Дуглимакс®, таблетки, 500 мг/2 мг, №30 (15х2)
Кусум Фарм, Украина

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Глімепірид — це речовина, що має гіпоглікемічну активність при пероральному застосуванні та належить до групи похідних сульфонілсечовини. Його можна застосовувати при інсуліннезалежному цукровому діабеті.

Вплив глімепіриду реалізується шляхом стимуляції вивільнення інсуліну з ?-клітин підшлункової залози. Як і інші похідні сульфонілсечовини, він підвищує чутливість ?-клітин підшлункової залози до фізіологічної стимуляції глюкозою. Крім того, глімепірид, як і інші похідні сульфонілсечовини, імовірно, зумовлює виражену позапанкреатичну дію.

Вивільнення інсуліну. Сульфонілсечовина регулює секрецію інсуліну, закриваючи АТФ-чутливі калієві канали на мембрані ?-клітини. Таке закриття призводить до деполяризації клітинної мембрани, внаслідок чого відкриваються кальцієві канали і до клітини входить велика кількість кальцію.

Це стимулює вивільнення інсуліну шляхом екзоцитозу.

Глімепірид з високою спорідненістю приєднується до білка на мембрані ?-клітин, зв’язаного з АТФ-чутливим калієвим каналом, але не в тому місці, до якого зазвичай приєднується сульфонілсечовина.

Позапанкреатична активність. Позапанкреатична дія полягає, зокрема у підвищенні чутливості периферичних тканин до інсуліну та зменшенні захоплення інсуліну печінкою.

Перенесення глюкози з крові до периферичних м’язової та жирової тканин відбувається через спеціальні транспортні протеїни, локалізовані на клітинній мембрані. Саме транспортування глюкози до цих тканин є етапом, який лімітує швидкість засвоєння глюкози. Глімепірид дуже швидко збільшує кількість активних переносників глюкози на плазматичній мембрані м’язових та жирових клітин, стимулюючи тим самим захоплення глюкози.

Глімепірид підвищує активність фосфоліпази С, специфічної до глікозил-фосфатидилінозитолу, і з цим може бути пов’язане посилення ліпогенезу та глікогенезу, що спостерігаються в ізольованих жирових і м’язових клітинах під дією цього засобу.

Глімепірид перешкоджає утворенню глюкози в печінці, підвищуючи внутрішньоклітинну концентрацію фруктозо-2,6-дифосфату, який, у свою чергу, інгібує глюконеогенез.

Метформін. Метформін є бігуанідом з гіпоглікемічною дією, що проявляється у зниженні як базального рівня глюкози в плазмі крові, так і її рівня в плазмі крові після прийому їжі. Він не стимулює секреції інсуліну, отже, не призводить до розвитку гіпоглікемії.

Метформін може діяти за допомогою трьох механізмів:

— зменшуючи продукування глюкози печінкою шляхом інгібування глюконеогенезу і глікогенолізу;

— у м’язах — шляхом підвищення чутливості до інсуліну, поліпшення периферичного захоплення та утилізації глюкози;

— затримуючи абсорбцію глюкози в кишечнику.

Метформін стимулює внутрішньоклітинний синтез глікогену, впливаючи на глікогенсинтазу.

Метформін підвищує транспортну здатність специфічних мембранних переносників глюкози (GLUT-1 і GLUT-4).

У людей, незалежно від рівня глюкози в крові, метформін впливає на метаболізм ліпідів. Це показано при застосуванні препарату в терапевтичних дозах під час контрольованих середньо- або довготривалих клінічних досліджень: метформін знижує загальний рівень ХС, ЛПНЩ і ТГ.

Фармакокінетика.

Глімепірид.

Абсорбція. Біодоступність глімепіриду після перорального прийому є повною. Прийом їжі істотно не впливає на абсорбцію, лише дещо знижує її швидкість. C_max досягається приблизно через 2,5 год після перорального застосування (в середньому 0,3 мкг/мл за декілька прийомів добових доз 4 мг). Між дозою та C_max і AUC існує лінійна залежність.

Розподіл. Глімепірид має дуже низький об’єм розподілу (приблизно 8,8 л), який приблизно дорівнює об’єму розподілу альбуміну, має високий ступінь зв’язування з білками крові (>99%) та низький кліренс (приблизно 48 мл/хв).

У тварин глімепірид екскретується в молоко. Глімепірид може проходити через плаценту. Проникнення через ГЕБ незначне.

Біотрансформація та елімінація. Середній Т_?, що залежить від концентрації у сироватці крові за умов прийому багаторазових доз, становить 5–8 год. Після застосування препарату у високих дозах спостерігалися дещо довші Т_?.

Після одноразової дози міченого радіоактивною міткою глімепіриду 58% виявлялося в сечі, а 35% — у калі. У незміненому стані речовина до сечі не потрапляє. Із сечею та калом виходять два метаболіти, найімовірніше — продукти метаболізму в печінці (основний фермент, що забезпечує біотрансформацію, — цитохром P2C9): гідроксипохідний та карбоксипохідний. Після перорального прийому глімепіриду кінцеві Т_? цих метаболітів становили 3–6 та 5–6 год відповідно.

Порівняння показало відсутність істотних відмінностей у фармакокінетиці після прийому одно- та багаторазових доз, варіабельність результатів для одного індивіда була дуже низькою. Значної кумуляції не спостерігалося.

Фармакокінетика була подібною у чоловіків та жінок, а також у пацієнтів молодого і літнього віку (від 65 років). Для пацієнтів із низьким кліренсом креатиніну спостерігалася тенденція до зростання кліренсу та зменшення середніх концентрацій глімепіриду в сироватці крові, причиною чого є, найімовірніше, швидша його елімінація внаслідок гіршого зв’язування з білками. Виділення двох метаболітів нирками зменшувалося. Додаткового ризику акумуляції препарату в цих пацієнтів загалом не було.

У п’яти пацієнтів, які не мали цукрового діабету, після операції на жовчній протоці фармакокінетика була подібною до такої у здорових добровольців.

Метформін.

Абсорбція. Після перорального прийому метформіну час досягнення максимальної плазмової концентрації (t_max) становить 2,5 год. Абсолютна біодоступність метформіну при застосуванні дози 500 мг перорально для здорових добровольців становить приблизно 50–60%. Після перорального застосування неабсорбована фракція, що виявлялася у калі, становила 20–30%.

