю блокатори кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, слід застосовувати з обережністю, оскільки вони можуть підвищувати ризик серцево-судинних подій та летальних випадків у майбутньому.

Пацієнти із порушенням функції печінки

Т_1/2 амлодипіну та параметри AUC вищі у пацієнтів із порушенням функції печінки; рекомендацій стосовно доз препарату немає. Тому даній категорії пацієнтів слід розпочинати застосування препарату із найнижчої дози. Слід бути обережними як на початку застосування препарату, так і під час підвищення дози. Пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю може бути необхідним повільний підбір дози та ретельне спостереження за станом пацієнта.

Пацієнти літнього віку

Підвищувати дозу препарату у даної категорії пацієнтів слід з обережністю.

Пацієнти із нирковою недостатністю

У даної категорії пацієнтів слід застосовувати звичайні дози препарату. Зміни концентрації амлодипіну у плазмі крові не корелюють зі ступенем порушень функцій нирок. Амлодипін не виводиться шляхом діалізу.

Амлодипін не впливає на результати лабораторних досліджень.

Не рекомендується застосовувати амлодипін разом із грейпфрутом або з грейпфрутовим соком, оскільки у деяких пацієнтів біодоступність може бути підвищена, що призведе до посилення гіпотензивного ефекту препарату.

Фертильність

Повідомлялося про оборотні біохімічні зміни головки сперматозоїда у деяких пацієнтів при застосуванні блокаторів кальцієвих каналів. Клінічної інформації щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність недостатньо.

Для бісопрололу

Пацієнтам з ІХС лікування не слід припиняти раптово без нагальної потреби, тому що це може призвести до транзиторного погіршення стану. Бісопролол слід призначати з обережністю пацієнтам з АГ або стенокардією, яка пов’язана з серцевою недостатністю.

Ініціювання та припинення лікування бісопрололом вимагає регулярного моніторингу.

Бісопролол слід застосовувати з обережністю при наступних станах:

— цукровий діабет зі значним коливанням рівня глюкози крові; симптоми гіпоглікемії можуть маскуватися;

— сувора дієта або голодування;

— супутня десенсибілізуюча терапія. Бісопролол може підвищувати чутливість до алергенів і вираженість анафілактоїдних реакцій. У таких випадках лікування адреналіном не завжди дає позитивний ефект.

— AV-блокада І ступеня;

— стенокардія Принцметала;

— облітеруюче захворювання периферичних артерій (на початку терапії можливе посилення скарг);

— у хворих на псоріаз або за наявності псоріазу в анамнезі застосовують тільки після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик;

— при лікуванні бісопрололом симптоми тиреотоксикозу можуть приховуватися;

— пацієнтам з феохромоцитомою бісопролол можна застосовувати тільки після терапії блокаторами ?-адренорецепторів;

— перед проведенням загальної анестезії необхідно обов’язково попередити лікаря-анестезіолога про прийом блокаторів ?-адренорецепторів. У пацієнтів, яким планується загальна анестезія, застосування блокаторів ?-адренорецепторів знижує частоту випадків аритмії та ішемії міокарда протягом наркозу, інтубації та післяопераційного періоду. Рекомендовано продовжувати застосування блокаторів ?-адренорецепторів під час інтраопераційного періоду. Анестезіолог повинен враховувати потенційну взаємодію з іншими ліками, яка може призвести до брадіаритмії, рефлекторної тахікардії та зниження можливостей рефлекторного механізму компенсації зниження тиску. У разі відміни бісопрололу перед оперативними втручаннями дозу слід поступово знизити та припинити прийом препарату за 48 год до загальної анестезії;

— при БА та інших хронічних обструктивних захворюваннях дихальних шляхів; незважаючи на те, що кардіоселективні блокатори ?-адренорецепторів (?₁) мають менший вплив на функцію легень порівняно із неселективними блокаторами ?-адренорецепторів, слід уникати їх застосування, як і всіх блокаторів ?-адренорецепторів, при обструктивних захворюваннях дихальних шляхів, якщо немає вагомих причин для проведення терапії. У разі необхідності бісопролол слід застосовувати з обережністю. У пацієнтів з обструктивними захворюваннями дихальних шляхів лікування бісопрололом слід розпочинати з найнижчої дози та спостерігати за станом пацієнтів щодо виникнення нових симптомів (таких як задишка, непереносимість фізичних навантажень, кашель).

