Азитро Сандоз, порошок для приготування суспензії 20 мл, 200 мг/5 мл
Sandoz, Румунія

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка.

Азитроміцин є представником групи макролідних антибіотиків — азалідів, що мають широкий спектр антимікробної дії. Механізм дії азитроміцину полягає в інгібуванні синтезу бактеріального білка за рахунок зв’язування з 50S–субодиницею рибосом і запобігання транслокації пептидів за відсутності впливу на синтез полінуклеотидів. Це призводить в основному до бактеріостатичного ефекту.

Резистентність до азитроміцину може бути вродженою або набутою. Існує повна перехресна резистентність між еритроміцином, азитроміцином, іншими макролідами і лінкозамідами для Streptococcus pneumoniae, ?-гемолітичного стрептококу групи А, Enterococcus faecalis і Staphylococcus aureus, включаючи метицилінрезистентні S. aureus (MRSA).

Чутливі до азитроміцину:

аеробні грамнегативні бактерії: Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Moraxella catarrhalis;

інші бактерії: Chlamydia trachomatis, Chlamydophila pneumoniae, Legionella pneumophila, Mycobacterium avium, Mycoplasma pneumoniae.

Види, які набувають резистентності у поодиноких випадках:

аеробні грампозитивні бактерії: Staphylococcus aureus, Streptococcus agalactiae, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes.

Мікроорганізми з вродженою резистентністю:

аеробні грампозитивні бактерії: Enterococcus faecalis, стафілококи MRSA, MRSE (метицилінрезистентні золотистий та епідермальний стафілококи);

аеробні грамнегативні бактерії: Escherichia coli, Klebsiella spp., Pseudomonas aeruginosa;

анаеробні грамнегативні бактерії: Bacteroides fragilis-group.

Фармакокінетика. Біодоступність азитроміцину після перорального прийому становить близько 37%. C_max у сироватці крові досягається через 2–3 год після прийому препарату. Азитроміцин швидко розподіляється у тканинах та рідинах організму. Добре проникає в дихальні шляхи, органи і тканини урогенітального тракту, у шкіру та м’які тканини. Накопичується внутрішньоклітинно, за рахунок чого концентрація препарату в тканинах значно вища (до 50 разів), ніж у плазмі крові, що свідчить про високу спорідненість препарату з тканинами та пов’язане з низьким зв’язуванням азитроміцину з білками плазми крові.

Концентрації азитроміцину в органах-мішенях (легені, горло, передміхурова залоза) перевищують МІК₉₀ для патогенів після прийому разової дози 500 мг. Азитроміцин у значній кількості накопичується у фагоцитах і фібробластах. Фагоцити транспортують препарат до місця запалення. Бактерицидні концентрації азитроміцину зберігаються у місці запалення протягом 5–7 днів після прийому останньої дози, що дозволяє проводити короткі (3–та 5–денні) курси лікування. Кінцевий T_? з плазми крові повністю відповідає T_? з тканин протягом 2–4 днів.

Близько 12% азитроміцину виводиться з сечею у незміненому вигляді протягом наступних 3 днів. Високі концентрації незміненого азитроміцину виявлено у жовчі. Ідентифіковано 10 метаболітів, які утворюються за допомогою N- та O-деметилювання, гідроксилювання та інших метаболічних перетворень. Метаболіти азитроміцину не чинять антимікробної дії.

Показання

Азитро Сандоз, таблетки

Інфекції, спричинені мікроорганізмами, чутливими до азитроміцину:

інфекції ЛОР-органів (бактеріальний фарингіт/тонзиліт, синусит, середній отит);

інфекції дихальних шляхів (бактеріальний бронхіт, позагоспітальна пневмонія);

інфекції шкіри та м’яких тканин: мігруюча еритема (початкова стадія хвороби Лайма), бешиха, імпетиго, вторинні піодерматози, акне вульгаріс (вугрі звичайні) середнього ступеня тяжкості;

інфекції, що передаються статевим шляхом: неускладнені генітальні інфекції, спричинені Chlamydia trachomatis.