Абсорбція метформіну після перорального застосування насичувана і неповна. Припускається, що фармакокінетика абсорбції метформіну має лінійний характер. За умов звичайних доз і схем прийому метформіну рівноважна концентрація у плазмі крові досягається через 24–48 год і зазвичай становить не більше 1 мкг/мл. Під час контрольованих клінічних досліджень C_max метформіну в плазмі крові не перевищувала 4 мкг/мл, навіть при застосуванні в найвищих дозах.

Споживання їжі знижує ступінь і дещо подовжує час абсорбції метформіну. Після прийому дози 850 мг разом з їжею спостерігалося зниження C_max у плазмі крові на 40%, зменшення AUC на 25% і подовження t_max на 35 хв. Клінічна значущість таких змін невідома.

Розподіл. Зв’язування з білками крові незначне. Метформін розподіляється в еритроцитах. C_max у крові менша, ніж C_max у плазмі крові та досягається приблизно за той самий час. Червоні кров’яні тільця є, імовірно, вторинним депо розподілу. Середнє значення Vd коливається у межах 63–276 л.

Біотрансформація та елімінація. Метформін виводиться у незміненому стані з сечею. Ніяких метаболітів у людей не виявлено.

Ренальний кліренс метформіну становить >400 мл/хв, що свідчить про те, що метформін виводиться шляхом клубочкової фільтрації та канальцевої секреції. Після прийому дози внутрішньо граничний Т_? становить приблизно 6,5 год. Якщо функція нирок погіршена, ренальний кліренс зменшується пропорційно до кліренсу креатиніну, внаслідок чого Т_? подовжується, що призводить до підвищення рівня метформіну в плазмі крові.

Показання

як доповнення до дієти та фізичних вправ для хворих на інсуліннезалежний цукровий діабет ІІ типу:

— якщо монотерапія препаратами сульфонілсечовини або метформіном не забезпечує належного рівня глікемічного контролю;

— при заміні комбінованої терапії препаратами сульфонілсечовини та метформіном.

Застосування

дозу протидіабетичних препаратів слід підбирати індивідуально з урахуванням рівня глюкози в крові пацієнта.

Стартову дозу цього препарату рекомендується призначати в найнижчій ефективній дозі у нижчезазначених клінічних ситуаціях.

Для пацієнтів, у яких діабет не контролюється при монотерапії похідними сульфонілсечовини або метформіном: звичайна стартова доза цього препарату становить 1 мг/500 мг, яку призначати 1 раз на добу та яка може бути відкоригована залежно від поєднаної терапії іншим гіпоглікемічним засобом або відповідно до рівня глікемії пацієнта. При переведенні з препаратів сульфонілсечовини, що мають тривалий Т_? (наприклад хлорпропамід), пацієнт потребує ретельного спостереження щодо гіпоглікемії, оскільки можливе виникнення гіпоглікемії в результаті посилення ефекту препаратів.

При переведенні з комбінованої терапії окремими таблетованими препаратами: звичайна стартова доза — це доза глімепіриду та метформіну, що вже застосовується.

У разі необхідності дозу можна підвищити до найбільшої рекомендованої добової дози 8 мг глімепіриду та 2000 мг метформіну на добу, беручи до уваги терапію, що застосовується, ефективність або переносимість препарату. У зв’язку з цим необхідно ретельно контролювати рівні глюкози в крові.

Добові дози глімепіриду, що перевищують 6 мг, є ефективнішими лише для небагатьох пацієнтів.

Препарат слід приймати 1 раз на добу перед або під час сніданку або першого основного прийому їжі.

Помилки у застосуванні препарату, наприклад пропуск прийому чергової дози, ніколи не можна виправляти шляхом наступного прийому у вищій дозі.

Пацієнтів необхідно попередити про те, що цей препарат слід ковтати цілим, не розламуючи та не розжовуючи таблетку, оскільки вона має властивість пролонгованого вивільнення речовини.

Діти. Безпека та ефективність застосування препарату у дітей не встановлені.

Протипоказання

— інсулінозалежний цукровий діабет І типу (наприклад діабет із кетонемією в анамнезі), діабетична кетонемія, діабетична кома та прекома.

— Підвищена чутливість до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу цього препарату, або похідних сульфонілсечовини, сульфаніламідів або бігуаніду.

— Печінкова недостатність, тяжкі порушення функції печінки або пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі. У разі тяжких розладів функції печінки та нирок для досягнення належного контролю за рівнем глюкози у крові пацієнта необхідно перевести на інсулін.

— Ниркова недостатність, захворювання нирок або порушення ниркової функції (про що свідчить, наприклад, зростання рівня креатиніну в плазмі крові ?1,5 мг/дл у чоловіків та ?1,4 мг/дл у жінок або порушення кліренсу креатиніну), що також може бути спричинено такими станами, як серцево-судинний колапс (шок), гострий інфаркт міокарда та септицемія.

— Застійна серцева недостатність, що потребує медикаментозного лікування; нещодавно перенесений інфаркт міокарда; серцево-судинний колапс або респіраторний розлад.

— Обстеження з використанням радіологічних методів, при яких застосовується внутрішньосудинне введення йодовмісних контрастних препаратів (наприклад в/в урографія, в/в холангіографія, ангіографія та комп’ютерна томографія (КТ) із застосуванням внутрішньосудинного введення контрастних препаратів). Застосування методів обстеження із внутрішньосудинним введенням йодовмісних контрастних препаратів можуть призводити до гострого порушення ниркової функції та супроводжуватися розвитком лактатацидозу у пацієнтів, які отримували метформін. Тому застосування препарату Дуглимакс у пацієнтів, яким планується будь-яке з таких обстежень, необхідно тимчасово відмінити за 48 год до виконання процедури та поновити застосування препарату не раніше ніж через 48 год після процедури і лише після повторної оцінки функції нирок і отримання підтвердження, що вона в межах норми.

— Тяжкі інфекції, стани до та після хірургічних втручань. Застосування препарату Дуглимакс необхідно тимчасово відмінити на час проведення будь-якої хірургічної процедури (за винятком незначних процедур, які не супроводжуються обмеженням прийому їжі та рідини). Не слід поновлювати застосування препарату, поки не відновиться здатність пацієнта до перорального прийому і поки результати оцінки функції нирок не продемонструють, що вона в межах норми.

— Недоїдання, голодування чи виснаження, а також гіпофункція гіпофіза чи надниркових залоз.