Зазначений препарат містить активну субстанцію, яка дає позитивні результати при антидопінговому контролі.

Застосування у період вагітності або годування грудьми

Для амлодипіну

Безпека застосування амлодипіну в період вагітності не встановлена.

Застосовувати амлодипін у період вагітності рекомендується лише в тих випадках, коли немає безпечнішої альтернативи, а ризик, пов’язаний із самим захворюванням, перевищує можливу шкоду від лікування для матері та плода.

У ході досліджень на тваринах при застосуванні високих доз спостерігалася репродуктивна токсичність.

Період годування грудьми

Невідомо, чи проникає амлодипін у грудне молоко. При прийняті рішення про продовження годування грудьми чи про застосування амлодипіну необхідно оцінювати користь грудного вигодовування для дитини та користь від застосування препарату для матері.

Для бісопрололу

Бісопролол має фармакологічні властивості, які можуть спричинити шкідливий вплив на перебіг вагітності та/або розвиток плода/новонародженого.

Блокатори ?-адренорецепторів зменшують плацентарну перфузію, що спричиняє затримку росту, замирання плода, спонтанний аборт, дострокові пологи. У плода і новонародженого можуть спостерігатися гіпоглікемія і брадикардія. Якщо лікування блокаторами ?-адренорецепторів є необхідним, то перевагу надають селективним блокаторам ?₁-адренорецепторів.

Бісопролол не слід застосовувати у період вагітності, якщо для цього не має чітких показань. Якщо лікування бісопрололом визначене як необхідне, слід проводити моніторинг матково-плацентарного кровообігу і росту плода. У разі негативного впливу на вагітність або плід слід вирішити питання щодо альтернативного лікування. Новонароджені повинні знаходитися під ретельним контролем. Гіпоглікемія та брадикардія зазвичай можуть очікуватися у перші 3 дні.

Годування грудьми

Невідомо, чи проникає препарат у грудне молоко, і якщо проникає, чи може бісопролол завдати шкоди дитині. У зв’язку із цим застосовувати таблетки амлодипіну/бісопрололу у період годування грудьми не рекомендується.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Враховуючи різну індивідуальну реакцію пацієнта на застосування препарату, здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами може порушуватися, особливо на початку лікування, при зміні терапії.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

для амлодипіну

Препарати, одночасне застосування з якими потребує обережності: з тіазидними діуретиками, блокаторами ?-адренорецепторів, нітратами пролонгованої дії, сублінгвальним нітрогліцерином, НПЗП, антибіотиками та пероральними глюкозознижувальними препаратами.

Одночасне застосування амлодипіну з дигоксином не призводить до зміни концентрації дигоксину у плазмі крові та не впливає на його нирковий кліренс.

Одночасне застосування амлодипіну з циметидином не впливає на фармакокінетику амлодипіну.

Одночасне застосування амлодипіну з варфарином суттєво не впливає на протромбіновий час.

Вплив інших лікарських засобів на амлодипін

Інгібітори CYP 3A4

Одночасне застосування амлодипіну та інгібіторів CYP 3A4 потужної або помірної дії (інгібітори протеаз, азольні протигрибкові засоби, макроліди, такі як еритроміцин чи кларитроміцин, верапаміл або дилтіазем) може призвести до значущого підвищення експозиції амлодипіну, що також може призвести до підвищення ризику виникнення гіпотензії. Клінічне значення таких змін може бути більш вираженим у пацієнтів літнього віку. Може бути необхідним клінічне спостереження за станом пацієнта та підбір дози.

Не рекомендується одночасно застосовувати амлодипін та грейпфрути або грейпфрутовий сік, оскільки у деяких пацієнтів біодоступність амлодипіну може підвищуватися, що, у свою чергу, призводить до посилення гіпотензивної дії.

