Щоб залишити відгук - авторизуйтесь!
Розділи сайту
Нова пошта
Самовивіз 
Онлайн оплата карткою - LiqPay
Оплата при отриманні
діюча речовина: пантопразол;
1 гастрорезистентна таблетка містить 20 мг пантопразолу у вигляді пантопразолу натрію сесквігідрату;
допоміжні речовини: маніт (Е 421), кросповідон, натрію карбонат безводний, сорбіт (Е 420), кальцію стеарат, гіпромелоза, повідон, титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е 172), пропіленгліколь, метакрилатного сополімеру дисперсія, натрію лаурилсульфат, полісорбат 80, тальк, макрогол 6000.
Таблетки гастрорезистентні.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки світлого жовто-коричневого кольору, овальні, трохи двоопуклі, вкриті плівковою оболонкою.
Інгібітори протонної помпи. Код ATХ A02B C02.
Фармакодинаміка.
Пантопразол є заміщеним бензимідазолом, який блокує секрецію соляної кислоти у шлунку через специфічний вплив на протонну помпу парієтальних клітин.
Пантопразол трансформується в активну форму у кислотному середовищі, а саме — у парієтальних клітинах, де інгібує фермент H+-K+-АТФ-ази, тобто блокує кінцевий етап продукування соляної кислоти у шлунку. Інгібування є залежним від дози та пригнічує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти.
Лікування пантопразолом, як і іншими інгібіторами протонної помпи (ІПП) та інгібіторами
H2-рецепторів, знижує кислотність у шлунку і таким чином збільшує секрецію гастрину пропорційно до зменшення кислотності. Збільшення секреції гастрину є оборотним. Оскільки пантопразол зв’язує фермент дистально по відношенню до клітинного рецептора, він може інгібувати секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхоліном, гістаміном, гастрином). Ефективність препарату є однакова при пероральному застосуванні або внутрішньовенному введенні.
При застосуванні пантопразолу збільшується рівень гастрину натщесерце. При нетривалому застосуванні вони у більшості випадків не перевищують верхньої межі норми. При довготривалому лікуванні рівні гастрину у більшості випадків зростають вдвічі. Надмірне їхнє збільшення виникає лише у поодиноких випадках. Як наслідок, у невеликій кількості випадків при довготривалому лікуванні спостерігається слабке або помірне збільшення кількості ентерохромафіноподібних клітин (ECL-клітин) шлунка (аденоматоїдна гіперплазія). Тим не менше, згідно з проведеними на даний момент дослідженнями, утворення клітин-попередників нейроендокринних пухлин шлунка, які було виявлено в експериментах з тваринами, у людей не спостерігалося. Але при довготривалому (більше 1 року) лікуванні не можна виключати впливу пантопразолу на ендокринні параметри щитовидної залози.
На тлі лікування антисекреторними лікарськими засобами рівень гастрину в сироватці крові зростає у відповідь на зниження секреції кислоти. Крім того, через зниження кислотності шлунка підвищується рівень хромограніну А (CgA). Підвищений рівень CgA може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Наявні опубліковані дані свідчать про те, що лікування інгібіторами протонної помпи слід припинити протягом періоду від 5 днів до
2 тижнів до вимірювань рівня CgA. Це дозволяє рівню CgA повернутися в діапазон нормальних значень, які можуть бути помилково підвищеними після лікування ІПП.
Фармакокінетика.
Пантопразол швидко всмоктується, максимальна концентрація у плазмі крові досягається навіть після прийому однієї дози 40 мг. У середньому максимальна концентрація у плазмі крові
2–3 мкг/мл досягається протягом 2,5 години після прийому і залишається постійною також після багаторазового введення. Об’єм розподілу становить приблизно 0,15 л/кг, а кліренс — приблизно 0,1 л/год/кг.
Період напіввиведення становить приблизно 1 годину. У кількох випадках час виведення був продовжений. Завдяки специфічному зв’язуванню пантопразолу з протонною помпою парієтальних клітин період напіввиведення не співвідноситься з більш продовженою тривалістю дії.
Фармакокінетика не змінюється після одноразового чи багаторазового прийому. При дозах від 10 до 80 мг кінетика пантопразолу у плазмі крові є лінійною як після перорального, так і після внутрішньовенного введення.
Зв’язування пантопразолу з білками плазми крові становить приблизно 98%. Препарат майже повністю метаболізується у печінці. Головним шляхом виведення є нирки — приблизно 80% метаболітів пантопразолу; решта виділяється з фекаліями. Основним метаболітом як у плазмі крові, так і в сечі є дисметилпантопразол, який з’єднується з сульфатом. Період напіввиведення основного метаболіту (приблизно 1,5 години) ненабагато довший, ніж пантопразолу.
Біодоступність. Після перорального введення пантопразол всмоктується повністю. Абсолютна біодоступність таблетки становить приблизно 77%. Вживання їжі не має жодного впливу на значення площі під фармакокінетичною кривою концентрація-час (AUC), максимальну концентрацію у плазмі крові та біодоступність; відбувається лише зміна на початку дії.
Характеристика особливих груп пацієнтів
Повільні метаболізатори. Близько 3% європейців мають низьку функціональну активність ферменту CYP2C19; їх називають повільними метаболізаторами. В організмах таких осіб метаболізм пантопразолу, ймовірно, головним чином каталізується ферментом CYP3A4. Після прийому однієї дози 40 мг пантопразолу середня площа, обмежена фармакокінетичною кривою «концентрація у плазмі — час», була приблизно в 6 разів більшою у повільних метаболізаторів, ніж в осіб, які мають функціонально активний фермент CYP2C19 (швидкі метаболізатори). Середня пікова концентрація у плазмі крові зросла приблизно на 60%. Ці результати не впливають на дозування пантопразолу.
Для пацієнтів із порушеннями функції нирок (включаючи пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі), не потрібно зменшення дози. Як і у здорових людей, період напіввиведення пантопразолу є коротким. Діалізуються лише дуже невеликі кількості пантопразолу. Незважаючи на те, що період напіввиведення основного метаболіту дещо зростає (2–3 години), він швидко виводиться і отже, не накопичується.
У пацієнтів із цирозом печінки (класи A та Б згідно з Чайлдом-П’ю) період напіввиведення збільшується до 7–9 годин і відповідно до цього у 5–7 разів збільшується значення AUC та максимальна концентрація пантопразолу у плазмі крові збільшується на 1,5 порівняно зі здоровими людьми.
Незначне збільшення AUC та максимальна концентрація пантопразолу у плазмі крові у добровольців літнього віку порівняно з молодими також не є клінічно значущими.
Пацієнти літнього віку. Незначне збільшення AUC та Cmax у добровольців літнього віку порівняно з відповідними показниками у більш молодих добровольців також не має клінічного значення.
Діти. Після однократного прийому дози 20 або 40 мг пантопразолу перорально AUC та Сmax у дітей у віці від 5 до 16 років знаходилися у межах відповідних значень у дорослих. Після однократного внутрішньовенного введення пантопразолу в дозах 0,8 або 1,6 мг/кг дітям від 2 до
16 років не було відзначено значущого зв’язку між кліренсом пантопразолу і віком або масою тіла. AUC та об’єм розподілу відповідали даним, одержаним при дослідженнях на дорослих.
Дорослі та діти віком від 12 років.
Дорослі.
Підвищена чутливість до пантопразолу, похідних бензімідазолу або до будь-якої іншої речовини, що входить до складу препарату.
Лікарські засоби, абсорбція яких залежить від рН. Унаслідок повного та довготривалого інгібування секреції соляної кислоти пантопразол може впливати на абсорбцію препаратів, для яких значення рН шлункового соку є важливим фактором їх біодоступності (наприклад, деяких протигрибкових препаратів, таких як кетоконазол, ітраконазол, позаконазол, або інших препаратів, таких як ерлотиніб).
Інгібітори протеази ВІЛ. Не рекомендується сумісне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір), абсорбція яких залежить від внутрішньошлункового рН, через суттєве зниження їх біодоступності (див. розділ «Особливості застосування»).
У випадку, коли сумісного застосування інгібіторів протеази ВІЛ з інгібіторами протонної помпи не можна уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад, вірусного навантаження). Не слід перевищувати добову дозу пантопразолу 20 мг. Може виникнути необхідність коригування дози інгібіторів протеази ВІЛ.
Кумаринові антикоагулянти (фенпрокумон і варфарин).
Сумісне застосування пантопразолу з варфарином або фенпрокумоном не впливало на фармакокінетику варфарину, фенпрокумону або МНІ (міжнародний нормалізований індекс). Однак повідомляли про підвищення МНІ та подовження протромбінового часу у пацієнтів, які сумісно застосовували ІПП та варфарин або фенпрокумон. Підвищення МНІ та подовження протромбінового часу можуть призвести до розвитку патологічної кровотечі та навіть летального наслідку. У разі такого сумісного застосування необхідно проводити моніторинг МНІ та протромбінового часу.
Метотрексат. Повідомлялося, що одночасне застосування високих доз метотрексату (наприклад, 300 мг) та інгібіторів протонної помпи збільшує рівні метотрексату в крові у деяких пацієнтів. Пацієнтам, які застосовують високі дози метотрексату, наприклад, хворим на рак або псоріаз, рекомендується тимчасово припинити лікування пантопразолом.
Дослідження інших взаємодій
Пантопразол значною мірою метаболізується у печінці через систему ферментів цитохрому Р450. Основний шлях метаболізму — деметилювання за допомогою CYP2C19 та інших метаболічних шляхів, у тому числі окиснення ферментом CYP3A4.
Дослідження з лікарськими засобами, які також метаболізуються за допомогою цих шляхів, такими як карбамазепін, діазепам, глібенкламід, ніфедипін, фенпрокумон і оральними контрацептивами, що містять левоноргестрел та етинілестрадіол, не виявили клінічно значущих взаємодій.
Не можна виключати взаємодію пантопразолу з іншими препаратами, які метаболізуються через цю ж ферментну систему.
Результати досліджень щодо можливих взаємодій вказують, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речовин, які метаболізуються за допомогою CYP1A2 (таких як кофеїн і теофілін), CYP2C9 (наприклад піроксикам, диклофенак, напроксен), CYP2D6 (наприклад метопролол), CYP2E1 (наприклад етанол) або не впливає на р-глікопротеїн, який забезпечує всмоктування дигоксину.