— Порушення функції печінки (оскільки порушення функції печінки асоціюється з окремими випадками розвитку лактатацидозу, застосування цього препарату слід уникати пацієнтам з клінічними або лабораторними ознаками захворювання печінки), інфаркт легень, тяжке порушення легеневої функції та інші стани, які, імовірно, можуть супроводжуватися виникненням гіпоксемії (такі як серцева чи дихальна недостатність, нещодавно перенесений інфаркт міокарда, шок), надмірне вживання алкоголю, дегідратація, шлунково-кишкові розлади, у тому числі діарея і блювання.

Побічна дія

виходячи з досвіду застосування комбінації метформіну гідрохлориду та глімепіриду, а також даних про інші похідні сульфонілсечовини, необхідно враховувати можливість виникнення таких побічних дій препарату Дуглимакс.

Молочнокислий ацидоз: див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.

Гіпоглікемія: див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.

З боку травного тракту: симптоми з боку ШКТ, у тому числі діарея, нудота, блювання, здуття шлунка, метеоризм та анорексія належать до найпоширеніших реакцій на цей препарат і виникають приблизно на 30% частіше у пацієнтів, які приймають метформін, ніж у хворих, які приймають плацебо, зокрема на початку терапії із застосуванням цього препарату. Зазвичай ці симптоми минають самостійно. Інколи може виникати необхідність у зниженні дози. Оскільки симптоми з боку ШКТ на початку лікування залежать від дози, їх вираженість може бути меншою в разі поступового підвищення дози, що досягається за рахунок прийому препарату разом з їжею. Оскільки значна діарея та/чи блювання можуть спричинити дегідратацію та екстраниркову азотемію, за таких обставин препарат слід тимчасово відмінити. Для пацієнтів, які були стабілізовані на цьому препараті, появу неспецифічних шлунково-кишкових симптомів не слід розглядати як наслідок терапії, за винятком ситуацій, коли супутні захворювання або лактатацидоз були виключені.

З боку нервової системи: приблизно 3% пацієнтів можуть скаржитися на порушення смаку або металевий присмак у роті на початковому етапі лікування препаратом, але зазвичай він минає самостійно. Внаслідок змін рівня глюкози в крові можуть виникати тимчасові порушення зору, особливо на початку лікування. Енцефалопатія.

З боку імунної системи: іноді — алергічні або псевдоалергічні реакції (наприклад, свербіж, кропив’янка або висипи, помірна еритема). Такі реакції майже завжди бувають помірними, але можуть прогресувати, супроводжуючись задишкою та зниженням АТ, аж до виникнення шоку. При виникненні кропив’янки слід негайно звернутися до лікаря.

З боку системи крові: можуть спостерігатися зміни в картині крові; рідко — тромбоцитопенія; у виняткових випадках — лейкопенія або гемолітична анемія (наприклад еритроцитопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз). Потрібен ретельний контроль за станом здоров’я хворого, оскільки під час лікування препаратами сульфонілсечовини були зареєстровані випадки апластичної анемії та панцитопенії. При виникненні цих явищ прийом препарату слід припинити та розпочати відповідне лікування. Повідомлялося про випадки виникнення тяжкої тромбоцитопенії. Спостерігалося зниження рівня вітаміну В₁₂ у сироватці крові (рівень фолієвої кислоти в сироватці крові істотно не знижувався). Незважаючи на це, під час прийому препарату зареєстрована тільки мегалобластна анемія, підвищення частоти випадків невропатії не спостерігалося. Отже, необхідно ретельно контролювати рівень вітаміну В₁₂ у сироватці крові або періодично додатково вводити вітамін В₁₂.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: в окремих випадках можливе підвищення активності печінкових ферментів та порушення функції печінки (холестаз і жовтяниця), а також гепатит, який може прогресувати до печінкової недостатності.

Інші: в окремих випадках можуть спостерігатися алергічний васкуліт, гіперчутливість шкіри до дії світла та зниження рівня натрію в сироватці крові.

Зниження рівня тиреотропного гормону у хворих з гіпотиреозом.

Гіпомагнеземія внаслідок діареї.

У разі можливого виникнення вищезазначених побічних реакцій, інших небажаних реакцій або неочікуваних змін пацієнти повинні негайно повідомити про це своєму лікарю. Певні побічні реакції, в тому числі тяжка гіпоглікемія, особливі гематологічні зміни, тяжкі алергічні та псевдоалергічні реакції та печінкова недостатність можуть становити загрозу життю при певних захворюваннях, і в разі виникнення цих реакцій пацієнти повинні негайно повідомити про це своєму лікарю та припинити прийом препарату до подальших інструкцій лікаря.

Особливості застосування

загальні запобіжні заходи

Пацієнтам слід повідомити про те, що таблетку цього препарату слід ковтати цілою, не подрібнюючи та не розжовуючи, а також про те, що неактивні інгредієнти можуть інколи виводитися з організму з калом у вигляді м’якої маси, що може нагадувати таблетку.

Гіпоглікемія. Оскільки препарат знижує рівень глюкози в крові, це може призвести до розвитку гіпоглікемії, яка, виходячи з досвіду застосування інших похідних сульфонілсечовини, може рецидивувати. Тому пацієнт має залишатися під пильним медичним спостереженням. До можливих симптомів гіпоглікемії належать головний біль, сильне відчуття голоду (вовчий апетит), нудота, блювання, апатія, засинання, неспокій, порушення сну, тривожність, агресивність, порушення концентрації уваги, зниження пильності та реакції, депресія, сплутаність свідомості, порушення мовлення, афазія, порушення зору, тремор, парези, порушення чутливості, запаморочення, безпорадність, втрата самоконтролю, делірій, судоми центрального генезу, сонливість і втрата свідомості аж до коми, поверхневе дихання та брадикардія. Крім того, можуть мати місце ознаки адренергічної контррегуляції: надмірне потовиділення, липка шкіра, відчуття тривожності, тахікардія, АГ, відчуття серцебиття, напад стенокардії та аритмії серця.