Азитро Сандоз, суспензія

Для дозувань 100 мг/5 мл і 200 мг/5 мл

Інфекції, спричинені мікроорганізмами, чутливими до азитроміцину:

інфекції ЛОР-органів (бактеріальний фарингіт/тонзиліт, синусит, середній отит);

інфекції дихальних шляхів (бактеріальний бронхіт, позагоспітальна пневмонія);

інфекції шкіри та м’яких тканин: мігруюча еритема (початкова стадія хвороби Лайма), бешиха, імпетиго, вторинні піодерматози.

Для дозування 200 мг/5 мл

Інфекції, що передаються статевим шляхом: неускладнений уретрит/цервіцит, спричинений Chlamydia trachomatis.

Застосування

Азитро Сандоз, таблетки. Азитроміцин слід застосовувати у вигляді одноразової добової дози незалежно від прийому їжі. Таблетки ковтати не розжовуючи. У разі пропуску прийому 1 дози препарату пропущену дозу слід прийняти якомога раніше, а наступні — з інтервалами у 24 год.

Дорослі та діти з масою тіла ?45 кг. При інфекціях ЛОР-органів, дихальних шляхів, шкіри та м’яких тканин (окрім хронічної мігруючої еритеми) загальна доза азитроміцину становить 1500 мг (500 мг 1 раз на добу). Тривалість лікування — 3 дні.

При акне вульгаріс рекомендована загальна доза азитроміцину становить 6 г, яку слід приймати за такою схемою: по 500 мг 1 раз на добу протягом 3 днів, після чого ? по 500 мг 1 раз на тиждень протягом 9 тиж. Дозу другого тижня слід приймати через 7 днів після першого прийому таблетки, а 8 наступних доз — з інтервалами в 7 днів.

При мігруючій еритемі загальна доза азитроміцину становить 3 г, яку слід приймати за такою схемою: 1 г (одноразово) у 1-й день, після чого — по 500 мг 1 раз на добу протягом 5 днів.

При інфекціях, що передаються статевим шляхом, рекомендована доза азитроміцину становить 1000 мг (одноразово).

Пацієнти літнього віку. В осіб літнього віку немає необхідності в корекції дози. Оскільки пацієнти літнього віку можуть входити до груп ризику щодо порушень електричної провідності серця, рекомендовано дотримуватися обережності при застосуванні азитроміцину у зв’язку з ризиком розвитку серцевої аритмії та аритмії torsade de pointes.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Для пацієнтів із незначними порушеннями функцій нирок (швидкість клубочкової фільтрації — 10–80 мл/хв) можна використовувати те ж саме дозування, що й для пацієнтів із нормальною функцією нирок. Азитроміцин необхідно з обережністю призначати пацієнтам із тяжким порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації <10 мл/хв).

Пацієнти з порушенням функції печінки. Оскільки азитроміцин метаболізується у печінці та виводиться з жовчю, препарат не слід застосовувати пацієнтам із тяжким порушенням функції печінки. Досліджень, пов’язаних з лікуванням таких пацієнтів із застосуванням азитроміцину, не проводили.

Азитро Сандоз, суспензія. Дозування та тривалість лікування визначає лікар.

Суспензію приймати 1 раз на добу за 1 год до або через 2 год після їди, оскільки одночасний прийом може порушувати всмоктування азитроміцину.

Смакові відчуття після прийому суспензії можна поліпшити, якщо запити її фруктовим соком. У разі пропуску прийому однієї дози препарату наступну дозу слід прийняти якомога раніше, а подальші приймати з інтервалом у 24 год.

Дорослі пацієнти (застосовувати азитроміцин 200 мг/5 мл)

При інфекціях ЛОР-органів і дихальних шляхів, шкіри та м’яких тканин (окрім хронічної мігруючої еритеми) загальна доза азитроміцину становить 1500 мг: по 500 мг 1 раз на добу. Тривалість лікування становить 3 дні.

При інфекціях, що передаються статевим шляхом, спричинених Chlamydia trachomatis, доза становить 1000 мг перорально одноразово.