Не виявлено взаємодій з одночасно призначеними антацидами.
Проведені спеціальні дослідження взаємодії пантопразолу з певними антибіотиками (кларитроміцин, метронідазол, амоксицилін) при одночасному застосуванні препаратів. Клінічно значущих взаємодій між цими препаратами не виявлено.
Лікарські засоби, що інгібують або індукують CYP2C19. Інгібітори CYP2C19, такі як флувоксамін, можуть збільшувати системний вплив пантопразолу. Слід розглянути необхідність зниження дози препарату для пацієнтів, які отримують довготривалу терапію пантопразолом у високих дозах, та для пацієнтів із порушеннями функції печінки. Індуктори ферментів, що впливають на CYP2C19 та CYP3A4, такі як рифампіцин та звіробій звичайний (Hypericum perforatum), можуть знижувати плазмові концентрації ІПП, які метаболізуються через ці ферментні системи.
Пацієнти з порушенням функції печінки
При тяжких порушеннях функції печінки під час лікування препаратом, особливо під час довготривалого застосування, необхідний регулярний контроль за рівнем печінкових ферментів. У випадку збільшення рівня печінкових ферментів лікування необхідно припинити.
Сумісне застосування з НПЗЗ.
Застосування препарату Нольпаза®, таблетки гастрорезистентні по 20 мг, для профілактики виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, спричинених прийомом НПЗЗ довгий час, слід обмежити у пацієнтів, які схильні до частих загострень виразки шлунка та дванадцятипалої кишки.
Оцінка рівня ризику проводиться з урахуванням індивідуальних факторів ризику, включаючи вік (> 65 років), анамнез розвитку виразки шлунка або дванадцятипалої кишки, а також шлунково-кишкових кровотеч.
Інгібітори протеази ВІЛ. Не рекомендується сумісне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір), абсорбція яких залежить від внутрішньошлункового рН, через суттєве зниження їх біодоступності (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Вплив на адсорбцію вітаміну В12
Пантопразол може зменшувати всмоктування вітаміну B12 (ціанокобаламіну) у зв’язку з виникненням гіпо- або ахлоргідрії. Це слід враховувати у разі зниженої маси тіла у пацієнтів або наявності факторів ризику щодо зниження засвоєння вітаміну B12 (ціанокобаламіну) особливо при довготривалому лікуванні або наявності відповідних клінічних симптомів.
Довготривале лікування
При тривалості лікування понад 1 рік пацієнт повинен перебувати під постійним наглядом.
Злоякісні новоутворення шлунка. Симптоматична відповідь на застосування пантопразолу може маскувати симптоми злоякісних новоутворень шлунка та відтерміновувати їх діагностику. При наявності тривожних симптомів (наприклад, у разі суттєвої втрати маси тіла, періодичного блювання, дисфагії, блювання з кров’ю, анемії, мелени), а також при підозрі або наявності виразки шлунка потрібно виключити наявність злоякісного процесу.
Якщо симптоми зберігаються при адекватному лікуванні, необхідно провести додаткове обстеження.
Гіпомагніємія. Cпостерігалися випадки тяжкої гіпомагніємії у пацієнтів, які отримували ІПП, такі як пантопразол, протягом не менше трьох місяців, та в більшості випадків протягом року. Можуть виникнути та спочатку непомітно розвиватися наступні серйозні клінічні прояви гіпомагніємії: втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія. У разі гіпомагніємії у більшості випадків стан пацієнтів покращувався після замісної коригуючої терапії препаратами магнію та припинення прийому ІПП.
Пацієнтам, які потребують довготривалої терапії, або пацієнтам, які приймають ІПП одночасно з дигоксином або препаратами, що можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад, діуретики), потрібно визначати рівень магнію перед початком лікування ІПП та періодично під час лікування.
Переломи кісток. Довготривале лікування (більше 1 року) високими дозами інгібіторів протонної помпи може помірно збільшити ризик перелому стегна, зап’ястя та хребта, переважно у людей літнього віку або при наявності інших факторів ризику. Спостережні дослідження вказують на те, що застосування інгібіторів протонної помпи може збільшити загальний ризик переломів на
10–40%. Деякі з них можуть бути зумовлені іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати лікування відповідно до діючих клінічних рекомендацій та споживати достатню кількість вітаміну D і кальцію.
Шлунково-кишкові інфекції, спричинені бактеріями
Лікування препаратом може незначною мірою підвищити ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, спричинених такими бактеріями як Salmonella та Campylobacter або C. Difficile.
Підгострий шкірний червоний вовчак. Застосування інгібіторів протонної помпи пов'язують із дуже рідкими випадками розвитку підгострого шкірного червоного вовчака. Якщо виникає ураження, особливо на ділянках, що зазнають впливу сонячного світла, і це супроводжується артралгією, пацієнту необхідно негайно звернутися до лікаря, який розгляне необхідність припинення застосування препарату Нольпаза®. Виникнення підгострого шкірного червоного вовчака у пацієнтів під час попередньої терапії інгібіторами протонної помпи може підвищити ризик його розвитку при застосуванні інших інгібіторів протонної помпи.
Вплив на результати лабораторних досліджень.
Підвищений рівень хромограніну А (CgA) може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути такого впливу, лікування препаратом Нольпаза® слід тимчасово припинити принаймні за 5 днів до проведення оцінки рівня CgA (див. розділ «Фармакодинаміка»). Якщо рівні CgA та гастрину не повернулися в діапазон норми після початкового вимірювання, слід провести повторні вимірювання через 14 днів після відміни лікування інгібіторами протонної помпи.
Інформація щодо допоміжних речовин
Препарат Нольпаза® містить сорбіт. Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями непереносимості фруктози не слід застосовувати препарат.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність. Наявні дані щодо застосування препарату Нольпаза® вагітним жінкам вказують на відсутність ембріональної або фето/неонатальної токсичності препарату. У тварин спостерігалася репродуктивна токсичність. Як запобіжний захід, слід уникати застосування препарату Нольпаза® вагітним жінкам.
Годування груддю. Дослідження на тваринах показали екскрецію пантопразолу у грудне молоко. Недостатньо даних щодо екскреції пантопразолу у грудне молоко людини, проте про таку екскрецію повідомляли. Не можна виключати ризик для новонароджених/немовлят. Рішення про припинення годування груддю або припинення/утримання від лікування препаратом Нольпаза® потрібно приймати з урахуванням користі від годування груддю для дитини і користі від лікування препаратом Нольпаза® для жінки.
Фертильність. Пантопразол не порушував фертильність у дослідженнях на тваринах.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Пантопразол не впливає або має дуже незначний вплив на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Необхідно брати до уваги можливий розвиток побічних реакцій, таких як запаморочення та розлади зору (див. розділ «Побічні реакції»). У таких випадках не слід керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.
Нольпаза®, таблетки гастрорезистентні по 20 мг, слід приймати за 1 годину до їди цілими, не розжовувати та не подрібнювати, запивати водою.
Рекомендоване дозування.
Дорослі та діти віком від 12 років.
Симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.
Рекомендована доза становить 20 мг (1 таблетка) препарату Нольпаза® на добу. Зазвичай симптоми печії минають протягом 2–4 тижнів. Якщо цього терміну недостатньо, лікування продовжують протягом наступних 4-х тижнів. Після зникнення симптоматики її рецидиви можна контролювати, застосовуючи 20 мг препарату залежно від необхідності.
Тривале лікування та профілактика рецидивів рефлюкс-езофагіту.
Для довготривалого лікування підтримуюча доза становить 20 мг (1 таблетка) препарату Нольпаза® на добу, при загостренні захворювання можливе збільшення дози до 40 мг на добу. У такому випадку рекомендується прийом таблеток Нольпаза® 40 мг. Після усунення рецидиву дозу знову можна зменшити до 20 мг препарату на добу.
Дорослі.
Профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, спричинених прийомом неселективних нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ) у пацієнтів групи ризику, які повинні приймати НПЗЗ тривалий час.
Рекомендована доза становить 20 мг (1 таблетка) препарату Нольпаза® на добу.
Порушення функцій печінки. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функцій печінки не слід перевищувати дозу 20 мг (1 таблетка) на добу.
Порушення функцій нирок. Пацієнти з порушеннями функцій нирок не потребують коригування дози.
Пацієнти літнього віку не потребують коригування дози.
Діти.
Препарат не слід застосовувати дітям віком до 12 років.
Симптоми передозування невідомі.
Дози до 240 мг при внутрішньовенному введенні протягом 2 хвилин добре переносилися. Оскільки пантопразол екстенсивно зв’язується з білками крові, він не відноситься до препаратів, що можна легко вивести за допомогою діалізу.
У разі передозування з появою клінічних ознак інтоксикації застосовувати симптоматичну та підтримуючу терапію. Рекомендацій щодо специфічної терапії немає.
Виникнення побічних реакцій спостерігалось у близько 5% пацієнтів. Найчастіші побічні реакції — діарея і головний біль (близько 1%).
Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (? 1/10), часто (? 1/100 і < 1/10), нечасто (? 1/1000 і < 1/100), рідко (? 1/10000 і < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), невідомо (частота не визначена за наявними даними).
З боку крові та лімфатичної системи.
Рідко: агранулоцитоз.
Дуже рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія.
З боку імунної системи.
Рідко: реакції гіперчутливості (включаючи анафілактичні реакції, анафілактичний шок).
Метаболізм та розлади обміну речовин.
Рідко: гіперліпідемія і підвищення рівня ліпідів (тригліцериди, холестирол), зміни маси тіла.
Невідомо: гіпонатріємія, гіпомагніємія (див. розділ «Особливості застосування»), гіпокальціємія1, гіпокаліємія.
Психічні розлади.
Нечасто: розлади сну.
Рідко: депресія (у тому числі загострення).
Дуже рідко: дезорієнтація (у тому числі загострення).
Невідомо: галюцинація, сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів зі схильністю до даних розладів, а також загострення цих симптомів у випадку їх передіснування).
З боку нервової системи.
Нечасто: головний біль, запаморочення.
Рідко: розлади смаку.
Невідомо: парестезія.
З боку органів зору.
Рідко: порушення зору/затуманення зору.
З боку травного тракту.
Часто: поліпи з фундальних залоз (доброякісні).
