Щоб залишити відгук - авторизуйтесь!
Розділи сайту
Нова пошта
Самовивіз 
Онлайн оплата карткою - LiqPay
Оплата при отриманні
Коли йдеться про швидке лікування гострої кишкової інфекції, то мимоволі згадуємо про такі прості класичні препарати, як Фталазол. Він широко застосовується для лікування кишкових розладів у мандрівників, які пов’язані з вживанням неочищеної води або продуктів у місцях із сумнівною гігієною (Kean B.H., 1962). І хоча очевидні такі його переваги, як дешевизна, доступність і простота використання, діюча речовина характеризується рядом позитивних та негативних властивостей, які обов’язково треба брати до уваги.
Фталазол — це однокомпонентний таблетований препарат для вживання всередину, при цьому до складу кожної таблетки входить 500 мг діючої речовини — фталілсульфатіазолу (інструкція МОЗ України).
Фармакодинаміка
Фталілсульфатіазол є антибактеріальним препаратом з групи сульфаніламідів. Він бореться з бактеріальними кишковими інфекціями за бактеріостатичним принципом, тобто гальмує обмінні процеси та розмноження бактерій. Це дуже важливо, оскільки більшість збудників кишкових інфекцій характеризуються наявністю не лише екзо-, а й ендотоксинів, тому їх масова загибель призводить до значного погіршення стану хворого через тяжку інтоксикацію. Бактеріостатичний ефект зумовлений інгібуванням синтезу фолату та дигідрофолату — основних ростових факторів мікроорганізмів, які необхідні для синтезу пуринів та піримідинів. Окрім того, виявляє помірний протизапальний ефект, який пов’язаний із синтезом глюкокортикоїдів та обмеженням тканинної міграції лейкоцитів.
Фармакокінетика
Фталілсульфатіазол переважно проявляє свою дію в просвіті ШКТ. Основна частина препарату затримується в тонкій кишці, де від діючої речовини поступово відділяється сульфатіазол — біологічно активна частина молекули, яка має високу бактеріостатичну активність. Внаслідок цього у просвіті кишки утворюється висока концентрація діючої речовини. Більша частина препарату виводиться з організму у складі калових мас. Невелика частина активної речовини (до 17,6%) метаболізується представниками нормальної кишкової мікрофлори — Lactobacillus acidophilus (Pradhan A., 1986).
Резорбція препарату невелика і становить від 5 до 10%. При цьому діюча речовина, що всмокталася, метаболізується в гепатоцитах шляхом ацетилювання, а неактивні її метаболіти екскретуються із сечею.
До переліку показань до застосування Фталазолу входить багато гострих захворювань кишечнику (гастроентерити, ентероколіти, дистальні коліти), пов’язані з його бактеріальним ураженням.
Бактеріальна дизентерія, або шигельоз — одна з хвороб, що спричиняють серйозний дискомфорт у мандрівників. Шигельоз легко передається через неочищену воду, немиті руки, а також через дитячі іграшки та предмети побуту. Родина шигел поділяється на чотири великих категорії. До категорії А відноситься S. Dysenteriae, яка представлена 12 сероварами. У категорію В входять 6 підтипів та 10 сероварів S. Flexneri. Категорія С представлена 18 серотипами S. Boydii. У категорію D виділена S. Sonnei (Малый В.П., 2005). Усі категорії збудників виробляють низку екзо- та ендотоксинів, які впливають на кишкову стінку та нервову систему. При цьому найбільш вірулентною вважається S. Dysenteriae — вона виробляє шигатоксин, який може викликати не тільки водянисту діарею з домішками слизу, гною та навіть крові, а й специфічний гемолітико-уремічний синдром. Окрім того, після регресу основних проявів дизентерії у пацієнтів може проявлятися вторинне ураження сполучнотканинних утворень (артрити, кон’юнктивіт) (Larry M. Bush, 2014). Потрібно враховувати, що якщо дизентерія має не бактеріальне, а паразитарне (амебіаз) походження, то для лікування Фталазол не підходить — підбирають інші препарати.