При мігруючій еритемі загальна доза азитроміцину становить 3 г: у 1-й день слід прийняти 1 г, потім по 500 мг 1 раз на добу з 2-го по 5-й день. Тривалість лікування становить 5 днів.

Пацієнти літнього віку. Для осіб літнього віку немає необхідності в корекції дози.

Оскільки пацієнти літнього віку можуть входити до груп ризику щодо порушень провідності серця, рекомендовано дотримуватися обережності при застосуванні азитроміцину у зв’язку з ризиком розвитку серцевої аритмії та аритмії torsade de pointes.

Діти. При інфекціях ЛОР-органів і дихальних шляхів, шкіри та м’яких тканин (окрім хронічної мігруючої еритеми) загальна доза азитроміцину становить 30 мг/кг маси тіла (10 мг/кг маси тіла 1 раз на добу). Тривалість лікування — 3 дні.

При мігруючій еритемі загальна доза азитроміцину становить 60 мг/кг маси тіла: у 1-й день слід прийняти 20 мг/кг маси тіла, потім по 10 мг/кг маси тіла 1 раз на добу з 2-го по 5-й день. Тривалість лікування — 5 днів.

Було показано, що азитроміцин ефективний при лікуванні стрептококового фарингіту у дітей у вигляді одноразової дози в 10 мг/кг маси тіла або 20 мг/кг протягом 3 днів. При порівнянні цих двох доз у клінічних дослідженнях була виявлена подібна клінічна ефективність, хоча бактеріальна ерадикація була більш значною при добовій дозі в 20 мг/кг маси тіла. Однак зазвичай препаратом вибору у профілактиці фарингіту, спричиненого Streptococcus pyogenes, та ревматичного поліартриту, який виникає як вторинне захворювання, є пеніцилін.

Маса тіла 5—15 кг (застосовують азитроміцин 100 мг/5 мл).

Залежно від маси тіла дитини рекомендується наведена нижче схема дозування.

Маса тіла >15 кг (застосовують азитроміцин 200 мг/5 мл).

Залежно від маси тіла дитини рекомендується наведена нижче схема дозування.

Ниркова недостатність. У пацієнтів із незначними порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації 10–80 мл/хв) можна застосовувати ту ж саму дозу, що й у пацієнтів із нормальною функцією нирок. Азитроміцин необхідно з обережністю призначати пацієнтам із тяжким порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації <10 мл/хв).

Печінкова недостатність. Оскільки азитроміцин метаболізується у печінці та виводиться з жовчю, препарат не слід застосовувати пацієнтам із тяжкими захворюваннями печінки.

Для приготування 20 мл суспензії (100 мг/5 мл або 200 мг/5 мл) потрібно:

 ретельно струсити флакон, щоб порошок відділився від стінок і дна;

 відкрити кришку флакона та помістити адаптер у горлечко флакона;

 набрати у шприц (об’ємом 10 мл з розміткою по 0,25 мл) 10,5 мл питної води;

 помістити кінчик шприца в адаптер;

 додати зі шприца 10,5 мл води у флакон з порошком, струшуючи до отримання однорідної суспензії.

Для приготування 30 мл суспензії (200 мг/5 мл) за методом, описаним вище, у флакон необхідно додати 15 мл питної води.

Перед кожним прийомом добре збовтати.

Для відмірювання необхідної кількості суспензії за допомогою шприца, що додається, потрібно:

 збовтати суспензію;

 помістити кінчик шприца в адаптер;

 перевернути флакон догори дном;

 набрати необхідну кількість суспензії у шприц;

 перевернути флакон у правильне положення, забрати шприц та закрити флакон кришкою.

Протипоказання

підвищена чутливість до діючої речовини, будь-якого іншого компонента препарату або інших макролідних антибіотиків; кетолідних антибіотиків, тяжкі порушення функції печінки. Через теоретичну можливість ерготизму азитроміцин не слід призначати одночасно з алкалоїдами ріжків.