Нечасто: діарея, нудота, блювання, здуття живота, запор, сухість у роті, абдомінальний біль і дискомфорт.
З боку гепатобіліарної системи.
Нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ, g-ГТ).
Рідко: підвищення рівня білірубіну.
Невідомо: ураження гепатоцитів, жовтяниця, гепатоцелюлярна недостатність.
З боку шкіри та підшкірних тканин.
Нечасто: шкірні висипання, екзантема, свербіж.
Рідко: кропив’янка, ангіоневротичний набряк.
Невідомо: синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла, мультиформна еритема, фоточутливість, підгострий шкірний червоний вовчак (див. розділ «Особливості застосування»).
З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини.
Нечасто: переломи стегна, зап’ястя, хребта (див. розділ «Особливості застосування»).
Рідко: артралгія, міалгія.
Невідомо: спазм м'язів2.
З боку нирок та сечовидільної системи.
Невідомо: інтерстиціальний нефрит (з можливим розвитком ниркової недостатності).
З боку репродуктивної системи та молочних залоз.
Рідко: гінекомастія.
Загальні розлади.
Нечасто: астенія, втома, нездужання.
Рідко: підвищення температури тіла, периферичні набряки.
1. Гіпокальціємія одночасно з гіпомагніємією.
2. Спазм м'язів як наслідок порушення балансу електролітів.
5 років.
Зберігати при температурі не вище 30 оС в оригінальній упаковці для захисту від дії вологи. Зберігати в недоступному для дітей місці.
По 14 таблеток у блістері; по 1 або по 2, або по 4 блістери у картонній коробці.
За рецептом.
КРКА, д.д., Ново место, Словенія/KRKA, d.d., Novo mesto, Slovenia.
Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія/Smarjeska cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.
Затверджено МОЗ Украiни від 2018-03-21 р. № 521. Р.п. № UA/7955/01/02
діюча речовина: 1 таблетка гастрорезистентна містить 40 мг пантопразолу у вигляді пантопразолу натрію сесквігідрату;
допоміжні речовини: маніт (Е 421), кросповідон, натрію карбонат безводний, сорбіт (Е 420), кальцію стеарат, гіпромелоза, повідон, титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е 172), пропіленгліколь, метакрилатного сополімера дисперсія, натрію лаурилсульфат, полісорбат 80, тальк, макрогол 6000
Таблетки гастрорезистентні.
Інгібітори протонної помпи.
Код ATC A02B C02.
Дорослі та діти віком від 12 років.
Дорослі.
Підвищена чутливість до активної речовини, похідних бензимідазолу та будь-якого компонента препарату.
Нольпаза®, таблетки гастрорезистентні, слід приймати за 1 годину до їди цілими, не розжовувати та не подрібнювати, запивати водою.
Рекомендоване дозування.
Дорослі та діти віком від 12 років.
Лікування рефлюкс-езофагіту.
Рекомендована доза становить 1 таблетку препарату Нольпаза® 40 мг на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти (2 таблетки препарату Нольпаза® 40 мг на добу), особливо за відсутності ефекту від застосування інших препаратів для лікування рефлюкс-езофагіту. Для лікування рефлюкс-езофагіту, як правило, потрібно 4 тижні. Якщо цього недостатньо, виліковування можна очікувати протягом наступних 4 тижнів.
Дорослі.
Ерадикація H. рylori у комбінації з двома антибіотиками.
У дорослих пацієнтів з виразкою шлунка та дванадцятипалої кишки та з позитивним результатом на H. pylori необхідно досягти ерадикації мікроорганізму за допомогою комбінованої терапії. Слід зважати на локальні дані щодо бактеріальної резистентності та національні рекомендації щодо використання і призначення відповідних антибактеріальних засобів. Залежно від чутливості, для ерадикації H. pylori у дорослих можуть бути призначені такі терапевтичні комбінації:
а) 1 таблетка препарату Нольпаза® 40 мг 2 рази на день
+ 1000 мг амоксициліну 2 рази на день
+ 500 мг кларитроміцину 2 рази на день;
б) 1 таблетка препарату Нольпаза® 40 мг 2 рази на день
+ 400–500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на день
+ 250–500 мг кларитроміцину 2 рази на день;
в) 1 таблетка препарату Нольпаза® 40 мг 2 рази на день
+ 1000 мг амоксициліну 2 рази на день
+ 400–500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на день.
При застосуванні комбінованої терапії для ерадикації H. pylori другу таблетку препарату Нольпаза® 40 мг слід приймати ввечері за 1 годину до їди. Термін лікування становить 7 днів і може бути продовжений ще на 7 днів із загальною тривалістю лікування не більше двох тижнів. Якщо для забезпечення загоєння виразки показане подальше лікування пантопразолом, слід розглянути рекомендації щодо дозування при виразках шлунка та дванадцятипалої кишки. Якщо комбінована терапія не показана, наприклад, у пацієнтів з негативним результатом на H. рylori, для монотерапії препарат Нольпаза® 40 мг застосовують у нижчезазначеному дозуванні.
Лікування виразки шлунка.
1 таблетка препарату Нольпаза® 40 мг на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти
(2 таблетки препарату Нольпаза® 40 мг на добу), особливо за відсутності ефекту від застосування інших препаратів.
Для лікування виразки шлунка, як правило, потрібно 4 тижні. Якщо цього недостатньо, загоєння виразки можна очікувати протягом наступних 4 тижнів.
Лікування виразки дванадцятипалої кишки.
1 таблетка препарату Нольпаза® 40 мг на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти
(2 таблетки препарату Нольпаза® 40 мг на добу), особливо за відсутності ефекту від застосування інших препаратів.
Для лікування виразки дванадцятипалої кишки, як правило, потрібно 2 тижні. Якщо цього недостатньо, загоєння виразки можна очікувати протягом наступних 2 тижнів.
Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона та інших гіперсекреторних патологічних станів. Для тривалого лікування синдрому Золлінгера-Еллісона та інших патологічних гіперсекреторних станів початкова добова доза становить 80 мг (2 таблетки препарату Нольпаза® 40 мг). При необхідності після цього дозу можна титрувати, збільшуючи або зменшуючи, залежно від показників кислотності шлункового соку. Дозу, що перевищує 80 мг на добу, необхідно розподілити на два прийоми. Можливе тимчасове збільшення дози понад 160 мг пантопразолу, але тривалість застосування повинна обмежуватися тільки періодом, потрібним для адекватного контролю кислотності.
Тривалість лікування синдрому Золлінгера-Еллісона та інших патологічних станів не обмежена і залежить від клінічної необхідності.
Пацієнти з порушенням функції печінки. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати добову дозу 20 мг (1 таблетка препарату Нольпаза® 20 мг). Не слід застосовувати препарат Нольпаза® для ерадикації H. рyloriу комбінованій терапії пацієнтам із порушеною функцією печінки середнього та тяжкого ступеня, оскільки на даний час немає даних про ефективність і безпеку такого застосування для цієї категорії пацієнтів.
Пацієнти з порушенням функції нирок. Для пацієнтів із порушеною функцією нирок коригування дози не потрібно. Не слід застосовувати препарат Нольпаза® для ерадикації H. рyloriу комбінованій терапії пацієнтам із порушеною функцією нирок, оскільки на даний час немає даних про ефективність і безпеку такого застосування для цієї категорії пацієнтів.
Пацієнти літнього віку не потребують коригування дози.
Виникнення побічних реакцій спостерігалось у близько 5% пацієнтів. Найчастіші побічні реакції — діарея і головний біль (близько 1%).
Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (?1/10), часто (?1/100 і <1/10), нечасто (?1/1000 і <1/100), рідко (?1/10000 і <1/1000), дуже рідко (<1/10000), невідомо (частота не визначена за наявними даними).
З боку крові та лімфатичної системи.
Рідко: агранулоцитоз.
Дуже рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія.
З боку імунної системи.
Рідко: реакції гіперчутливості (включаючи анафілактичні реакції, анафілактичний шок).
Метаболізм та розлади обміну речовин.
Рідко: гіперліпідемія і підвищення рівня ліпідів (тригліцериди, холестирол), зміни маси тіла.
Невідомо: гіпонатріємія, гіпомагніємія (див. розділ «Особливості застосування»), гіпокальціємія1, гіпокаліємія.
Психічні розлади.
Нечасто: розлади сну.
Рідко: депресія (в тому числі загострення).
Дуже рідко: дезорієнтація (в тому числі загострення).
Невідомо: галюцинація, сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів зі схильністю до даних розладів, а також загострення цих симптомів у випадку їх передіснування).
З боку нервової системи.
Нечасто: головний біль, запаморочення.
Рідко: розлади смаку.
Невідомо: парестезія.
З боку органу зору.
Рідко: порушення зору/затуманення зору.
З боку травного тракту.
Нечасто: діарея, нудота, блювання, здуття живота, запор, сухість у роті, абдомінальний біль і дискомфорт.
З боку гепатобіліарної системи.
Нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ, g-ГТ).
Рідко: підвищення рівня білірубіну.
Невідомо: ураження гепатоцитів, жовтяниця, гепатоцелюлярна недостатність.
З боку шкіри та підшкірних тканин.
Нечасто: шкірні висипання, екзантема, свербіж.
Рідко: кропив’янка, ангіоневротичний набряк.
Невідомо: синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла, мультиформна еритема, фоточутливість.
З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини.
Нечасто: переломи стегна, зап’ястя, хребта (див. розділ «Особливості застосування»).
Рідко: артралгія, міальгія.
Невідомо: спазм м’язів2.
З боку нирок та сечовидільної системи.
Невідомо: інтерстиціальний нефрит (з можливим розвитком ниркової недостатності).
З боку репродуктивної системи та молочних залоз.
Рідко: гінекомастія.
Загальні розлади.
Нечасто: астенія, втома, нездужання.
Рідко: підвищення температури тіла, периферичні набряки.
1. Гіпокальціємія одночасно з гіпомагніємією.
2. Спазм м’язівяк наслідок порушення балансу електролітів.
Симптоми передозування невідомі.
Дози до 240 мг при внутрішньовенному введенні протягом 2 хвилин добре переносилися. Оскільки пантопразол екстенсивно зв’язується з білками, він не відноситься до препаратів, що можуть бути легко виведеними за допомогою діалізу.