Іноді холероподібна діарея також викликається бактеріями з групи кишкової палички. Окрім E.coli, яка є поширеним представником нормальної кишкової флори, виділяють 5 її патогенних видів: ентеропатогенна, ентеротоксигенна, ентероінвазивна, ентерогеморагічна та ентероагрегативна. Усі вони можуть викликати діарейно-запальні ураження тонкої та товстої кишки, які в тяжких випадках супроводжуються розладами водно-сольового обміну та згортальної системи крові.
Фталазол підходить для емпіричного лікування гострих ентероколітів під час подорожування в місцях із сумнівною гігієною (Turner A.C., 1983). У деяких європейських країнах препарат у комбінації з іншими антибактеріальними засобами використовували для емпірічного лікування діареї у дітей (Verin M., 1962).
Окрім того, Фталазол застосовується для лікування бактеріальних ускладнень після оперативних втручань на тонкій та товстій кишці. Перші згадування про подібне використання препарату відносяться до першої половини ХХ сторіччя (Thomson R., 1946). У 1970–1980-х роках з’явилася велика кількість публікацій про застосування Фталазолу як для передопераційної підготовки (Gerritsen G.P., 1982), так і для профілактики післяопераційного раньового сепсису (Pollok A.W., 1978).
Існують також згадування про можливість використання Фталазолу для лікування ентеробіозу (Ascue W.E., 1954). У відкритих джерелах літератури можна знайти дослідження ефекту препарату при активному ревматоїдному артриті (Astbury C., 1992) — він має властивість полегшувати стан при загостреннях.
Фталазол протипоказаний, якщо у хворого раніше відмічалися реакції індивідуальної непереносимості фталілсульфатіазолу або інших сульфаніламідних препаратів, а також допоміжних компонентів препарату. Оскільки діюча речовина може викликати гемолітичну анемію, протипоказане її застосування у пацієнтів із захворюваннями крові. Окрім того, перетворення препарату, що всмоктався, у гепатоцитах зумовлює неприпустимість його використання у випадку інфекційного або токсичного гепатиту, а виведення метаболітів нирками — при їх захворюваннях (гломерулонефрит, порушення фільтраційної функції нирок).
Також відмічається, що не можна застосовувати препарат в осіб із фоновим підвищенням рівня антитиреоїдних антитіл (аутоімунний тиреоїдит, Базедова хвороба).
Фталазол вживають всередину. Враховуючи діарейно-запальний синдром, антибактеріальну терапію обов’язково доповнюють великою кількістю водно-сольових розчинів, які в залежності від тяжкості загального стану вживають всередину або вводять внутрішньовенно.
Для лікування гострих ентероколітів у дорослих і дітей у віці старше 12 років препарат призначають у дозуванні 1 г з рівними інтервалами по 4 год (що у підсумку становить 6 прийомів препарату на добу) протягом 2 діб. На третю добу частоту прийомів знижують до 4 разів на добу, а на п’яту — до 3. Таким чином, сумарна курсова доза за період лікування коливається від 25 до 30 г діючої речовини. Після цього роблять обов’язкову перерву тривалістю 5–6 днів. Якщо в результаті першого курсу лікування не досягнуто повної елімінації збудника, то проводиться повторний курс, при якому препарат у дозуванні 1 г вживають з частотою від 3 до 5 разів на добу. Таким чином, сумарна доза препарату при другому курсі лікування становить 18–21 г (у залежності від тяжкості перебігу захворювання).
Загалом під час підбору лікувальної дози слід враховувати, що максимальна разова доза для дорослих становить 2 г, а добова не повинна перевищувати 7 г.
Для лікування дітей віком від 3 до 12 років добову дозу обирають з розрахунку не більше ніж 100 мг/кг маси тіла дитини. Цю дозу розподіляють на 3–4 прийоми з рівними інтервалами. Таким чином, разова доза для лікування гострої дизентерії у дітей від 3 до 7 років становить приблизно 500 мг, а від 7 до 12 років — 500–750 мг. Загальна тривалість лікування не повинна перевищувати 7 днів.
Для лікування інших захворювань, а також для передопераційної підготовки рекомендовано підбирати добову дозу 100 мг/кг, розділену на 3–4 прийоми. У таких випадках тривалість курсу прийому Фталазолу визначається терапевтичною метою та досягнутим результатом.