Індуктори CYP 3A4

Інформації щодо впливу індукторів CYP 3A4 на амлодипін немає. Одночасне застосування амлодипіну та речовин, що є індукторами CYP 3A4 (наприклад рифампіцину, звіробою), може призводити до зниження концентрації амлодипіну у плазмі крові, тому застосовувати такі комбінації слід з обережністю.

Дантролен (інфузії)

У тварин спостерігалися шлуночкові фібриляції з летальним наслідком та серцево-судинний колапс, що асоціювалися з гіперкаліємією, після застосування верапамілу та дантролену в/в. Через ризик розвитку гіперкаліємії рекомендовано уникати застосування блокаторів кальцієвих каналів, таких як амлодипін, схильним до злоякісної гіпертермії пацієнтам та при лікуванні злоякісної гіпертермії.

Вплив амлодипіну на інші лікарські засоби

Гіпотензивний ефект амлодипіну потенціює гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних засобів.

Такролімус

Існує ризик підвищення рівнів такролімусу в крові при одночасному застосуванні з амлодипіном, однак фармакокінетичний механізм такої взаємодії повністю не встановлено. Щоб уникнути токсичності такролімусу при супутньому застосуванні амлодипіну, потрібен регулярний моніторинг рівнів такролімусу в крові та, у разі необхідності, корекція дозування.

Циклоспорин

Досліджень взаємодій циклоспорину та амлодипіну при застосуванні здоровим добровольцям або в інших групах не проводили, за винятком застосування у пацієнтів із трансплантованою ниркою, у яких спостерігалося мінливе підвищення залишкової концентрації циклоспорину (в середньому на 0–40%). Для пацієнтів із трансплантованою ниркою, які застосовують амлодипін, слід розглянути можливість моніторингу концентрацій циклоспорину та, у разі необхідності, знизити дозу циклоспорину.

Симвастатин

Одночасне застосування багаторазових доз амлодипіну 10 мг та симвастатину в дозі 80 мг призводило до збільшення експозиції симвастатину на 77% порівняно із застосуванням лише симвастатину. Для пацієнтів, які застосовують амлодипін, дозу симвастатину слід обмежити до 20 мг/добу.

Клінічні дослідження взаємодії препарату показали, що амлодипін не впливає на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину або варфарину.

Для бісопрололу

Не рекомендується одночасне призначення

Антагоністи кальцію (верапаміл і меншою мірою – дилтіазем): негативно впливають на скорочення, передсердно-шлуночкову провідність та АТ. В/в введення верапамілу пацієнтам, які застосовують блокатори ?-адренорецепторів, може призвести до значної артеріальної гіпотензії та AV-блокади.

Гіпертензивні препарати центральної дії (клонідин, метилдопа, моксонідин, рилменідин): одночасне призначення цих препаратів може призвести до уповільнення ЧСС, хвилинного об’єму серця і вазодилатації. Раптова відміна препарату може підвищити ризик синдрому відміни у вигляді АГ.

Препарати, одночасне застосування з якими потребує обережності

— Антагоністи кальцію типу дигідропіридину, такі як ніфедипін: через підвищення ризику артеріальної гіпотензії та ризику розвитку серцевої недостатності.

— Антиаритмічні препарати І класу (наприклад дизопірамід, хінідин, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон): у зв’язку зі зростанням негативного впливу на інотропну функцію міокарда, AV-провідність.

— Антиаритмічні препарати класу III (наприклад аміодарон): у зв’язку зі зростанням впливу на передсердно-шлуночкову провідність.

— Парасимпатоміметики: при одночасному застосуванні може викликати збільшення часу передсердно-шлуночкової провідності і тим самим підвищити ризик брадикардії.

— Місцеві засоби, що містять блокатори ?-адренорецепторів (очні краплі для лікування глаукоми) можуть доповнювати системну дію бісопрололу.

— Інсулін та пероральні протидіабетичні засоби: посилення гіпоглікемічного ефекту. Блокатори ?-адренорецепторів можуть маскувати ознаки гіпоглікемії.

— Серцеві глікозиди: зниження ЧСС, подовження AV-провідності.

— НПЗП: зниження антигіпертензивного ефекту.