У разі передозування з появою клінічних ознак інтоксикації застосовують симптоматичну та підтримуючу терапію. Рекомендацій щодо специфічної терапії немає.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність. Досвід застосування препарату вагітними жінками обмежений. У ході досліджень репродуктивної функції на тваринах спостерігалася репродуктивна токсичність. Потенційний ризик для людини невідомий. Нольпаза® не слід застосовувати при вагітності, окрім випадків нагальної необхідності.
Годування груддю. Дослідження на тваринах показали екскрецію пантопразолу з грудним молоком. Є дані щодо екскреції пантопразолу з грудним молоком людини. Рішення про припинення годування груддю або припинення/утримання від лікування препаратом Нольпаза® повинно прийматися з урахуванням користі від годування груддю для дитини і користі від лікування препаратом Нольпаза® для жінки.
Діти.
Нольпаза®40 мг показаний дітям віком від 12 років для лікування рефлюкс-езофагіту. Препарат не рекомендується застосовувати дітям віком до 12 років, оскільки дані щодо безпеки і ефективності препарату для цієї вікової категорії обмежені.
Порушення функції печінки. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки необхідно регулярно контролювати рівень печінкових ферментів, особливо під час довготривалого лікування. У разі підвищення рівня печінкових ферментів лікування препаратом необхідно припинити.
Комбінована терапія. Під час комбінованої терапії необхідно дотримуватись інструкцій для медичного застосування відповідних лікарських засобів.
Наявні тривожні симптоми. При наявності тривожних симптомів (наприклад, у разі суттєвої втрати маси тіла, періодичного блювання, дисфагії, блювання із кров’ю, анемії, мелени), а також при підозрі або наявності виразки шлунка потрібно виключити наявність злоякісного процесу, оскільки лікування пантопразолом може маскувати симптоми і відстрочувати встановлення діагнозу.
Якщо симптоми зберігаються при адекватному лікуванні, необхідно провести додаткове обстеження.
Сумісне застосування з атазанавіром. Сумісне застосування атазанавіру з інгібіторами протонної помпи (ІПП) не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо комбінація ІПП з атазанавіром є необхідною, слід проводити ретельний клінічний моніторинг (наприклад, вимірювання вірусного навантаження) у поєднанні зі збільшенням дози атазанавіру до 400 мг із застосуванням 100 мг ритонавіру. Дозу пантопразолу 20 мг на добу не слід перевищувати.
Абсорбція вітаміну В12. У пацієнтів із синдромом Золлінгера-Еллісона та іншими гіперсекреторними патологічними станами, що потребують тривалого лікування, пантопразол, як і всі препарати, що блокують продукцію соляної кислоти, може зменшувати всмоктування вітаміну В12 (ціанокобаламіну) у зв’язку з виникненням гіпо- і ахлоргідрії. Це слід враховувати у разі зниженої маси тіла у пацієнтів або наявності факторів ризику щодо зниження поглинання вітаміну В12 при довготривалому лікуванні, або наявності відповідних клінічних симптомів.
Довготривале лікування. При довготривалому лікуванні, особливо більше 1 року, пацієнти повинні знаходитись під регулярним наглядом лікаря.
Інфекції шлунково-кишкового тракту, спричинені бактеріями. Пантопразол, як і інші інгібітори протонної помпи, може збільшувати кількість бактерій, які зазвичай присутні у верхніх відділах шлунково-кишкового тракту. Лікування препаратом Нольпаза® може незначною мірою підвищити ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, спричинених такими бактеріями, як Salmonella і Campylobacter або C. Difficile.
Гіпомагніємія. Cпостерігались випадки тяжкої гіпомагніємії у пацієнтів, які отримували ІПП, такі як пантопразол, протягом не менше трьох місяців, та в більшості випадків протягом року. Можуть виникнути та спочатку непомітно розвиватися наступні серйозні клінічні прояви гіпомагніємії: втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія. У разі гіпомагніємії в більшості випадків стан пацієнтів покращувався після замісної коригуючої терапії препаратами магнію та припинення прийому ІПП.
Пацієнтам, які потребують довготривалої терапії, або пацієнтам, які приймають ІПП одночасно з дигоксином або препаратами, що можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад, діуретики), потрібно визначати рівень магнію перед початком лікування ІПП та періодично під час лікування.
Переломи кісток. Довготривале лікування (більше 1 року) високими дозами інгібіторів протонної помпи може незначною мірою збільшити ризик перелому стегна, зап’ястя та хребта, переважно у людей літнього віку або при наявності інших факторів ризику. Спостережні дослідження вказують на те, що застосування інгібіторів протонної помпи може збільшити загальний ризик переломів на 10–40%. Деякі з них можуть бути обумовлені іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати лікування відповідно до діючих клінічних рекомендацій та споживати достатню кількість вітаміну D і кальцію.
Інформація щодо допоміжних речовин
Препарат Нольпаза® містить сорбіт. Пацієнтам з рідкими спадковими захворюваннями непереносимості фруктози не слід застосовувати препарат.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Необхідно брати до уваги можливий розвиток побічних реакцій, таких як запаморочення та розлади зору. У таких випадках не слід керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.
Вплив пантопразолу на всмоктування інших лікарських засобів
У наслідок повного та довготривалого інгібування секреції соляної кислоти пантопразол може зменшити всмоктування лікарських препаратів, біодоступність яких залежить від рН шлункового соку, наприклад деяких азолів, протигрибкових препаратів, таких як кетоконазол, ітраконазол, позаконазол та інших лікарських засобів, таких як ерлотиніб.
Препарати для лікування ВІЛ (атазанавір)
Сумісний прийом атазанавіру та інших препаратів для лікування ВІЛ, адсорбція яких залежить від рН, з інгібіторами протонної помпи, може привести до значного зниження біодоступності останніх та впливати на їх ефективність. Тому сумісне призначення інгібіторів протонної помпи з атазанавіром не рекомендується.
Кумаринові антикоагулянти (варфарин або фенпрокумон)
Незважаючи на відсутність взаємодії при одночасному призначенні з фенпрокумоном або варфарином, під час проведення клінічних досліджень, були зареєстровані поодинокі випадки зміни Міжнародного нормалізаційного індексу (МНІ) у постмаркетинговому періоді. Таким чином, пацієнтам, які застосовують кумаринові антикоагулянти (наприклад фенпрокумон або варфарин), рекомендується проводити контроль протромбінового часу або МНІ після початку, завершення або при нерегулярному прийомі пантопразолу.
Метотрексат. Повідомлялося, що одночасне застосування високих доз метотрексату (наприклад, 300 мг) та інгібіторів протонної помпи збільшує рівні метотрексату в крові у деяких пацієнтів. Пацієнтам, які застосовують високі дози метотрексату, наприклад, хворим на рак або псоріаз, рекомендується тимчасово припинити лікування пантопразолом.
Дослідження інших взаємодій
Пантопразол значною мірою метаболізується в печінці через систему ферментів цитохрому Р450. Основний шлях метаболізму — деметилювання за допомогою CYP2C19 та інших метаболічних шляхів, у тому числі окиснення ферментом CYP3A4.
Дослідження з лікарськими засобами, які також метаболізуються за допомогою цих шляхів, такими як карбамазепін, діазепам, глібенкламід, ніфедипін, фенпрокумон і оральними контрацептивами, що містять левоноргестрел та етинілестрадіол, не виявили клінічно значущих взаємодій.
Результати досліджень щодо можливих взаємодій вказують, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речовин, які метаболізуються за допомогою CYP1A2 (таких як кофеїн і теофілін), CYP2C9 (наприклад піроксикам, диклофенак, напроксен), CYP2D6 (наприклад метопролол), CYP2E1 (наприклад етанол) або не впливає на р-глікопротеїн, який забезпечує всмоктування дигоксину.
Не виявлено взаємодій з одночасно призначеними антацидами.
Проведені спеціальні дослідження взаємодії пантопразолу з певними антибіотиками (кларитроміцин, метронідазол, амоксицилін) при одночасному застосуванні препаратів. Клінічно значущих взаємодій між цими препаратами не виявлено.
Фармакодинаміка.
Механізм дії. Пантопразол — заміщений бензимідазол, який інгібує секрецію соляної кислоти у шлунку шляхом специфічної блокади протонних помп парієтальних клітин.
Пантопразол трансформується в активну форму у кислотному середовищі в парієтальних клітинах, де інгібує фермент H+-K+-АТФазу, тобто блокує кінцевий етап вироблення соляної кислоти у шлунку. Інгібування є дозозалежним та стосується як базальної, так і стимульованої секреції кислоти. Більшість пацієнтів звільняються від симптомів протягом 2 тижнів. Застосування пантопразолу, як і у випадку з іншими інгібіторами протонної помпи та інгібіторами
H2-рецепторів, знижує кислотність у шлунку і таким чином збільшує секрецію гастрину пропорційно до зменшення кислотності. Збільшення секреції гастрину є оборотним. Оскільки пантопразол зв’язує фермент дистально по відношенню до клітинного рецептора, він може інгібувати секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхолін, гістамін, гастрин). Ефект при пероральному та внутрішньовенному застосуванні препарату однаковий.
При застосуванні пантопразолу збільшуються рівні гастрину натщесерце. При короткостроковому застосуванні вони у більшості випадків не перевищують верхньої границі норми. При довготривалому лікуванні рівні гастрину у більшості випадків зростають вдвічі. Їх надмірне збільшення виникає лише у поодиноких випадках. Як наслідок, у невеликій кількості випадків при довготривалому лікуванні спостерігається слабке або помірне збільшення специфічних ендокринних (ECL) клітин у шлунку (подібно до аденоматоїдної гіперплазії). Тим не менш, згідно з проведеними на даний момент дослідженнями, утворення клітин-попередників нейроендокринних пухлин (атипова гіперплазія) або нейроендокринних пухлин шлунка, які було виявлено в дослідженнях на тваринах, у людей не спостерігалося.
Виходячи з результатів досліджень на тваринах, не можна виключати вплив довготривалого (більше одного року) лікування пантопразолом на ендокринні параметри щитовидної залози.
Фармакокінетика.