Клінічна картина тяжкого нападу гіпоглікемії може нагадувати інсульт. Пацієнти з тяжкою гіпоглікемією потребують негайної терапії та огляду лікаря, у деяких випадках — госпіталізації. Контроль над гіпоглікемією майже завжди можна швидко встановити за допомогою негайного прийому вуглеводів (глюкози або цукру, наприклад шматочка цукру, фруктового соку з цукром, чаю з цукром). Для таких випадків хворі повинні мати при собі щонайменше приблизно 20 г цукру. Пацієнти, а також члени їхньої родини повинні бути поінформовані про ризик гіпоглікемії, симптоми, лікування та фактори, що спричиняють її виникнення. Може знадобитися допомога інших, щоб запобігти розвитку ускладнень. Штучні замінники цукру неефективні для контролю гіпоглікемії.

Під час першого тижня лікування потрібен ретельний моніторинг стану пацієнта у зв’язку з підвищеним ризиком виникнення гіпоглікемії. Ризик виникнення гіпоглікемії у пацієнтів існує при таких станах:

— небажання чи нездатність хворого до співпраці з лікарем (особливо в літньому віці);

— недоїдання, нерегулярне харчування, пропуск прийомів їжі;

— дисбаланс між фізичним навантаженням та споживанням вуглеводів;

— зміни в дієті;

— вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропуском прийому їжі;

— порушення функції нирок (хворі з порушенням функції нирок можуть мати вищу чутливість до глюкозознижувального ефекту цього препарату);

— передозування препарату;

— певні неметаболічні захворювання ендокринної системи (наприклад порушення функції щитовидної залози та аденогіпофізарна чи адренокортикальна недостатність), які впливають на вуглеводний обмін та контррегуляцію гіпоглікемії;

— одночасне застосування деяких інших лікарських засобів (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).

За наявності факторів, що підвищують ризик розвитку гіпоглікемії, слід скоригувати дозу препарату Дуглимакс або всю схему лікування. Це необхідно зробити також у разі будь-якого захворювання або зміни способу життя пацієнта. Симптоми гіпоглікемії, що відображають адренергічну контррегуляцію, можуть бути згладжені або зовсім відсутні у тих випадках, коли гіпоглікемія розвивається поступово: у хворих літнього віку, у пацієнтів із автономною нейропатією або в тих, хто одночасно отримує лікування симпатолітиками.

Молочнокислий ацидоз. Молочнокислий ацидоз — рідкісне, але досить серйозне метаболічне ускладнення, що розвивається внаслідок кумуляції метформіну під час лікування цим препаратом. Якщо цей стан виникає, то майже у 50% випадків він закінчується летально. Молочнокислий ацидоз також може виникати при деяких патофізіологічних станах, таких як цукровий діабет, а також при будь-яких станах, що супроводжуються значною гіпоперфузією тканин і гіпоксемією. Для молочнокислого ацидозу характерне підвищення рівня лактату в крові (?5 ммоль/л), зниження рН крові, порушення електролітного балансу, збільшення аніонного інтервалу та збільшення співвідношення лактат/піруват. Якщо молочнокислий ацидоз спричинений метформіном, рівень метформіну в плазмі крові зазвичай перевищує 5 мкг/мл.

Частота зареєстрованих випадків молочнокислого ацидозу у хворих, які приймали метформіну гідрохлорид, дуже низька (приблизно 0,03 випадків на 1000 пацієнто-років, у тому числі приблизно 0,015 летальних випадків на 1000 пацієнто-років). Зареєстровані випадки виникали переважно у хворих на діабет із вираженою нирковою недостатністю, спричиненою як власне ураженням нирок, так і зниженням ниркової гемодинаміки, дуже часто — при чисельній супутній терапевтичній/хірургічній патології та прийомі великої кількості лікарських засобів.

Ризик виникнення молочнокислого ацидозу зростає пропорційно до ступеня тяжкості ниркової дисфункції та віку хворого. Однак ризик виникнення молочнокислого ацидозу у хворих, які приймають метформін, можна значно знизити шляхом постійного спостереження за функціонуванням нирок та застосування метформіну в мінімальних ефективних дозах.

Крім цього, при появі будь-яких станів, які супроводжуються гіпоксемією або дегідратацією, прийом цього лікарського засобу необхідно припинити.

У зв’язку з тим що при порушенні печінкової функції здатність до виведення лактату може зменшитися, препарат не слід приймати пацієнтам із клінічними або лабораторними ознаками захворювання печінки. Хворих потрібно застерегти від надмірного вживання алкоголю (як разового, так і хронічного) під час лікування цим препаратом, оскільки алкоголь посилює вплив метформіну гідрохлориду на метаболізм лактату. Крім того, прийом препарату слід тимчасово припинити перед проведенням будь-яких досліджень із внутрішньосудинним введенням рентгеноконтрастних засобів і перед будь-яким хірургічним втручанням.

Досить часто молочнокислий ацидоз починається майже непомітно та супроводжується тільки неспецифічними симптомами, такими як нездужання, міалгія, респіраторний дистрес-синдром, посилення сонливості та неспецифічний абдомінальний синдром. При більш вираженому ацидозі можуть спостерігатися гіпотермія, артеріальна гіпотензія та резистентна брадиаритмія. І пацієнт, і лікар повинні усвідомлювати, наскільки важливими можуть бути такі симптоми. Тому слід проінструктувати пацієнта, щоб він негайно повідомляв лікарю про появу подібних симптомів. Також можуть бути корисними дослідження таких показників, як рівень електролітів та кетонових тіл у плазмі крові, рівень глюкози в крові, рН крові, концентрація лактату та навіть рівень метформіну в крові. Якщо у хворого досягнуто стабілізації стану при прийомі будь-якої дози препарату Дуглимакс, то виникнення неспецифічних шлунково-кишкових симптомів, які зазвичай спостерігаються на початку терапії, найімовірніше, не пов’язане із застосуванням препарату. Шлунково-кишкові симптоми, що виникли з часом, можуть бути спричинені молочнокислим ацидозом або іншим серйозним захворюванням. Плазматичний рівень лактату у венозній крові натще, що перевищує верхню межу норми, але нижчий 5 ммоль/л у пацієнтів, які приймають цей препарат, не обов’язково означає неминучу появу молочнокислого ацидозу. Він може пояснюватися іншими механізмами, такими як неконтрольований цукровий діабет або ожиріння, інтенсивне фізичне навантаження або ж проблема технічного характеру при проведенні аналізу крові.

Виникнення молочнокислого ацидозу слід запідозрити у будь-якого хворого на діабет, у якого наявний метаболічний ацидоз, а ознаки кетоацидозу (кетонурія та кетонемія) відсутні.

