Нурофєн 12+, таблетки вкриті оболонкою, 200 мг, №12
Reckitt Benckiser Healthcare, Великобританія

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка. Ібупрофен — НПЗП, дія якого пов’язана з уповільненням синтезу простагландинів. Ібупрофен чинить анальгезивну, жарознижувальну та протизапальну дію. Клінічно доведено, що при лікуванні болю ібупрофен у таблетках у формі ібупрофену натрієвої солі починає діяти значно швидше порівняно з ібупрофеном у формі кислоти. При застосуванні ібупрофену в дозі 400 мг полегшення больових відчуттів триває до 8 год. Під час дослідження лікування зубного болю після застосування двох таблеток препарату Нурофєн^® 12+ порівняно з плацебо значне полегшення болю відмічалося вже через 15 хв. У цьому дослідженні у значно більшої кількості пацієнтів виявлено суттєве зменшення вираженості больових відчуттів після застосування двох таблеток препарату Нурофєн^® 12+ порівняно із застосуванням 2 таблеток парацетамолу по 500 мг. Також у цих пацієнтів відмічали значне зниження інтенсивності болю та суттєвіше полегшення болю протягом 6 год порівняно із застосуванням парацетамолу.

Експериментальні дані свідчать, що ібупрофен може конкурентно пригнічувати ефект низької дози ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів при одночасному застосуванні цих препаратів. Деякі дослідження фармакодинаміки показують, що при застосуванні разових доз ібупрофену по 400 мг у межах 8 год до або в межах 30 хв після застосування ацетилсаліцилової кислоти негайного вивільнення (81 мг) виявлено зниження впливу ацетилсаліцилової кислоти на утворення тромбоксану або агрегацію тромбоцитів. Хоча існує невпевненість щодо екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію, не можна виключити ймовірності, що регулярне довготривале застосування ібупрофену може знизити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. При несистематичному застосуванні ібупрофену такий клінічно значущий ефект вважається малоймовірним.

Фармакокінетика. При пероральному застосуванні ібупрофен швидко всмоктується у травному тракті та через 45 хв при застосуванні натще досягає C_max у плазмі крові. Після застосування ібупрофену під час прийому їжі C_max у плазмі крові визначається через 1–2 год. Т_? ібупрофену становить майже 2 год.

При цьому після застосування таблеток Нурофєн^® 12+ C_max у плазмі крові досягається через 35 хв після застосування препарату натще.

Ібупрофен активно (90%) зв’язується з білками плазми крові, повільно проникає в синовіальні порожнини, де його концентрація може залишатися високою, у той час як концентрація в плазмі крові знижується.

Метаболізм ібупрофену відбувається в печінці. Ібупрофен швидко й повністю виводиться з організму. Більше ніж 90% застосованої дози виділяється нирками у вигляді метаболітів та їх сполук.

Слід зважати на те, що біодоступність ібупрофену натрієвої солі значно вища та дія настає вдвічі швидше, ніж при застосуванні звичайного ібупрофену в таблетках.

Відсутні відмінності у фармакокінетиці залежно від віку пацієнта.

Показання

симптоматичне лікування легкого та помірного болю, зокрема головного болю, мігрені, болю у спині, невралгії, болю у м’язах, ревматичного болю, болю при менструаціях, зубного болю. Симптоматичне лікування ознак застуди, грипу та пропасниці.

Застосування

застосовувати внутрішньо дорослим та дітям віком від 12 років. Тільки для короткотривалого застосування.

Небажані ефекти можна мінімізувати шляхом застосування найнижчої ефективної дози протягом найкоротшого періоду, необхідного для контролю симптомів. Слід застосовувати мінімальну ефективну дозу, необхідну для усунення симптомів, протягом найкоротшого періоду.

Разова доза для дітей віком від 12 років і дорослих становить 1–2 таблетки (200–400 мг ібупрофену) до 3 разів на добу, кожні 4–6 год, у разі необхідності. Максимальна добова доза становить 1200 мг (6 таблеток на добу).

Пацієнти літнього віку не потребують спеціального підбору дози, крім випадків вираженої ниркової або печінкової недостатності.

Препарат приймати під час або після прийому їжі, не розжовуючи, запиваючи водою в разі потреби.