Всмоктування. Пантопразол всмоктується швидко, а максимальні концентрації в плазмі досягаються вже після однократного перорального прийому дози 40 мг. В середньому через 2,5 години після прийому досягається максимальна концентрація в сироватці на рівні близько
2–3 мкг/мл; концентрація залишається на постійному рівні після багаторазового прийому. Фармакокінетичні властивості не змінюються після одноразового чи повторного прийому. В діапазоні доз від 10 до 80 мг фармакокінетика пантопразолу в плазмі залишається лінійною як при пероральному прийомі, так і при внутрішньовенному введенні. Встановлено, що абсолютна біодоступність таблеток складає близько 77%. Одночасний прийом їжі не впливає на AUC (площа під кривою «концентрація-час») чи максимальну концентрацію в сироватці, а відповідно, і на біодоступність. При одночасному прийомі їжі збільшується лише варіативність латентного періоду.
Розподіл. Зв’язування пантопразолу з білками сироватки складає близько 98%. Об’єм розподілу складає близько 0,15 л/кг.
Біотрансформація. Речовина метаболізується майже виключно у печінці. Основним метаболічним шляхом є деметилування за допомогою CYP2C19 з подальшою сульфатною кон’югацією; до інших метаболічних шляхів належить окиснення за допомогою CYP3A4.
Виведення. Кінцевий період напіввиведення складає близько 1 години, а кліренс — 0,1 л/год/кг. Було відмічено декілька випадків затримки виведення. Внаслідок специфічного зв’язування пантопразолу з протонними помпами парієтальних клітин, період напіввиведення не корелює з набагато довшою тривалістю дії (інгібування секреції кислоти).
Основна частина метаболітів пантопразолу виводиться із сечею (близько 80%), решта виводиться з калом. Основним метаболітом як в сироватці, так і в сечі є десметилпантопразол, кон’югований з сульфатом. Період напіввиведення основного метаболіту (близько 1,5 години) ненабагато перевищує період напіввиведення пантопразолу.
Особливі групи пацієнтів.
Повільні метаболізатори. Близько 3% європейців мають функціональну нестачу активності ферменту CYP2C19; їх називають повільними метаболізаторами. В організмах таких осіб метаболізм пантопразолу, ймовірно, головним чином каталізується ферментом CYP3A4. Після прийому однієї дози 40 мг пантопразолу середня площа, обмежена фармакокінетичною кривою «концентрація в плазмі — час» була приблизно в 6 разів більшою у повільних метаболізаторів, ніж у осіб, які мають функціонально активний фермент CYP2C19 (швидкі метаболізатори). Середня пікова концентрація в плазмі зростала приблизно на 60%. Ці результати не впливають на дозування пантопразолу.
Порушення функції нирок. Рекомендацій щодо зниження дози при призначенні пантопразолу пацієнтам зі зниженою функцією нирок (у тому числі пацієнтам на діалізі) немає. Як і в здорових людей, період напіввиведення пантопразолу в них є коротким. Діалізуються лише дуже невеликі кількості пантопразолу. Попри те, що в основного метаболіту помірно тривалий період напіввиведення (2–3 години), виведення все одно є швидким, тому кумуляції не відбувається.
Порушення функції печінки. Хоча у пацієнтів із цирозом печінки (класи А та Б за шкалою Чайлда-П’ю) період напіввиведення зростає до 7–9 годин, а AUC збільшується в 5–7 разів, максимальна концентрація в сироватці збільшується лише незначним чином — у 1,5 раза порівняно з такою у здорових добровольців.
Пацієнти літнього віку. Невелике збільшення AUC та Cmax у добровольців похилого віку у порівнянні з більш молодими волонтерами також не має клінічного значення.
Діти. Після однократного прийому дози 20 або 40 мг пантопразолу перорально, AUC та Cmax у дітей у віці від 5 до 16 років знаходилися в межах відповідних значень у дорослих. Після однократного внутрішньовенного введення пантопразолу в дозах 0,8 або 1,6 мг/кг дітям від 2 до 16 років не було відмічено значимого зв’язку між кліренсом пантопразолу й віком або масою тіла. AUC та об’єм розподілу відповідали даним, одержаним при дослідженнях на дорослих.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки світлого жовто-коричневого кольору, овальні, трохи двоопуклі, вкриті плівковою оболонкою.
5 років.
Зберігати при температурі не вище 30 оС в оригінальній упаковці для захисту від дії вологи. Зберігати в недоступному для дітей місці.
По 14 таблеток у блістері; по 1 або по 2, або по 4 блістери у коробці.
За рецептом.
КРКА, д.д., Ново место, Словенія/ KRKA, d.d., Novo mesto, Slovenia.
Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія/ Smarjeska cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.
Затверджено МОЗ Украiни від 2017-09-28 р. № 1191. Р.п. № UA/7955/02/01
діюча речовина: 1 флакон містить пантопразолу 40 мг (у вигляді пантопразолу натрію сесквігідрату);
допоміжні речовини: маніт (Е 421), натрію цитрат, натрію гідроксид.
Ліофілізат для розчину для ін'єкцій.
Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонної помпи.
Код АТС A02B С02.
Підвищена чутливість до активної речовини, заміщених бензимідазолів чи до будь-яких допоміжних речовин препарату.
Одночасне застосування з атазанавіром.
Цей препарат повинен вводити медичний працівник під відповідним лікарським контролем.
Внутрішньовенне введення пантопразолу рекомендується, якщо не підходить пероральне застосування. При першій можливості застосування пероральної терапії внутрішньовенне лікування пантопразолом припиняють та застосовують замість нього перорально 40 мг пантопразолу.
Рекомендована доза:
Виразка шлунка та/або дванадцятипалої кишки, рефлюкс-езофагіт середнього та тяжкого ступеня:
Рекомендована внутрішньовенна доза становить один флакон пантопразолу (40 мг) на день.
Пептичні виразки, ускладнені шлунково-кишковими кровотечами, з метою профілактики повторної кровотечі — Нольпаза 80 мг внутрішньовенно болюсно, потім у вигляді краплинної інфузії 8 мг/год протягом 3 днів.
Парентеральний період лікування слід завершити пероральною кислото-пригнічувальною терапією.
Синдром Золлінгера-Еллісона та інші патологічні стани гіперсекреції
Для довготривалого лікування синдрому Золлінгера-Еллісона та інших патологічних станів гіперсекреції пацієнти повинні розпочинати лікування з щоденної дози 80 мг пантопразолу внутрішньовенно. Після цього, при необхідності, дозування можна збільшити чи зменшити, користуючись показниками секреції кислоти шлункового соку. При застосуванні препарату в дозі понад 80 мг на день дозу слід поділити та вводити двічі на день. Можливе тимчасове підвищення дозування понад 160 мг пантопразолу, але це не повинно тривати довше, аніж потрібно для адекватного контролю кислотності.
У випадку потреби в швидкому контролі кислотності у більшості пацієнтів початкова доза 2 x 80 мг пантопразолу внутрішньовенно є достатньою для забезпечення зниження викиду кислоти у межах цільового діапазону (<10 мЕкв./год) упродовж однієї години.
Особливі групи пацієнтів
Пацієнти з порушенням функції печінки:
Не слід перевищувати добову дозу 20 мг пантопразолу у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки.
Пацієнти з порушеннями функції нирок:
Для пацієнтів з порушенням функції нирок не слід перевищувати добову дозу 40 мг.
Особи літнього віку
Для осіб літнього віку не слід перевищувати добову дозу 40 мг.
Спосіб введення:
Порошок розчиняють у 10 мл 0,9% розчину натрію хлориду. Цей розчин можна вводити безпосередньо або можна вводити після змішування з 100 мл розчину натрію хлориду 0,9% або з розчином глюкози 5%.
Після приготування розчин слід використати протягом 12 годин.
Лікарський препарат слід вводити внутрішньовенно протягом 2–15 хв.
Найчастіші побічні реакції на препарат — діарея та головний біль (зустрічалися приблизно у 1% пацієнтів).
Нижче перераховані побічні реакції, про які повідомили при прийомі пантопразолу. Реакції представлені відповідно до наступної класифікації частоти появи:
дуже часто (?1/10); часто (?1/100, <1/10); нечасто (?1/1 000, <1/100); рідко (?1/10 000, <1/1 000); дуже рідко (<1/10 000); невідомо (не можна підрахувати за наявними даними). Для всіх побічних реакцій, про які повідомили з постмаркетингового досвіду, неможливо визначити частоту появи побічних реакцій, і тому вони вказані з частотою «невідомо».
У кожній групі за частотою появи побічні реакції представлені в порядку зниження серйозності.
З боку системи крові та лімфатичної системи:
– дуже рідко: тромбоцитопенія, лейкопенія.
З боку імунної системи:
– рідко: підвищена чутливість (включаючи анафілактичні реакції та анафілактичний шок).
Порушення метаболізму та травлення:
З боку психіки:
– часто: розлади сну;
З боку нервової системи:
– часто: головний біль;
З боку органів зору:
З боку травного тракту:
З боку печінки та жовчовивідних шляхів:
– нечасто: підвищення рівня ферментів печінки (трансаміназ, g-ГT);
–дуже рідко: гепатоцелюлярне ураження, жовтяниця, гепатоцелюлярна недостатність.
З боку шкіри та підшкірних тканин:
– нечасто: висипання/екзантема, свербіж;
З боку м'язово-скелетного апарату та сполучної тканини:
– артралгія, міалгія.
З боку нирок та сечовивідних шляхів:
З боку статевої системи та молочних залоз:
– рідко: гінекомастія.
Загальні розлади та порушення умов введення:
– часто: тромбофлебіт у місці ін'єкції;
– нечасто: астенія, втома та дискомфорт; підвищення температури тіла, периферичний набряк.
Симптоми невідомі. Дози до 240 мг внутрішньовенно довше 2 хв переносилися добре. Пантопразол екстенсивно зв'язується з білками і повністю не виводиться за допомогою діалізу.
У випадку передозування з клінічними проявами інтоксикації рекомендовано симптоматичне та підтримуюче лікування.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність.
Немає жодних адекватних даних про застосування пантопразолу вагітними жінками. Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність. Невідомим є потенційний ризик для людини. Пантопразол не слід застосовувати під час вагітності, якщо користь не переважає ризик.
Період годування груддю.
Дослідження на тваринах показали виділення пантопразолу у грудне молоко. Були повідомлення про виділення в грудне молоко людини. Тому слід зважувати продовження/припинення годування груддю чи лікування пантопразолом, враховуючи користь грудного вигодовування для дитини та користь терапії пантопразолом для матері.
Діти.