Молочнокислий ацидоз є станом, що вимагає невідкладного стаціонарного лікування. У пацієнтів з молочнокислим ацидозом, які отримують Дуглимакс, його слід негайно відмінити та одразу вжити необхідних загальних підтримувальних заходів. У зв’язку з тим що метформіну гідрохлорид виводиться шляхом діалізу (при кліренсі до 170 мл/хв за умов належної гемодинаміки), рекомендується негайно провести гемодіаліз з метою корекції ацидозу та виведення накопиченого метформіну. Такі лікувальні заходи досить часто сприяють швидкому зникненню симптомів та одужанню пацієнта.

— Оптимальний рівень глюкози в крові слід підтримувати за рахунок одночасного дотримання дієти та виконання фізичних вправ, а також, коли це необхідно, за рахунок зменшення маси тіла та за допомогою регулярного прийому цього препарату. Клінічними симптомами недостатнього зниження рівня глюкози в крові є підвищення частоти сечовиділення, сильна спрага, полідипсія та суха шкіра.

— Пацієнтів слід інформувати про користь та потенційний ризик, пов’язаний із застосуванням цього препарату, а також про важливість дотримання дієти та регулярного виконання фізичних вправ. Необхідно наголосити на важливості позитивної співпраці пацієнта з медичним персоналом.

— Реакцію на всі методи лікування діабету слід відстежувати шляхом періодичних визначень рівнів глюкози та гліколізованого гемоглобіну натще з метою зниження цих рівнів до норми. На початку лікування при встановлені дози рівень глюкози натще можна використовувати для визначення терапевтичної відповіді. Надалі потрібно контролювати концентрацію як глюкози, так і гліколізованого гемоглобіну. Визначення рівня гліколізованого гемоглобіну може бути особливо корисним для оцінки тривалого контролю.

— Якщо пацієнт отримує лікування, призначене іншим лікарем або фармацевтом (наприклад під час госпіталізації, нещасного випадку, необхідності звернутися за медичною допомогою у вихідні дні), він повинен обов’язково повідомити йому про своє захворювання на цукровий діабет та про попереднє лікування.

— У виняткових стресових ситуаціях (наприклад при травмі, хірургічному втручанні, інфекційному захворюванні з лихоманкою) регуляція рівня глюкози в крові може бути порушена, і для забезпечення належного метаболічного контролю може виникнути необхідність тимчасового переведення хворого на інсулін.

— Лікування слід розпочинати з найнижчої ефективної дози. Під час лікування цим препаратом необхідно регулярно контролювати рівень глюкози в крові та сечі. Крім цього, рекомендується визначати рівень глікозильованого гемоглобіну. Слід також оцінювати ефективність лікування, і якщо вона є недостатньою, потрібно одразу ж перевести хворого на іншу терапію.

— Контроль функції нирок: відомо, що Дуглимакс виділяється переважно нирками, тому ризик кумуляції метформіну та розвитку молочнокислого ацидозу зростає пропорційно до ступеня тяжкості ниркової патології. Тому пацієнтам, у яких рівень креатиніну в плазмі крові перевищує верхню вікову межу норми, не можна приймати цей препарат. Хворим літнього віку потрібне ретельне титрування дози препарату Дуглимакс для того, щоб визначити мінімальну дозу, що проявляє належний глікемічний ефект, оскільки з віком функція нирок знижується. У пацієнтів літнього віку потрібно регулярно контролювати функцію нирок, а цей препарат зазвичай не слід титрувати до максимальної дози.

Перед початком лікування цим препаратом, а також щонайменше один раз на рік потрібно проводити оцінку функції нирок та підтверджувати їх нормальне функціонування. У хворих, у яких передбачається розвиток дисфункції нирок, функцію нирок слід оцінювати частіше та за наявності ознак ниркової недостатності — припиняти лікування препаратом. Особлива обережність необхідна на початку лікування антигіпертензивними засобами або діуретиками, а також у випадках, коли функція нирок може знижуватися на початку прийому НПЗП.

— Цей лікарський засіб необхідно призначати лише пацієнтам, у яких діагностовано цукровий діабет. Їх слід відрізняти від пацієнтів із захворюваннями, що супроводжуються діабетоподібними симптомами (нирковий діабет, порушення метаболізму глюкози літнього віку, порушення функції щитовидної залози), у тому числі такими як порушення толерантності до глюкози або позитивні результати аналізу на наявність глюкози в сечі.

— Для деяких пацієнтів пероральні протидіабетичні препарати можуть вже більше бути непотрібними або може знадобитися зниження дози. У багатьох пацієнтів ефективність пероральних протидіабетичних препаратів знижується з часом внаслідок прогресування основного захворювання або інфекційного ускладнення. Таким чином, питання про продовження терапії такими препаратами, їхні дози та поєднану терапію необхідно визначати з огляду на споживання їжі, зміни маси тіла, рівні глюкози в крові та наявність інфекцій.

— Гіпоксичні стани: серцево-судинний колапс (шок) будь-якого генезу, гостра застійна серцева недостатність, гострий інфаркт міокарда та інші стани, для яких характерна гіпоксемія, можуть супроводжуватися появою молочнокислого ацидозу, а також можуть спричиняти преренальну азотемію. Якщо у хворих, які приймають Дуглимакс, виникнуть подібні стани, препарат слід негайно відмінити.

— Вживання алкоголю: відомо, що алкоголь посилює дію метформіну на метаболізм лактату. Тому хворих необхідно застерегти від надмірного разового чи постійного вживання алкоголю під час прийому препарату Дуглимакс.

— Порушення функції печінки: оскільки спостерігалися випадки виникнення молочнокислого ацидозу при порушенні функції печінки, цей препарат, як правило, не призначають хворим із клінічними або лабораторними ознаками хвороби печінки.

— Рівні вітаміну В₁₂: під час контрольованих клінічних досліджень, що тривали протягом 29 тиж, майже у 7% хворих, які приймали комбінацію метформіну гідрохлориду із глімепіридом, спостерігалося зниження рівня вітаміну В₁₂ у сироватці крові нижче норми, що не супроводжувалося жодними клінічними проявами. Імовірно, це зниження зумовлене впливом комплексу вітамін В₁₂-інтринзінг-фактора на абсорбцію вітаміну В₁₂, однак воно дуже рідко супроводжується анемією і при припиненні прийому цього препарату або при призначенні вітаміну В₁₂ досить швидко зникає.