Якщо пацієнт не в змозі проковтнути цілу таблетку, то її можна подрібнити та розвести невеликою кількістю прохолодної кип’яченої води.
Не рекомендовано перевищувати вказані дози та тривалість курсу лікування без консультації лікаря.
Враховуючи незначну резорбцію Фталазолу, він зазвичай переноситься добре, без характерних для сульфаніламідів системних побічних ефектів. Не виключені реакції індивідуальної непереносимості фталілсульфатіазолу або формоутворюючих компонентів таблетки, які можуть проявлятися свербежем або поширеною висипкою.
Враховуючи інгібування синтезу фолієвої кислоти, при тривалому застосуванні можуть спостерігатися транзиторні порушення системи кровотворення від агранулоцитозу до апластичної анемії.
Після курсу лікування Фталазолом пацієнтам рекомендовано приймати комплекс вітамінів групи В (включаючи нікотинову кислоту, тіамін, рибофлавін), оскільки фталілсульфатіазол порушує їх синтез, що може негативно впливати на функцію периферичних нервів.
Препарат змінює швидкість реакції при керуванні автомобілем або іншими складними механізмами.
Препарат добре поєднується із сульфаніламідними препаратами резорбтивної дії (наприклад сульфадимезин, сульфаетідол), при цьому спостерігається взаємне потенціювання протимікробного ефекту.
Проте є низка препаратів, із якими фталілсулфатіазол категорично несумісний. Його токсична дія різко підвищується при поєднанні із саліцилатами, фенітоїном, парааміносаліциловою кислотою. Він знижує гемостатичний ефект менадіон натрію бісульфіту та хлориду кальцію, активність оксациліну. При комбінації з нітрофурановими препаратами підвищується ризик розвитку метгемоглобінемії та анемії. У випадку комбінації з препаратами, які містять чоловічі або жіночі статеві гормони, спостерігається пригнічення функції статевих залоз. Гематотоксична активність Фталазолу підвищується при одночасному застосуванні з іншими мієлотоксичними засобами. Одночасне використання разом із послаблюючими препаратами та ентеросорбентами різко знижує ефективність Фталазолу.
Проведені дослідження вказали, що діюча речовина Фталазолу має властивість проникати через плаценту, а експерименти на тваринах продемонстрували наявність у нього ембріо- та фетотоксичних ефектів. Тому препарат не застосовують для лікування вагітних. Діюча речовина також виділяється у грудне молоко і при продовженні годування грудьми може викликати у дитини при вродженому дефіциті глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (Г-6-ФДГ) гемолітичну анемію різного ступеня тяжкості. Рівень білірубіну при цьому може сягати цифр, що відповідають ядерній жовтяниці.
Фталазол не застосовують для лікування дітей віком менше 3 років.
Перевищення разової або добової дози Фталазолу може викликати такі диспептичні явища, як нудота, блювання та біль у животі (хоча іноді їх складно відрізнити від симптомів основного захворювання, яке лікують Фталазолом). При цьому основне лікування полягає у промиванні шлунка. У випадку неправильного визначення дози та тривалості курсу лікування можуть розвиватися такі тяжкі наслідки дефіциту фолатів, як макроцитоз, гранулоцитопенія (Fisch C., 1950) та панцитопенія. Відмічені випадки дефіциту біотину після високодозного курсу Фталазолу (Cresseri A., 1954). Також можна очікувати посилення інших побічних ефектів. Для лікування передозування необхідно відмінити препарат, призначити симптоматичне лікування та комплекс вітамінів групи В (особливо фолієву кислоту).
Інструкція, розміщена на цій сторінці, носить інформаційний характер і призначена виключно з метою ознайомлення.
Не використовуйте це як посібник медичних рекомендацій.
Постановка діагнозу і вибір методики лікування здійснюється тільки вашим лікарем!
Farmaco не несе відповідальності за можливі негативні наслідки, що виникли в результаті використання інформації, розміщеної на сайті farmaco.ua.
Щоб залишити відгук - авторизуйтесь!