Досвід застосування препарату у дітей обмежений, тому пантопразол внутрішньовенно не рекомендується застосовувати пацієнтам даної вікової категорії.
При наявності тривожних симптомів
При наявності будь-якого тривожного симптому (наприклад значної незапланованої втрати маси тіла, рецидиву блювання, дисфагії, кривавого блювання, анемії чи мелени) та при підозрі чи наявності виразки шлунка слід виключити злоякісні новоутворення, оскільки лікування пантопразолом може зменшувати симптоми та ускладнювати діагностування.
Слід розглянути питання додаткового обстеження, якщо симптоми носять стійкий характер, незважаючи на адекватне лікування.
Порушення функції печінки
При тяжких порушеннях функції печінки під час лікування препаратом необхідний регулярний контроль за рівнями печінкових ферментів. У випадку збільшення рівня печінкових ферментів внутрішньовенне лікування пантопразолом необхідно припинити (також див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Супутній прийом з атазанавіром
Супутній прийом атазанавіру з інгібіторами протонної помпи не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо не можна уникнути комбінації атазанавіру з інгібіторами протонної помпи, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад вірусного навантаження) при комбінації з підвищенням дози атазанавіру до 400 мг та при застосуванні 100 мг ритонавіру. Не слід перевищувати дозу пантопразолу 20 мг на день.
Шлунково-кишкові інфекції, спричинені бактеріями
Можна очікувати, що пантопразол, як і всі інгібітори протонної помпи (ІПП), збільшить число бактерій, які зазвичай присутні у верхньому відділі травного тракту. Лікування пантопразолом може призвести до незначного підвищення ризику шлунково-кишкових інфекцій, спричинених бактеріями (наприклад Salmonella та Campylobacter).
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Можуть з'явитися такі побічні реакції на препарат, як запаморочення та порушення зору (див. розділ «Побічні реакції»). Якщо має місце такий вплив, пацієнти не повинні керувати автомобілем та іншими механічними засобами.
Вплив пантопразолу на абсорбцію інших лікарських засобів
Через глибоке та тривале пригнічення секреції кислоти шлункового соку пантопразол може зменшувати абсорбцію препаратів з pH-залежною біодоступністю в шлунку, наприклад деяких азольних протигрибкових препаратів, таких як кетоконазол, інтраконазол, посаконазол та інші лікарські засоби, як наприклад ерлотиніб.
Препарати проти ВІЛ (атазанавір)
Супутній прийом атазанавіру та інших препаратів проти ВІЛ, абсорбція яких є pH-залежною, з інгібіторами протонної помпи може призвести до значного зниження біодоступності цих препаратів проти ВІЛ та може вплинути на ефективність цих препаратів. Тому супутній прийом атазанавіру з інгібіторами протонної помпи протипоказаний.
Антикоагулянти на основі кумарину (фенпрокумон чи варфарин)
Хоча і не спостерігалося жодної взаємодії під час супутнього прийому фенпрокумону чи варфарину, повідомляли про декілька окремих випадків змін Міжнародного нормалізованого співвідношення (МНС) під час супутнього лікування в постмаркетинговому періоді. Тому для пацієнтів, які приймають антикоагулянти на основі кумарину (наприклад фенпрокумон чи варфарин), рекомендується моніторинг протромбінового часу/МНС після початку, закінчення чи протягом нерегулярного застосування пантопразолу.
Інші дослідження взаємодії
Пантопразол екстенсивно метаболізується в печінці за допомогою системи ферментів цитохрому P450. Основним метаболічним шляхом є деметилювання за допомогою CYP2C19, а інші метаболічні шляхи включають окиснення за допомогою CYP3A4.
Дослідження взаємодії з препаратами, які також метаболізуються цими шляхами, наприклад карбамазепін, діазепам, глібенкламід, ніфедипін та пероральні контрацептиви, що містять левоноргестрел та етинілу естрадіол, не виявили клінічно значущих взаємодій.
Результати низки досліджень взаємодії демонструють, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речовин, що метаболізуються за допомогою CYP1A2 (наприклад кофеїн, теофілін), CYP2C9 (наприклад піроксикам, диклофенак, напроксен), CYP2D6 (наприклад метопролол), CYP2E1 (наприклад етанол) і не вступає у взаємодію з дигоксином, абсорбція якого пов'язана з p-глікопротеїном.
Також не виявлено жодної взаємодії із супутнім введенням антацидів.
Були проведені дослідження взаємодії при введенні пантопразолу супутньо з відповідними антибіотиками (кларитроміцином, метронідазолом, амоксициліном). Не виявлено клінічно значущої взаємодії.
Фармакодинаміка.
Механізм дії
Пантопразол є заміщеним бензимідазолом, який блокує секрецію соляної кислоти у шлунку через специфічний вплив на протонну помпу парієтальних клітин.
Пантопразол трансформується в активну форму в кислому середовищі парієтальних клітин, де блокує фермент H+K+-АТФ-ази, а саме: кінцевий етап гідрофільної секреції соляної кислоти у шлунку. Пригнічення є дозозалежним і впливає на базальну та стимульовану секрецію шлункового соку. У більшості пацієнтів зменшення симптомів досягається протягом 2 тижнів. Лікування пантопразолом, як й іншими інгібіторами протонної помпи та інгібіторами H2-рецепторів, зменшує рівень кислотності шлунка та пропорційне збільшення виділення гастрину. Збільшення гастрину має зворотний характер. Оскільки пантопразол зв'язується з ферментами, що віддалені від клітинних рецепторів, він впливає на секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхоліном, гістаміном, гастрином).
Під впливом пантопразолу збільшується рівень гастрину в стані натщесерце. При короткостроковому застосуванні у більшості випадків вони не перевищують верхню межу норми. Під час довготривалого лікування рівень гастрину подвоюється у більшості випадків. Однак надмірне збільшення має місце тільки в окремих випадках. Як наслідок, спостерігається незначне чи помірне збільшення числа специфічних ендокринних клітин (ECL) в шлунку у більшості випадків протягом довготривалого лікування (подібно до аденоматоїдної гіперплазії).
Фармакокінетика.
Загальна фармакокінетика
Фармакокінетика не відрізняється після одноразового чи повторного введення. У діапазоні доз 10–80 мг кінетика пантопразолу в плазмі є лінійною як після перорального, так і після внутрішньовенного застосування.
Розподіл
Зв'язування пантопразолу з білками плазми становить близько 98%. Об'єм розподілу становить близько 0,15 л/кг.
Виведення
Речовина майже виключно метаболізується в печінці. Основним метаболічним шляхом є деметилювання за допомогою CYP2C19 з наступною кон'югацією сульфату, а інші метаболічні шляхи включають окиснення за допомогою CYP3A4. Кінцевий період напіввиведення становить приблизно 1 годину, а кліренс — приблизно 0,1 л/год/кг. Було декілька випадків, коли пацієнти мали затримку виведення. Завдяки специфічному зв'язуванню пантопразолу з протонними помпами парієтальних клітин період напіввиведення не відповідає набагато більшій тривалості дії (пригніченню секреції кислоти).
Виведення нирками — основний шлях виведення (близько 80%) для метаболітів пантопразолу, решта виводяться з фекаліями. Основним метаболітом як у плазмі, так і в сечі є дезметилпантопразол, який кон'югується із сульфатом. Період напіввиведення основного метаболіту (близько 1,5 години) не є набагато більшим, ніж період напіввиведення пантопразолу.
Характеристики у пацієнтів/особливих груп пацієнтів:
Приблизно 3% європейців мають недостатність функціонального ферменту CYP2C19 та називаються повільними метаболізаторами. У цих осіб метаболізм пантопразолу, можливо, каталізується насамперед CYP3A4. Після введення одноразової дози 40 мг пантопразолу середнє значення площі під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC) було приблизно в 6 разів вище у повільних метаболізаторів, аніж у пацієнтів, які мали функціональний фермент CYP2C19 (швидкі метаболізатори). Середня максимальна концентрація в плазмі збільшилася приблизно на 60%. Ці спостереження не мають жодного відношення до дозування пантопразолу.
Для пацієнтів з порушеннями функції нирок (включаючи пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі) зменшення дози не потрібне. Як і у здорових людей, період напіввиведення пантопразолу є коротким. Тільки дуже мала кількість пантопразолу може бути діалізована. Незважаючи на те, що період напіввиведення основного метаболіту дещо зростає (2–3 години), він швидко виводиться і, отже, не накопичується.
Хоча у пацієнтів з цирозом печінки (класи A та B за класифікацією Чайлд-П'ю) період напіввиведення збільшується до 7–9 годин і, відповідно, значення AUC збільшується у 5–7 разів, максимальна концентрація пантопразолу в плазмі збільшується лише у 1,5 раза порівняно зі здоровими добровольцями.
Незначне збільшення AUC та максимальної концентрації пантопразолу в плазмі у добровольців літнього віку порівняно з молодими також не є клінічно значущим.
Основні фізико-хімічнівластивості: білого чи майже білого кольору, ліофілізований, однорідний пористий брикет.
Несумісність. Цей лікарський засіб не слід змішувати з іншими лікарськими засобами, окрім тих, що вказані в розділі «Спосіб введення».
2 роки.
Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від світла при температурі не вище 25 °C.
Зберігати в недоступному для дітей місці.
Після відновлення чи відновлення та розведення хімічна та фізична стабільність для застосування зберігається протягом 12 годин при температурі 25 ?C.
З мікробіологічної точки зору препарат слід вжити негайно.
Якщо препарат не був використаний негайно, за період та умови зберігання для застосування несе відповідальність особа, яка застосовує препарат.
Ліофілізат у флаконах об'ємом 15 мл; по 1, 5, 10 або 20 флаконів у картонній коробці.
За рецептом.
КРКА, д.д., Ново место, Словенія/ KRKA, d.d., Novo mesto, Slovenia.
Шмар'єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія/ Smarjeska cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.
Лабораторіос Алкала Фарма С.Л., Іспанія/ Laboratorios Alkala Farma S.A., Spain.
Карретера М-300 Км 29,920 Апартадо де корреос 37 28802 Алкала де Генарес, Мадрид, Іспанія/ Carretera M-300 Km 29,920 Apartado de correos 37 28802 Alcala de Henares, Madrid, Spain.
Валдефарм, Франція/ Valdepharm, France.