Побічна дія

побічні реакції класифіковані за частотою проявів: дуже часто (?1/10), часто (?1/100, <1/10), нечасто (?1/1000, <1/100), рідко (?1/10 000, <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), у тому числі поодинокі випадки.

З боку системи крові: рідко — тромбоцитопенія, лейкопенія, гемолітична анемія, еозинофілія. У клінічних дослідженнях були поодинокі повідомлення про періоди транзиторної слабко вираженої нейтропенії. Однак причинний зв’язок з лікуванням азитроміцином не підтверджений.

Психічні розлади: рідко — агресивність, збудження, тривожність та нервозність, марення, галюцинації.

З боку нервової системи: нечасто — запаморочення/вертиго, сонливість, синкопе, головний біль, судоми, парестезія, гіпестезія, дисгевзія, астенія, безсоння, підвищена втомлюваність; дуже рідко — аносмія, агевзія, паросмія, міастенія гравіс.

З боку органа зору: рідко — порушення зору.

З боку органа слуху: рідко — порушення слуху, настання глухоти та/або дзвін у вухах. Більшість із цих випадків пов’язані з довготривалим застосуванням азитроміцину у високих дозах під час клінічних досліджень. Зазвичай ці симптоми мали зворотний характер.

З боку серця: рідко — посилене серцебиття, аритмія (включаючи шлуночкову тахікардію). Були окремі повідомлення про подовження інтервалу Q–T і тріпотіння/фібриляцію шлуночків, артеріальну гіпотензію, пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу пірует.

З боку травного тракту: часто — нудота, блювання, діарея, абдомінальний дискомфорт (біль/спазми); нечасто — рідкі випорожнення, метеоризм, диспепсія, гастрит, анорексія; рідко — запор, зміна кольору зубів і язика. Повідомлялося про псевдомембранозний коліт, панкреатит.

Гепатобіліарні порушення: рідко повідомлялося про гепатит та холестатичну жовтяницю, включаючи патологічні показники функціональної проби печінки, а також про поодинокі випадки фульмінантного гепатиту, некротичного гепатиту і дисфункції печінки.

Інфекції та інвазії: нечасто — кандидоз, оральний кандидоз, піхвові інфекції, пневмонія, грибкова інфекція, бактеріальна інфекція, фарингіт, гастроентерит, порушення функції дихання, риніт.

З боку шкіри: нечасто — алергічні реакції, включаючи свербіж і висип; рідко — алергічні реакції, включаючи ангіоневротичний набряк, кропив’янку і світлочутливість; тяжкі шкірні реакції, а саме — поліморфна еритема, синдром Стівенса — Джонсона і токсичний епідермальний некроліз.

З боку скелетно-м’язової системи: нечасто — артралгія.

З боку сечовидільної системи: рідко — інтерстиціальний нефрит і гостра ниркова недостатність, дизурія, нирковий біль.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: нечасто — вагініт, маткова кровотеча, тестикулярний розлад.

Системні порушення: рідко — анафілаксія, включаючи набряк, біль у грудях.

Лабораторні дослідження: часто — зниження кількості лімфоцитів, збільшення кількості еозинофілів і зниження кількості бікарбонатів у крові; непоширені — підвищення вмісту білірубіну, сечовини, креатиніну в плазмі крові, збільшення активності АсАТ, АлАТ, зміни вмісту калію у крові. Наведені зміни мали зворотний характер.

Ураження та отруєння: ускладнення після процедури.

Особливості застосування

печінка є основним шляхом метаболізму та виведення азитроміцину, тому пацієнтам з тяжкою патологією печінки не слід застосовувати препарат.

У разі появи ознак порушення функції печінки, таких як астенія, що швидко розвивається, у поєднанні з жовтяницею, потемнінням сечі, схильністю до кровотеч або печінковою енцефалопатією, необхідно провести дослідження функції печінки.

Повідомлялося про випадки розвитку міастенічного синдрому та загострення симптомів міастенії гравіс у пацієнтів, які отримують терапію азитроміцином.

Пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <10 мл/хв) слід з обережністю застосовувати азитроміцин, оскільки у таких хворих відмічали підвищення його концентрації в плазмі крові на 33%.

Повідомлялося про випадки фульмінантного гепатиту, що спричиняє небезпечну для життя печінкову недостатність, при прийомі азитроміцину. Можливо, деякі пацієнти в анамнезі мали захворювання печінки або застосовували інші гепатотоксичні лікарські засоби.

Необхідно проводити аналізи/проби функції печінки у разі розвитку ознак і симптомів дисфункції печінки, наприклад астенії, що швидко розвивається і супроводжується жовтяницею, темною сечею, схильністю до кровотеч або печінковою енцефалопатією.

Алергічні реакції: у поодиноких випадках повідомлялося про ангіоневротичний набряк та анафілаксію. Деякі з цих реакцій зумовлювали розвиток рецидивних симптомів і потребували тривалішого спостереження і лікування. Як і при застосуванні еритроміцину та інших макролідів, при прийомі азитроміцину іноді виникали поодинокі алергічні реакції, включаючи ангіоневротичний набряк та анафілаксію (у поодиноких випадках з летальним наслідком).

Подовження серцевої реполяризації та інтервалу Q–T, що підвищує ризик розвитку серцевої аритмії та тріпотіння/фібриляції шлуночків, відмічали при лікуванні іншими макролідними антибіотиками. Подібний ефект азитроміцину не можна повністю виключити у пацієнтів з підвищеним ризиком подовження серцевої реполяризації, тому слід з обережністю призначати лікування пацієнтам:

з вродженою або зареєстрованою пролонгацією інтервалу Q–T;

які наразі проходять лікування із застосуванням інших активних речовин, що продовжують інтервал Q–T, наприклад антиаритмічні препарати класу IА і III, цизаприд, терфенадин;

з порушенням електролітного балансу, особливо в разі гіпокаліємії та гіпомагніємії;

з брадикардією, серцевою аритмією або тяжкою серцевою недостатністю.

Дані про можливу лікарську взаємодію між алкалоїдами ріжків та азитроміцином відсутні, однак через теоретичну можливість виникнення ерготизму не слід одночасно призначати алкалоїди ріжків та азитроміцин.

Стрептококові інфекції: азитроміцин не є препаратом першого вибору при лікуванні фарингіту і тонзиліту, спричинених Streptococcus pyogenes. Немає жодних даних, які демонструють ефективність азитроміцину у профілактиці гострого ревматоїдного поліартриту.

Азитроміцин не показаний для лікування інфікованих опікових ран.

Як і у випадку з іншими антибактеріальними препаратами, існує можливість виникнення суперінфекції (наприклад мікози).

З обережністю слід застосовувати препарат хворим із неврологічними або психічними розладами.

При застосуванні макролідних антибіотиків були повідомлення про можливість виникнення псевдомембранозного коліту. Тому цей діагноз слід враховувати при виникненні діареї у пацієнтів після початку лікування азитроміцином. При псевдомембранозному коліті протипоказані антиперистальтичні засоби.

Препарат містить сахарозу, тому його не слід призначати пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості фруктози, дефіцитом сахарази-ізомальтази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.

5 мл суспензії по 100 мг/5 мл та по 200 мг/5 мл містять 3,81 та 3,7 г сахарози відповідно. Це слід враховувати при застосуванні препарату пацієнтам з цукровим діабетом.

Міастенія гравіс: повідомлялося про випадки розвитку міастенічного синдрому та загострення симптомів міастенії гравіс у пацієнтів, які отримують терапію азитроміцином.

У пацієнтів, які приймають алкалоїди ріжків, іноді виникали явища ерготизму унаслідок одночасного застосування деяких макролідних антибіотиків. Дані про можливу лікарську взаємодію між алкалоїдами ріжків та азитроміцином відсутні. Проте внаслідок теоретичної можливості виникнення ерготизму азитроміцин не слід одночасно призначати з алкалоїдами ріжків.

Як і у разі застосування інших антибіотиків, слід проводити контроль щодо можливого прояву ознак суперінфекції, спричиненої нечутливими мікроорганізмами, включаючи гриби.