— ?-Симпатоміметики (ізопреналін, добутамін): комбінація з бісопрололом може знизити ефекти обох препаратів.

— Симпатоміметики, які активують ?- і ?-адренорецептори (наприклад адреналін, норадреналін): підвищують АТ. Подібна взаємодія більш вірогідна при застосуванні неселективних блокаторів ?-адренорецепторів.

— Похідні ерготаміну: загострення порушень периферичного кровообігу.

— Трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазини, а також інші антигіпертензивні засоби: підвищують ризик артеріальної гіпотензії.

Засоби для інгаляційного наркозу, похідні вуглеводів (хлороформ, циклопропан, галотан, метоксифлуран) при одночасному застосуванні з блокаторами ?-адренорецепторів підвищують ризик пригнічення функції міокарда та розвитку гіпотензивних реакцій.

Дія недеполяризуючих блокаторів нервово-м’язової передачі може посилюватися і подовжуватися під впливом блокаторів ?-адренорецепторів.

Препарати, одночасне застосування з якими потребує обговорення:

— Мефлокін: підвищується ризик брадикардії.

— Інгібітори МАО (за винятком інгібіторів МАО-В): посилення гіпотензивного ефекту блокаторів ?-адренорецепторів, а також підвищення ризику гіпертензивного кризу.

— Рифампіцин: можливе незначне зниження напіврозпаду бісопрололу у зв’язку з впливом на метаболізм препарату печінкових ферментів. Але коригування дози не потрібно.

Передозування

для амлодипіну

Досвід навмисного передозування препарату обмежений.

Симптоми: наявна інформація дає підстави вважати, що значне передозування амлодипіну призведе до надмірної периферичної вазодилатації та, можливо, до рефлекторної тахікардії. Повідомлялося про розвиток значної та, можливо, тривалої системної артеріальної гіпотензії, включаючи шок із летальним наслідком.

Лікування: клінічно значуща артеріальна гіпотензія, зумовлена передозуванням амлодипіну, вимагає активної підтримки діяльності серцево-судинної системи, включаючи частий моніторинг функцій серця та дихання, підняття нижніх кінцівок, моніторинг об’єму циркулюючої рідини та сечовиділення.

Для відновлення тонусу судин та АТ можна застосувати судинозвужувальні препарати, упевнившись у відсутності протипоказань до їх застосування. Застосування кальцію глюконату в/в може бути корисним для нівелювання ефектів блокади кальцієвих каналів.

У деяких випадках може бути корисним промивання шлунка. Застосування активованого вугілля здоровим добровольцям протягом 2 год після введення 10 мг амлодипіну значно знизило рівень його всмоктування.

Оскільки амлодипін значною мірою зв’язується з білками, ефект діалізу незначний.

Для бісопрололу

Найчастішими симптоми передозування є брадикардія, артеріальна гіпотензія, гостра серцева недостатність, бронхоспазм, гіпоглікемія. Існує широка варіабельність індивідуальної чутливості до однократної високої дози бісопрололу, пацієнти з серцевою недостатністю можуть бути більш чутливими до препарату.

У випадку передозування необхідно негайно звернутися до лікаря.

Залежно від ступеня передозування слід припинити лікування препаратом та проводити підтримувальну і симптоматичну терапію. Є обмежені дані, що бісопролол важко піддається діалізу.

При брадикардії: в/в введення атропіну. Якщо реакція відсутня, з обережністю слід вводити ізопреналін або інший препарат з позитивним хронотропним ефектом. У виняткових випадках використовувати штучний водій ритму.

При артеріальній гіпотензії: прийом судинозвужувальних препаратів, в/в введення глюкагону.

При AV-блокаді II і III ступеня: інфузійне введення ізопреналіну; за необхідності — кардіостимуляція.

При загостренні хронічної серцевої недостатності: в/в введення діуретичних засобів і вазодилататорів.

При бронхоспазмі: бронхолітичні препарати (наприклад ізопреналін), ?₂-адреноміметики та/або амінофілін.

При гіпоглікемії: в/в введення глюкози.

Умови зберігання

при температурі не вище 30 °C.