Парк Індастрі д'інкавіль — ВР 606, 27106 Вал де Р'ю Екс, Франція/ Parc Industriel d'incaville — BR 606, 27106 Val de Reuil Cedex, France.
діюча речовина: пантопразол;
1 таблетка гастрорезистентна містить 20 мг пантопразолу у вигляді пантопразолу натрію сесквігідрату;
допоміжні речовини: маніт (Е 421), кросповідон, натрію карбонат, сорбіт (Е 420), кальцію стеарат, гіпромелоза, повідон (К 25), титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е 172), пропіленгліколь, метакрилатного сополімеру дисперсія, тальк, макрогол 6000.
Таблетки гастрорезистентні.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки світлого жовто-коричневого кольору, овальні, злегка двоопуклі, вкриті оболонкою.
Препарат для лікування кислотозалежних захворювань. Інгібітори протонної помпи.
Код АТХ А02В С02.
Фармакодинаміка.
Пантопразол є заміщеним бензимідазолом, який блокує секрецію соляної кислоти у шлунку через специфічний вплив на протонну помпу парієтальних клітин.
Пантопразол трансформується в активну форму у кислотному середовищі, а саме — у парієтальних клітинах, де інгібує фермент H+-K+-АТФ-ази, тобто блокує кінцевий етап продукування соляної кислоти у шлунку. Інгібування є залежним від дози та пригнічує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти.
Лікування пантопразолом, як і іншими інгібіторами протонної помпи та інгібіторами H2-рецепторів, знижує кислотність у шлунку і таким чином збільшує секрецію гастрину пропорційно до зменшення кислотності. Збільшення секреції гастрину є оборотним. Оскільки пантопразол зв’язує фермент дистально по відношенню до клітинного рецептора, він може інгібувати секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхоліном, гістаміном, гастрином). Ефективність препарату є однакова при пероральному застосуванні або внутрішньовенному введенні.
При застосуванні пантопразолу збільшується рівень гастрину натщесерце. При нетривалому застосуванні вони у більшості випадків не перевищують верхньої межі норми. При довготривалому лікуванні рівні гастрину у більшості випадків зростають вдвічі. Надмірне їхнє збільшення, однак, виникає лише у поодиноких випадках. Як наслідок, у невеликій кількості випадків при довготривалому лікуванні спостерігається слабке або помірне збільшення кількості ентерохромафіноподібних клітин (ECL-клітин) шлунка (аденоматоїдна гіперплазія). Тим не менш, згідно з проведеними на даний момент дослідженнями, утворення клітин-попередників нейроендокринних пухлин шлунка, які було виявлено в експериментах з тваринами, у людей не спостерігалося. Але при довготривалому (більше 1 року) лікуванні не можна виключати впливу пантопразолу на ендокринні параметри щитовидної залози.
На тлі лікування антисекреторними лікарськими засобами рівень гастрину в сироватці крові зростає у відповідь на зниження секреції кислоти. Крім того, через зниження кислотності шлунка підвищується рівень хромограніну А (CgA). Підвищений рівень CgA може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Наявні опубліковані дані свідчать про те, що лікування інгібіторами протонної помпи слід припинити протягом періоду від 5 днів до 2 тижнів до вимірювань рівня CgA. Це дозволяє рівню CgA, який може бути помилково підвищеним після лікування ІПП, повернутися в діапазон норми.
Фармакокінетика.
Пантопразол швидко всмоктується, максимальна концентрація у плазмі крові досягається навіть після прийому однієї дози 40 мг. У середньому максимальна концентрація у плазмі крові 2–3 мкг/мл досягається протягом 2,5 години після прийому і залишається постійним також після багаторазового введення. Об’єм розподілу становить приблизно 0,15 л/кг, а кліренс — приблизно 0,1 л/год/кг.
Період напіввиведення становить приблизно 1 годину. У кількох випадках час виведення був продовжений. Завдяки специфічному зв’язуванню пантопразолу з протонною помпою парієтальних клітин період напіввиведення не співвідноситься з більш продовженою тривалістю дії.
Фармакокінетика не змінюється після одноразового або багаторазового прийому. При дозах від 10 до 80 мг кінетика пантопразолу у плазмі є лінійною як після перорального, так і після внутрішньовенного введення.
Зв’язування пантопразолу з білками плазми становить приблизно 98%. Препарат майже повністю метаболізується у печінці. Головним шляхом виведення є нирки — приблизно 80% метаболітів пантопразолу; решта виділяється з фекаліями. Основним метаболітом як у плазмі, так і в сечі є дисметилпантопразол, який з’єднується з сульфатом. Період напіввиведення основного метаболіту (приблизно 1,5 години) ненабагато довший, ніж пантопразолу.
Біодоступність
Після перорального введення пантопразол всмоктується повністю. Абсолютна біодоступність таблетки становить приблизно 77%. Вживання їжі не має жодного впливу на значення площі під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC), максимальну концентрацію у плазмі та біодоступність; відбувається лише зміна на початку дії.
Характеристика особливих груп пацієнтів.
Повільні метаболізатори
Близько 3% європейців мають низьку функціональну активність ферменту CYP2C19; їх називають повільними метаболізаторами. В організмах таких осіб метаболізм пантопразолу, імовірно, головним чином каталізується ферментом CYP3A4. Після прийому однієї дози 40 мг пантопразолу середня площа, обмежена фармакокінетичною кривою «концентрація у плазмі — час», була приблизно в 6 разів більшою у повільних метаболізаторів, ніж в осіб, які мають функціонально активний фермент CYP2C19 (швидкі метаболізатори). Середня пікова концентрація у плазмі крові зросла приблизно на 60%. Ці результати не впливають на дозування пантопразолу.
Для пацієнтів із порушеннями функції нирок (включаючи пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі), не потрібно зменшення дози. Як і у здорових людей, період напіввиведення пантопразолу є коротким. Діалізуються лише дуже невеликі кількості пантопразолу. Незважаючи на те, що період напіввиведення основного метаболіту дещо зростає (2–3 години), він швидко виводиться і отже, не накопичується.
У пацієнтів із цирозом печінки (класи A та B згідно з Чайлдом-П’ю) період напіввиведення збільшується до 7–9 годин і відповідно до цього у 5–7 разів збільшується значення AUC та максимальна концентрація пантопразолу у плазмі збільшується на 1,5 порівняно зі здоровими людьми.
Незначне збільшення AUC та максимальна концентрація пантопразолу у плазмі у добровольців літнього віку порівняно з молодими також не є клінічно значущими.
Пацієнти літнього віку
Незначне збільшення AUC та Cmax у добровольців літнього віку порівняно з відповідними показниками у більш молодих добровольців також не має клінічного значення.
Лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби та її симптомів (таких як печія, закид кислим) у дорослих.
Підвищена чутливість до пантопразолу або до будь-якого компонента препарату.
Пантопразол протипоказано застосовувати одночасно з атазанавіром (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Пантопразол може зменшувати всмоктування препаратів, біодоступність яких залежить від рН шлункового соку (наприклад, деяких протигрибкових препаратів, таких як кетоконазол, ітраконазол, позаконазол, або інших препаратів, таких як ерлотиніб).
Доведено, що застосування атазанавіру 300 мг/ритонавіру 100 мг з омепразолом (40 мг один раз на добу) або атазанавіру 400 мг з лансопразолом (60 мг одноразово) у здорових добровольців спричиняє суттєве зменшення біодоступності атазанавіру. Абсорбція атазанавіру залежить від рН. Таким чином, пантопразол протипоказано застосовувати одночасно з атазанавіром (див. розділ «Протипоказання»).
Незважаючи на відсутність взаємодії при одночасному призначенні з фенпрокумоном і варфарином під час проведення клінічних досліджень, були зареєстровані поодинокі випадки зміни МНІ (міжнародного нормалізованого індексу) у ході постмаркетингового дослідження. Таким чином, пацієнтам, які застосовують кумаринові антикоагулянти (наприклад, фенпрокумон і варфарин), рекомендується здійснювати моніторинг протромбінового часу/МНІ на початку, в кінці та у разі нерегулярного лікування пантопразолом.
Повідомлялося, що одночасне застосування високих доз метотрексату (наприклад, 300 мг) та інгібіторів протонної помпи збільшують рівні метотрексату в крові у деяких пацієнтів. Пацієнтам, які застосовують високі дози метотрексату, наприклад, пацієнтам, хворим на рак або псоріаз, рекомендується тимчасово припинити лікування пантопразолом.
Пантопразол метаболізується у печінці через систему ферментів цитохрому Р450.
Проведення досліджень із більшістю таких засобів не виявили клінічно значущих взаємодій з карбамазепіном, кофеїном, діазепамом, диклофенаком, дигоксином, етанолом, глібенкламідом, метопрололом, напроксеном, ніфедипіном, фенітоїном, піроксикамом, теофіліном та пероральними контрацептивами, які містять левоноргестрел та етинілестрадіол. Однак не виключається взаємодія пантопразолу з іншими препаратами, які метаболізуються через цю ж ферментну систему.
Не виявлено взаємодії з одночасно призначеними антацидними препаратами.
Були проведені дослідження щодо взаємодії пантопразолу з одночасно призначеними певними антибіотиками (кларитроміцин, метронідазол, амоксицилін). Клінічно значущих взаємодій між цими препаратами не виявлено.
Хворим слід проконсультуватися з лікарем, якщо:
Пацієнти з тривалими рецидивними симптомами розладу травлення або печії повинні регулярно проходити обстеження. Пацієнти віком від 55 років, які щоденно застосовують будь-які безрецептурні засоби від розладу травлення або печії, повинні повідомити про це лікаря.
Пацієнтам не слід одночасно застосовувати будь-який інший інгібітор протонної помпи або блокатор Н2-гістамінових рецепторів.
При необхідності проведення ендоскопічного дослідження або уреазного дихального тесту перед прийомом пантопразолу пацієнтам слід проконсультуватися з лікарем.
Пацієнти мають знати, що застосування таблеток пантопразолу не призначене для негайного полегшення симптомів. Пацієнти можуть відчувати полегшення симптомів приблизно через 1 день після початку лікування пантопразолом, але може знадобитися до 7 днів для досягнення повного зникнення симптомів печії. Пацієнтам не слід застосовувати пантопразол як профілактичний засіб.
Порушення функцій печінки. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функцій печінки необхідно регулярно контролювати рівень печінкових ферментів. У разі підвищення рівня печінкових ферментів лікування препаратом необхідно припинити.