При застосуванні майже всіх антибактеріальних засобів, у тому числі азитроміцин, повідомлялося про випадки виникнення діареї, пов’язаної з Clostridium difficile, у діапазоні від слабкої діареї до коліту з летальним наслідком. Лікування антибактеріальними засобами змінює нормальну флору товстого кишечнику, що призводить до надмірного росту C. difficile.

C. difficile продукують токсини А і В, які викликають розвиток діареї, пов’язаної з Clostridium difficile.

Штами C. difficile, що продукують гіпертоксин, підвищують рівень захворюваності та летальності, оскільки ці інфекції можуть бути стійкими до антибактеріальної терапії і можуть стати причиною колектомії.

Можливість розвитку діареї, пов’язаної з Clostridium difficile, слід брати до уваги в усіх пацієнтів з діареєю, що виникла після застосування антибіотиків. Необхідно уважно аналізувати анамнез, оскільки повідомлялося, що пов’язана з Clostridium difficile діарея може розвинутися через 2 міс після прийому антибактеріальних препаратів.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Азитроміцин проникає крізь плаценту, однак не виявлено шкідливого впливу препарату на плід. Відповідні і добре контрольовані дослідження у вагітних відсутні. Тому азитроміцин можна застосовувати у період вагітності лише тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.

Азитроміцин проникає у грудне молоко, тому рекомендується припинити годування груддю у період лікування і ще 2 дні після закінчення лікування.

Діти. Препарат у формі таблеток застосовують у дітей з масою тіла ?45 кг. Для дітей з масою тіла <45 кг рекомендується застосовувати Азитро Сандоз, порошок для оральної суспензії. Препарат в формі порошку для приготування суспензії в дозі 100 мг/5 мл застосовують у дітей з масою тіла 5—15 кг, 200 мг/5 мл — у дітей з масою тіла >15 кг та дорослих пацієнтів.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Негативного впливу не виявлено, але слід враховувати імовірність таких побічних ефектів, як запаморочення, сонливість, порушення зору. При виникненні подібних реакцій необхідно утримуватися від керування транспортними засобами і занять іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

слід обережно призначати азитроміцин разом з іншими ліками, які можуть подовжувати інтервал Q–T (наприклад хінідин, циклофосфамід, кетоконазол, терфенадин, галоперидол, літій).

Антациди: при вивченні впливу одночасного застосування антацидів на фармакокінетику азитроміцину загалом не виявлено змін у біодоступності, хоча плазмові C_max азитроміцину зменшувалися на 25%. Азитроміцин необхідно приймати принаймні за 1 год до або через 2 год після прийому антациду.

Цетиризин: одночасне застосування азитроміцину із 20 мг цетиризину протягом 5 днів не призводило до фармакокінетичної взаємодії у рівноважному стані, але значно змінювало інтервал Q–T.

Алкалоїди ріжків: при поєднаному застосуванні азитроміцину з дигідроерготаміном або алкалоїдами ріжків не можна виключити вазоконстрикторний ефект із порушеннями перфузії, що призводить до ураження пальців рук і ніг. Тому слід запобігати їх одночасному застосуванню.

Аторвастатин: одночасне застосування 10 мг/добу аторвастатину та 500 мг/добу азитроміцину не впливало на плазмову концентрацію аторвастатину.

Циметидин: за умови застосування циметидину за 2 год до прийому азитроміцину не виявлено змін у фармакокінетиці останнього.

Карбамазепін: азитроміцин не чинив значного впливу на плазмові рівні карбамазепіну або його активних метаболітів.

Циклоспорин: деякі зі споріднених макролідних антибіотиків впливають на метаболізм циклоспорину. Тому при одночасному призначенні азитроміцину та циклоспорину необхідно проводити ретельний моніторинг рівнів циклоспорину і відповідно регулювати дозування.

Кумаринові антикоагулянти: при одночасному застосуванні азитроміцину з варфарином можливе посилення антикоагуляційного ефекту, що потребує контролю протромбінового часу.