Пацієнтам, які приймають Дуглимакс, рекомендується щорічно проводити аналіз крові, а при виявленні відхилень від норми — проводити необхідне обстеження та лікування.

У деяких осіб (із недостатнім рівнем споживання або засвоєння вітаміну В₁₂ чи кальцію) спостерігається схильність до зниження рівня вітаміну В₁₂. Для цих хворих може бути корисним регулярне, кожні 2–3 роки, визначення рівня вітаміну В₁₂ у плазмі крові.

— Зміна клінічного стану хворого з раніше контрольованим цукровим діабетом: при відхиленні лабораторних показників від норми або появі клінічних ознак захворювання (особливо нечітко виражених) у пацієнта, в якого раніше був досягнутий контроль над перебігом цукрового діабету при застосуванні таблеток метформіну гідрохлориду, потрібно негайного обстежити хворого щодо кетоацидозу та молочнокислого ацидозу. Необхідно визначити концентрацію електролітів і кетонових тіл у сироватці крові, рівень глюкози в крові, а також, якщо є показання, — рН крові, рівні лактату, пірувату та метформіну. За наявності будь-якої форми ацидозу прийом препарату Дуглимакс слід негайно припинити та розпочати інші необхідні методи коригування.

— Втрата контролю над рівнем глюкози в крові: коли пацієнт, стан якого було стабілізовано за допомогою будь-якої антидіабетичної схеми лікування, отримує стрес, такий як підвищення температури тіла, тремор, інфекція або хірургічне втручання, можлива тимчасова втрата глікемічного контролю. У таких випадках може виникнути необхідність відміни препарату і тимчасового переведення хворого на інсулін. Метформіну гідрохлорид можна знову призначити після усунення цього гострого епізоду. Якщо на тлі монотерапії метформіном або похідним сульфонілсечовини виникне вторинна втрата контролю глікемії, можна призначити комбіновану терапію метформіном та похідним сульфонілсечовини. Якщо на тлі комбінованої терапії метформіном та похідним сульфонілсечовини виникне вторинна втрата контролю глікемії, необхідно розглянути доцільність альтернативних підходів до лікування, в тому числі початок інсулінотерапії. Метформіну гідрохлорид необхідно відмінити за 48 год до хірургічного втручання, що потребує загальної анестезії. Зазвичай його прийом не слід відновлювати раніше ніж через 48 год після втручання.

— Особи, які виконують особливі завдання: для пацієнтів, які працюють на висоті або керують транспортними засобами, препарат слід призначати з обережністю, оскільки може виникнути молочнокислий ацидоз або серйозна відстрочена гіпоглікемія. Для дотримання обережності пацієнт та його родина повинні отримати повну інформацію про ризик розвитку молочнокислого ацидозу та гіпоглікемії. Пацієнтів слід інформувати про потенційні ризики і користь від застосування метформіну гідрохлориду та альтернативних схем лікування. Крім того, їх необхідно проінформувати про важливість дотримання рекомендацій щодо раціону харчування, програми регулярних фізичних навантажень та регулярних перевірок рівня глюкози, глікозильованого гемоглобіну в крові, функції нирок та гематологічних параметрів.

— Застосування препаратів сульфонілсечовини для лікування хворих з недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (Г6ФД) може призвести до гемолітичної анемії. Оскільки глімепірид належить до класу препаратів сульфонілсечовини, слід дотримуватись обережності при його застосуванні хворим з недостатністю Г6ФД та розглянути можливість застосування альтернативних засобів, що не є похідними сульфонілсечовини.

Високий ризик летальності в результаті серцево-судинних захворювань. Є повідомлення про зв’язок між застосуванням антидіабетичних препаратів та ризиком летальності в результаті серцево-судинних захворювань, що є вищим, ніж при застосуванні тільки дієтотерапії або дієтотерапії у комбінації з інсуліном. Це попередження ґрунтується на даних проведеного в рамках Діабетичної програми університетської групи (UGDP), яке передбачало оцінку ефективності препаратів, що знижують рівень глюкози, щодо запобігання або уповільнення розвитку ускладнень з боку судин у пацієнтів з інсуліннезалежним діабетом. За даними UGDP серед пацієнтів, які протягом 5–8 років проходили дієтотерапію + лікування толбутамідом у фіксованій дозі (1,5 г/добу) або дієтотерапію + лікування фенформіном у фіксованій дозі (100 мг/добу), показник летальності в результаті серцево-судинних захворювань приблизно у 2,5 раза перевищував такий показник серед пацієнтів, яким було призначено лише дієтотерапію, що призводило до відміни лікуваннях в обох випадках у ході дослідження UGDP. Незважаючи на протиріччя в інтерпретації цих даних, відомості, одержані в ході дослідження UGDP, забезпечують відповідне підґрунтя для такого попередження. Пацієнт повинен отримати інформацію про потенційні ризики та користь від застосування метформіну та про наявність альтернативних видів лікування. Хоча в цьому дослідженні застосовували тільки один препарат групи препаратів сульфонілсечовини (толбутамід) та один препарат групи препаратів бігуаніду (фенформін), з точки зору безпеки доцільно вважати, що це попередження може також стосуватись інших відповідних антидіабетичних препаратів з огляду на схожість способу дії та хімічної структури препаратів кожної групи.

Застосування пацієнтами літнього віку. Відомо, що метформін виділяється переважно нирками. Оскільки ризик розвитку тяжких побічних реакцій на Дуглимакс у хворих із порушенням ниркової функції значно вищий, препарат можна застосовувати тільки особам з нормальною функцією нирок. У зв’язку з тим, що з віком ниркова функція знижується, пацієнтам літнього віку метформін слід застосовувати з обережністю. Необхідно ретельно підбирати дозу та проводити регулярне ретельне спостереження за функціонуванням нирок.

Застосування у дітей. Безпека та ефективність застосування препарату у дітей не встановлені.

Лабораторні аналізи. Необхідно проводити первинний та періодичний контроль гематологічних показників (наприклад гемоглобін/гематокрит і визначення еритроцитарних індексів) та функції нирок (креатинін у плазмі крові) принаймні щорічно. При застосуванні метформіну мегалобластна анемія відзначається досить рідко, однак за наявності підозри на її виникнення необхідно виключити дефіцит вітаміну В₁₂.