Інгібітори протеази ВІЛ. Не рекомендується сумісне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір, нелфінавір), абсорбція яких залежить від внутрішньошлункового рН, через суттєве зниження їх біодоступності.
Інфекції шлунково-кишкового тракту, спричинені бактеріями. Зниження кислотності шлунка через застосування будь-яких засобів, включаючи інгібітори протонної помпи, підвищує кількість шлункових бактерій, які зазвичай присутні у шлунково-кишковому тракті. Лікування препаратами, що знижують кислотність, дещо підвищує ризик розвитку шлунково-кишкових інфекцій, спричинених такими мікроорганізмами як Salmonella, Campylobacter або Clostridium difficile.
Сумісне застосування з НПЗЗ. Застосування препарату Нольпаза® контрол для профілактики виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, спричинених прийомом НПЗЗ довгий час, слід обмежити для пацієнтів, які схильні до частих загострень виразки шлунка та дванадцятипалої кишки. Оцінка рівня ризику проводиться з урахуванням індивідуальних факторів ризику, включаючи вік (> 65 років), анамнез розвитку виразки шлунка або дванадцятипалої кишки, а також шлунково-кишкових кровотеч.
Абсорбція вітаміну В12. Пантопразол, як і всі препарати, що блокують продукцію соляної кислоти, може знижувати всмоктування вітаміну В12 (ціанокобаламіну) у зв’язку з виникненням гіпо- або ахлоргідрії. Це слід враховувати пацієнтам зі зниженою масою тіла або при наявності факторів ризику щодо зниження поглинання вітаміну В12 під час довготривалої терапії або якщо спостерігаються відповідні клінічні симптоми.
Довготривале лікування. При довготривалому періоді лікування, особливо більше 1 року, пацієнти повинні знаходитися під постійним спостереженням лікаря.
Гіпомагніємія. Cпостерігалися випадки тяжкої гіпомагніємії у пацієнтів, які отримували ІПП, такі як пантопразол, протягом не менше трьох місяців, та у більшості випадків — протягом року. Можуть виникнути та непомітно розвиватися наступні серйозні клінічні прояви гіпомагніємії: втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія. У випадку гіпомагніємії у більшості випадків стан пацієнтів покращувався після замісної коригуючої терапії препаратами магнію та припинення прийому ІПП.
Пацієнтам, які потребують довготривалої терапії, або пацієнтам, які приймають ІПП у комбінації з дигоксином або препаратами, що можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад, діуретики), потрібно проводити вимірювання рівня магнію перед початком лікування ІПП та періодично під час лікування.
Переломи кісток. Довготривале лікування (більше 1 року) високими дозами інгібіторів протонної помпи може незначною мірою збільшити ризик перелому стегна, зап’ястя та хребта, переважно у людей літнього віку або при наявності інших факторів ризику. Спостережні дослідження вказують на те, що застосування інгібіторів протонної помпи може збільшити загальний ризик переломів на 10–40%. Деякі з них можуть бути зумовлені іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати лікування відповідно до діючих клінічних рекомендацій та споживати достатню кількість вітаміну D та кальцію.
Підгострий шкірний червоний вовчак. Застосування інгібіторів протонної помпи пов'язують із дуже рідкими випадками розвитку підгострого шкірного червоного вовчака.
У випадку виникнення ураження, особливо на ділянках, що зазнають впливу сонячного світла, і це супроводжуються артралгією, пацієнту необхідно негайно звернутися до лікаря та розглянути можливість припинення застосування препарату Нольпаза® контрол. Виникнення підгострого шкірного червоного вовчака у пацієнтів при попередній терапії інгібіторами протонної помпи може підвищити ризик його розвитку при застосуванні інших інгібіторів протонної помпи.
Вплив на результати лабораторних досліджень.
Підвищений рівень хромограніну А (CgA) може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути такого впливу, лікування препаратом Нольпаза® контрол слід тимчасово припинити принаймні за 5 днів до проведення оцінки рівня CgA (див. розділ «Фармакодинаміка»). Якщо рівні CgA та гастрину не повернулися в діапазон норми після початкового вимірювання, слід провести повторні вимірювання через 14 днів після відміни лікування інгібіторами протонної помпи.
Вагітність
Наявні дані щодо застосування препарату Нольпаза® контрол вагітним жінкам вказують на відсутність ембріональної або фето/неонатальної токсичності препарату. У тварин спостерігалася репродуктивна токсичність. Як запобіжний захід, слід уникати застосування препарату Нольпаза® контрол вагітним жінкам.
Годування груддю
Дослідження на тваринах показали екскрецію пантопразолу у грудне молоко. Недостатньо даних щодо екскреції пантопразолу у грудне молоко людини, проте про таку екскрецію повідомляли. Не можна виключати ризик для новонароджених/немовлят. Рішення про припинення годування груддю або припинення/утримання від лікування препаратом Нольпаза® контрол потрібно приймати з урахуванням користі від годування груддю для дитини і користі від лікування препаратом Нольпаза® контрол для жінки.
Фертильність
Пантопразол не порушував фертильність у дослідженнях на тваринах.
Пантопразол не впливає або має дуже незначний вплив на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Необхідно брати до уваги можливий розвиток побічних реакцій, таких як запаморочення та розлади зору (див. розділ «Побічні реакції»). У таких випадках не слід керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.
Дозування
Рекомендована доза становить 20 мг пантопразолу (1 таблетка) 1 раз на добу.
Для купірування симптомів може виникнути необхідність застосовувати таблетки протягом 2–3 днів. Після того як симптоми зникнуть, лікування препаратом слід припинити. Тривалість лікування не повинна перевищувати 4 тижнів без додаткового медичного обстеження (після консультації з лікарем).
Якщо полегшення симптомів не настає після двох тижнів безперервного лікування, хворому слід звернутися до лікаря.
Характеристика особливих груп пацієнтів
Пацієнтам літнього віку або пацієнтам із порушенням функції нирок або печінки коригування дози не потрібне.
Спосіб введення
Таблетки, вкриті кишковорозчинною оболонкою, препарату Нольпаза® контрол по 20 мг слід ковтати цілими, не розжовуючи та не розламуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини перед їдою.
Не рекомендується застосовувати препарат Нольпаза® контрол для лікування дітей через недостатню кількість даних щодо безпеки та ефективності препарату для цієї вікової групи.
Немає повідомлень щодо передозування у людей.
Дози до 240 мг при внутрішньовенному введенні протягом 2 хвилин добре переносилися.
Оскільки пантопразол активно зв’язується з протеїнами плазми, він не виводиться за допомогою діалізу.
У разі передозування з клінічними ознаками інтоксикації відсутні будь-які специфічні терапевтичні рекомендації, окрім симптоматичного та підтримуючого лікування.
Виникнення побічних реакцій спостерігали у близько 5% пацієнтів. Найчастіші побічні реакції — діарея і головний біль (близько 1%).
Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (? 1/10), часто (? 1/100 і < 1/10), нечасто (? 1/1000 і < 1/100), рідко (? 1/10000 і < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), невідомо (частота не визначена за наявними даними).
З боку крові та лімфатичної системи.
Рідко: агранулоцитоз.
Дуже рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія.
З боку імунної системи.
Рідко: реакції гіперчутливості (включаючи анафілактичні реакції, анафілактичний шок).
Метаболізм та розлади обміну речовин.
Рідко: гіперліпідемія і підвищення рівня ліпідів (тригліцериди, холестирол), зміни маси тіла.
Невідомо: гіпонатріємія, гіпомагніємія (див. розділ «Особливості застосування»), гіпокальціємія1, гіпокаліємія.
Психічні розлади.
Нечасто: розлади сну.
Рідко: депресія (у тому числі загострення).
Дуже рідко: дезорієнтація (у тому числі загострення).
Невідомо: галюцинація, сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів зі схильністю до даних розладів, а також загострення цих симптомів у випадку їх передіснування).
З боку нервової системи.
Нечасто: головний біль, запаморочення.
Рідко: розлади смаку.
Невідомо: парестезія.
З боку органів зору.
Рідко: порушення зору/затуманення зору.
З боку травного тракту.
Часто: поліпи з фундальних залоз (доброякісні).
Нечасто: діарея, нудота, блювання, здуття живота, запор, сухість у роті, абдомінальний біль і дискомфорт.
З боку гепатобіліарної системи.
Нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ, g-ГТ).
Рідко: підвищення рівня білірубіну.
Невідомо: ураження гепатоцитів, жовтяниця, гепатоцелюлярна недостатність.
З боку шкіри та підшкірних тканин.
Нечасто: шкірні висипання, екзантема, свербіж.
Рідко: кропив’янка, ангіоневротичний набряк.
Невідомо: синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла, мультиформна еритема, фоточутливість, підгострий шкірний червоний вовчак (див. розділ «Особливості застосування»).
З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини.
Нечасто: переломи стегна, зап’ястя, хребта (див. розділ «Особливості застосування»).
Рідко: артралгія, міалгія.
Невідомо: спазм м'язів2.
З боку нирок та сечовидільної системи.
Невідомо: інтерстиціальний нефрит (з можливим розвитком ниркової недостатності).
З боку репродуктивної системи та молочних залоз.
Рідко: гінекомастія.
Загальні розлади.
Нечасто: астенія, втома, нездужання.
Рідко: підвищення температури тіла, периферичні набряки.
1. Гіпокальціємія одночасно з гіпомагніємією.
2. Спазм м'язів як наслідок порушення балансу електролітів.
5 років.
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30 °C.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
По 7 таблеток у блістері; по 1 або 2 блістери в картонній коробці.
Без рецепта.
КРКА, д.д., Ново место, Словенія.
Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія.
ТАД Фарма ГмбХ, Німеччина.
Хайнц-Лохманн-Штрассе 5, 27472 Куксхавен, Німеччина.
Інструкція, розміщена на цій сторінці, носить інформаційний характер і призначена виключно з метою ознайомлення.
Не використовуйте це як посібник медичних рекомендацій.
Постановка діагнозу і вибір методики лікування здійснюється тільки вашим лікарем!
Farmaco не несе відповідальності за можливі негативні наслідки, що виникли в результаті використання інформації, розміщеної на сайті farmaco.ua.
Щоб залишити відгук - авторизуйтесь!