Дигоксин: повідомлялося, що макролідні антибіотики впливають на метаболізм дигоксину в кишечнику. Відповідно, у разі одночасного застосування азитроміцину та дигоксину слід проводити моніторинг рівнів дигоксину.

Терфенадин: у фармакокінетичних дослідженнях не повідомлялося про взаємодію між азитроміцином і терфенадином. Як і у випадку з іншими макролідними антибіотиками, азитроміцин необхідно з обережністю призначати у комбінації з терфенадином.

Теофілін: азитроміцин не впливав на фармакокінетику теофіліну при одночасному прийомі. Комбіноване застосування теофіліну та інших макролідних антибіотиків іноді призводило до підвищення рівня теофіліну у сироватці крові.

Зидовудин: 1000 мг азитроміцину як разова доза та 600 або 1200 мг азитроміцину як багаторазові дози не впливали на фармакокінетику та виведення з сечею зидовудину або його глюкуронідних метаболітів. Однак застосування азитроміцину спричиняло підвищення концентрації фосфорильованого зидовудину у мононуклеарах периферичної крові.

Диданозин: одночасне застосування 1200 мг/добу азитроміцину та 400 мг/добу диданозину у 6 ВІЛ-позитивних пацієнтів не впливало на фармакокінетику рівноважного стану диданозину.

Рифабутин: одночасне застосування азитроміцину та рифабутину не впливало на плазмові концентрації цих препаратів. В осіб, які приймали одночасно азитроміцин і рифабутин, відмічалася нейтропенія, хоча причинний зв’язок із одночасним прийомом азитроміцину не встановлений.

Не виявлено клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій при поєднаному застосуванні азитроміцину з ефавіренцом, флуконазолом, індинавіром, метилпреднізолоном, мідазоламом, тріазоламом, силденафілом, триметопримом, сульфаметоксазолом, доксорубіцином.

Цизаприд: одночасне застосування цизаприду може спричинити посилення пролонгування інтервалу Q–T, шлуночкову аритмію та синдром тріпотіння/фібриляції передсердь, тому їх не слід застосовувати одночасно.

Астемізол, альфентаніл: при їх одночасному застосуванні з азитроміцином необхідна обережність, оскільки для еритроміцину було встановлено посилення дії.

Азитроміцин суттєво не взаємодіє з системою цитохрому Р450 у печінці, тому для нього не слід очікувати прояву фармакокінетичної взаємодії, характерної для еритроміцину та інших макролідів.

Нелфінавір: застосування нелфінавіру спричиняє підвищення рівноважних концентрацій азитроміцину в сироватці крові. Хоча корекція дози азитроміцину при його одночасному введенні з нелфінавіром не рекомендується, є виправданим ретельний моніторинг відомих побічних ефектів азитроміцину.

Флуконазол. Одночасний прийом разової дози азитроміцину 1200 мг не змінював фармакокінетику разової дози 800 мг флуконазолу. Загальна концентрація і T_? азитроміцину залишались без змін, однак відзначалося клінічно незначне зниження C_max (18%) азитроміцину.

Індинавір. Під час одночасного введення разової дози 1200 мг азитроміцину не відзначено статистично значущого впливу на фармакокінетику індинавіру при введенні 800 мг 3 рази на добу протягом 5 днів.

Інші антибіотики: слід враховувати можливу перехресну резистентність між азитроміцином і макролідними антибіотиками (такими як еритроміцин), а також лінкоміцином і кліндаміцином.

Передозування

симптоми: зворотна втрата слуху, виражені нудота, блювання, діарея.

Лікування: промивання шлунка, терапія симптоматична і підтримувальна.

Умови зберігання

Азитро Сандоз у формі таблеток — при температурі не вище 25 °С.

Азитро Сандоз у формі порошку для приготування суспензії — при температурі не вище 30 °С. Готову суспензію зберігати при температурі не вище 25 °С протягом 5 днів.

1-01-РЕЦ-СНД-0919

Інформація для спеціалістів у галузі охорони здоров’я