Регулярний моніторинг рівнів тиреотропних гормонів (ТТГ) рекомендується у пацієнтів з гіпотиреозом.

Якщо у пацієнта встановлено непереносимість деяких цукрів, слід проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб, оскільки препарат містить лактозу.

Застосування у період вагітності чи годування грудьми. Дуглимакс не можна приймати в період вагітності. У дослідженнях на тваринах виявлена тератогенність комбінації метформіну з глімепіридом, і повідомлялося про ризик виникнення лактатацидозу. Вагітні та пацієнтки, які планують вагітність, повинні повідомляти про це свого лікаря. Цих хворих необхідно перевести на інсулін для підтримання за можливістю близьких до норми рівнів глюкози в крові, щоб знизити ризик вад розвитку плода, асоційованих із відхиленнями від норми з боку рівнів глюкози в крові.

Дослідження на щурах у період лактації продемонструвало, що метформін і глімепірид екскретуються в грудне молоко. Препарат не слід приймати жінкам у період годування грудьми. Якщо це необхідно, хвора повинна застосовувати інсулін або повністю відмовитися від годування грудьми.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами. Пацієнтів слід попередити про необхідність бути обережними при керуванні транспортним засобом та під час роботи з механізмами. Гіпо- та гіперглікемія можуть знижувати уважність та швидкість реакцій, особливо на початку або після зміни лікування та в разі нерегулярного прийому цього препарату. Це може впливати на здатність керувати транспортними засобами чи працювати з механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

глімепірид.

Якщо хворий, який приймає Дуглимакс, одночасно отримує деякі інші лікарські засоби або припиняє їх прийом, це може призвести як до небажаного посилення, так і до зниження гіпоглікемічної дії глімепіриду. Виходячи з досвіду застосування препарату Дуглимакс та інших похідних сульфонілсечовини, слід враховувати можливість виникнення взаємодій препарату Дуглимакс з іншими лікарськими засобами.

Цей препарат метаболізується під дією цитохрому Р450 2С9 (СYP 2C9). Відомо, що на його метаболізм впливає одночасне застосування індукторів (наприклад рифампіцину) або інгібіторів (наприклад флюконазолу) СYP 2C9.

Лікарські засоби, що посилюють гіпоглікемічний ефект. Інсулін або пероральні протидіабетичні препарати, інгібітори АПФ, алопуринол, анаболічні стероїди, чоловічі статеві гормони, хлорамфенікол, антикоагулянти, що є похідними кумарину, циклофосфамід, дизопірамід, фенфлурамін, фенірамідол, фібрати, флуоксетин, гуанетидин, іфосфамід, інгібітори МАО, міконазол, флюконазол, парааміносаліцилова кислота, пентоксифілін (при парентеральному введенні у високих дозах), фенілбутазон, пробенецид, хінолонові антибіотики, саліцилати, сульфінпіразон, сульфаніламід, кларитроміцин, тетрацикліни, тритоквалін, трофосфамід, азапропазон, оксифенбутазон, симпатолітики.

Лікарські засоби, що зменшують вираженість гіпоглікемічного ефекту. Ацетазоламід, барбітурати, кортикостероїди, діазоксид, сечогінні засоби, епінефрин (адреналін) або симпатоміметичні засоби, глюкагон, проносні засоби (при тривалому застосуванні), нікотинова кислота (у високих дозах), естрогени та прогестагени, контрацептиви для перорального застосування, фенотіазини, фенітоїн, рифампіцин, гормони щитовидної залози, хлорпромазин, ізоніазид.

Лікарські засоби, що здатні як посилювати, так і зменшувати вираженість гіпоглікемічного ефекту. Антагоністи Н₂-рецепторів, клонідин і резерпін.

Блокатори ?-адренорецепторів знижують толерантність до глюкози. Це може призводити до порушення метаболічного контролю. Блокатори ?-адренорецепторів можуть посилювати ризик виникнення гіпоглікемії (внаслідок порушення контррегуляції).

Лікарські засоби, під впливом яких спостерігається послаблення чи блокування ознак адренергічної контррегуляції гіпоглікемії.

Симпатолітичні засоби (наприклад блокатори ?-адренорецепторів, клонідин, гуанетидин і резерпін).

Як разове, так і постійне вживання алкоголю може посилювати або послаблювати гіпоглікемічну дію препарату Дуглимакс непередбачуваним чином. Цей препарат може як посилювати, так і послаблювати ефекти похідних кумарину.

Секвестранти жовчних кислот: колесевелам зв’язується з глімепіридом та зменшує всмоктування глімепіриду в ШКТ. Не спостерігалося ніякої взаємодії, коли глімепірид застосовували принаймні за 4 год до колесевеламу. Тому глімепірид слід застосовувати принаймні за 4 год до колесевеламу.

Метформіну гідрохлорид. При одночасному застосуванні з деякими лікарськими засобами гіпоглікемічний ефект може як посилюватися, так і зменшуватися. Ретельне спостереження хворого та контроль рівня глюкози в крові необхідні в разі одночасного застосування з:

— препаратами, що посилюють ефект: інсулін, сульфаніламіди, препарати сульфонілсечовини, інгібітор альфа-глюкозидази (акарбоза), анаболічні стероїди, гуанетидин, саліцилати (ацетилсаліцилова кислота та ін.), блокатори ?-адренорецепторів (пропранолол та ін.), інгібітори МАО, інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту;

— препаратами, що зменшують вираженість ефект: адреналін, симпатоміметики, кортикостероїди, гормони щитовидної залози, естрогени, пероральні контрацептиви, тіазиди чи інші сечогінні засоби, піразинамід, ізоніазид, нікотинова кислота, фенотіазини, фенітоїн, блокатори кальцієвих каналів, бета-агоністи, такі як сальбутамол, формотерол.

Глібурид: під час дослідження взаємодій шляхом введення одноразової дози хворим на цукровий діабет ІІ типу одночасне застосування метформіну та глібуриду не привело до жодних змін ні у фармакокінетиці, ні у фармакодинаміці метформіну. Спостерігалося зменшення АUС і С_max глібуриду, що було досить варіабельним. У зв’язку з тим, що під час дослідження вводилася одноразова доза, а також внаслідок відсутності кореляції між рівнями глібуриду в крові та його фармакодинамічними ефектами, немає впевненості у тому, що ця взаємодія має клінічне значення.

Фуросемід: під час дослідження взаємодій між метформіном та фуросемідом шляхом введення одноразової дози здоровим добровольцям було наочно продемонстровано, що одночасне застосування цих лікарських сполук впливає на їх фармакокінетичні параметри. Фуросемід збільшив С_max метформіну у плазмі крові на 22%, а АUС крові — на 15% без будь-яких істотних змін показників ниркового кліренсу метформіну. При застосуванні з метформіном показники С_max та АUС фуросеміду зменшилися на 31 та 12% відповідно порівняно з монотерапією фуросемідом, а термінальний Т_? зменшився на 32% без будь-яких істотних змін у нирковому кліренсі фуросеміду. Інформація про взаємодії між метформіном та фуросемідом при тривалому застосуванні відсутня.

Ніфедипін: під час дослідження взаємодій між метформіном та ніфедипіном при введенні одноразової дози здоровим добровольцям було наочно продемонстровано, що одночасне призначення ніфедипіну підвищує показники С_max та АUС метформіну у плазмі крові на 20 та 9% відповідно, а також підвищує кількість препарату, виведеного із сечею. Змін з боку T_max і Т_? не спостерігалося. Ніфедипін не посилював абсорбцію метформіну. Метформін майже не впливав на фармакокінетику ніфедипіну.

— Лікарські засоби, які можуть вплинути на функцію нирок, зумовлюють гемодинамічні зміни, або катіонні лікарські засоби, які виводяться шляхом ниркової канальцевої секреції.

Катіонні препарати: катіонні препарати (наприклад амілорид, дигоксин, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен, триметоприм, ванкоміцин), що виділяються нирками шляхом канальцевої секреції, теоретично здатні до взаємодії з метформіном через конкурування за загальну канальцеву транспортну систему нирок. Така взаємодія між метформіном та циметидином при пероральному застосуванні спостерігалася під час досліджень взаємодій між метформіном та циметидином шляхом одно- та багаторазового введення препаратів здоровим добровольцям. Ці дослідження продемонстрували збільшення на 60% С_max метформіну в плазмі крові та в цільній крові, а також збільшення на 40% АUС метформіну в плазмі крові та в цільній крові. Під час дослідження із введенням одноразової дози не виявлено змін у тривалості Т_?. Метформін не впливав на фармакокінетику циметидину. Незважаючи на те що такі взаємодії теоретично можливі (за винятком циметидину), слід проводити ретельне спостереження хворих і коригувати дози метформіну та/або лікарського засобу, що з ним взаємодіє, в разі прийому катіонних препаратів, які виводяться з організму шляхом секреції у проксимальних канальцях нирок.

Під час дослідження взаємодій шляхом введення одноразової дози здоровим добровольцям фармакокінетика метформіну та пропранололу, а також метформіну та ібупрофену при одночасному застосуванні цих препаратів не змінилася.

Ступінь зв’язування метформіну з білками плазми крові є незначним. Отже, його взаємодія з препаратами, що добре зв’язуються з білками плазми крові, такими як саліцилати, сульфаніламіди, хлорамфенікол, пробенецид, менш імовірна порівняно з похідними сульфонілсечовини, які мають високий ступінь зв’язування з білками сироватки крові.

Алкоголь. Підвищений ризик виникнення лактатацидозу при гострій алкогольній інтоксикації, особливо в разі: голодування або недостатності харчування; печінкової недостатності.

Необхідно уникати вживання алкоголю і препаратів, що містять алкоголь.

Йодовмісні контрастні засоби. Внутрішньосудинне введення йодовмісних контрастних засобів може привести до ниркової недостатності, в результаті чого може накопичуватися метформін та виникати ризик розвитку лактатацидозу.

Потрібно відмінити метформін до або під час проведення дослідження та не відновлювати його застосування упродовж 48 год після проведення процедури аж до моменту повної оцінки функції нирок з підтвердженням нормальної функції нирок (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

Передозування

оскільки цей препарат містить глімепірид, передозування може призвести до зниження рівня глюкози в крові. При виявленні передозування глімепіридом необхідно негайно повідомити про це лікаря. Якщо лікар ще не призначив лікування в разі передозування, пацієнт повинен одразу прийняти цукор, бажано у вигляді глюкози. Терапевтичні заходи в основному полягають у запобіганні всмоктуванню шляхом викликання блювання та призначенні хворому лимонаду (або води) з активованим вугіллям (адсорбентом) і натрію сульфатом (проносним засобом).

Значні передозування і тяжкі реакції з такими ознаками, як втрата свідомості або інші серйозні неврологічні порушення, є невідкладними медичними станами. За таких обставин необхідна термінова медична допомога та госпіталізація. У разі діагностування гіпоглікемічної коми або підозри на неї у зв’язку із серйозним передозуванням пацієнту необхідно ввести, наприклад 40 мл 20% р-ну глюкози швидкої в/в ін’єкції.

Після цього слід вводити менш концентрований (10%) р-н глюкози у вигляді в/в інфузії у кількості, що дасть можливість підтримувати вміст глюкози в крові на рівні вище 100 мг/дл. Як альтернатива для дорослих можливе застосування глюкагону, наприклад у дозах від 0,5 до 1 мг в/в, п/ш або в/м. Пацієнт потребує постійного спостереження протягом 24–48 год, оскільки після видимого клінічного одужання можливий повторний напад гіпоглікемії.

Зокрема, під час лікування гіпоглікемії, що виникла внаслідок випадкового прийому глімепіриду у немовлят та дітей раннього віку, слід ретельно розрахувати дозу глюкози, що призначається, а також здійснювати постійний контроль рівня глюкози в крові.

У разі прийому внутрішньо великих кількостей препарату перш за все слід призначати промивання шлунка із подальшим застосуванням активованого вугілля та натрію сульфату.

Оскільки цей препарат містить метформін, він може спричиняти молочнокислий ацидоз. У разі прийому внутрішньо до 85 г метформіну гідрохлориду гіпоглікемія не спостерігалася, хоча виникнення молочнокислого ацидозу за такої дози є можливим. Цей препарат виводиться під час гемодіалізу з кліренсом до 170 мл/хв за умови задовільної гемодинаміки. Отже, гемодіаліз можна застосовувати для виведення накопиченого препарату у пацієнтів із підозрою на передозування.

Внаслідок передозування метформіном може виникнути панкреатит.

Умови зберігання

при температурі не вище 25 °С.