Якщо симптоми захворювання зберігаються більше 3 днів або лікарський засіб потрібно застосовувати протягом більше 10 днів, необхідно звернутися до лікаря для уточнення діагнозу та корекції схеми лікування. Тривалість лікування визначає лікар індивідуально, залежно від перебігу захворювання та стану хворого.

Діти. Препарат застосовують у дітей віком від 12 років.

Протипоказання

індивідуальна підвищена чутливість до ібупрофену або інших компонентів препарату.

Реакції гіперчутливості (наприклад БА, риніт, ангіоневротичний набряк або кропив’янка) в анамнезі після застосування ібупрофену, ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП.

Виразка шлунка та/або дванадцятипалої кишки або шлунково-кишкові кровотечі в стадії загострення або в анамнезі (два або більше виражених епізоди підтвердженої виразки або кровотечі).

Шлунково-кишкові кровотечі або перфорації, асоційовані із застосуванням НПЗП в анамнезі.

Тяжке порушення функції печінки, тяжкі порушення функції нирок, тяжка серцева недостатність (клас IV за класифікацією NYHA).

Цереброваскулярні або інші кровотечі.

Порушення кровотворення або згортання крові.

Синдром недостатнього всмоктування глюкози-галактози або дефіцит сахарози-ізомальтози, непереносимість фруктози.

Останній триместр вагітності.

Побічна дія

побічні реакції, що пов’язані із застосуванням ібупрофену, класифіковані за системами органів та частотою. Частота визначається таким чином: дуже часто (?1/10); часто (?1/100 — <1/10); нечасто (?1/1000 — <1/100); рідко (?1/10 000 — <1/1000); дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (неможливо оцінити частоту за наявними даними). У кожній групі за частотою побічні реакції представлені за зниженням ступеня тяжкості.

Дані клінічних досліджень свідчать про те, що застосування ібупрофену особливо у високій дозі по 2400 мг/добу може бути пов’язаним з підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад інфаркту міокарда або інсульту).

З боку системи крові та лімфатичної системи: дуже рідко — порушення кровотворення¹.

З боку імунної системи: нечасто — реакції гіперчутливості, що супроводжуються кропив’янкою та свербежем²; дуже рідко — тяжкі реакції гіперчутливості, симптоми яких можуть включати набряк обличчя, язика та гортані, задишку, тахікардію, артеріальну гіпотензію (анафілаксія, ангіоневротичний набряк або тяжкий шок)².

З боку нервової системи: нечасто — головний біль; дуже рідко — асептичний менінгіт³; частота невідома — парестезії, сонливість.

З боку серцевої системи: частота невідома — серцева недостатність, набряк⁴.

З боку судинної системи: частота невідома — артеріальна гіпертензія⁴.

З боку дихальних шляхів та органів середостіння: частота невідома — реактивність дихальних шляхів, включаючи БА, бронхоспазм або задишку².

З боку травного тракту: нечасто — біль у животі, нудота, диспепсія⁵; рідко — діарея, метеоризм, запор, блювання; дуже рідко — виразка шлунка та дванадцятипалої кишки, шлунково-кишкова перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, мелена, криваве блювання, іноді з летальним наслідком, виразковий стоматит, гастрит; частота невідома — загострення коліту і хвороби Крона⁶.

З боку печінки: дуже рідко — порушення функції печінки; частота невідома — при тривалому лікуванні можуть виникати гепатит та жовтяниця.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто — висип на шкірі²; дуже рідко — бульозні реакції, включаючи синдром Стівенса — Джонсона, мультиформну еритему і токсичний епідермальний некроліз²; частота невідома — фоточутливість.

З боку нирок та сечовидільної системи; дуже рідко — гостре порушення функції нирок⁷; частота невідома — ниркова недостатність, нефротоксичність, включаючи інтерстиціальний нефрит та нефротичний синдром.

З боку психіки: частота невідома — тільки при тривалому застосуванні: депресія, галюцинації, сплутаність свідомості.

З боку органа зору: частота невідома — при тривалому лікуванні можуть виникати порушення зору, неврит зорового нерва.

З боку органа слуху: частота невідома — при тривалому лікуванні можливі дзвін у вухах та запаморочення.

Лабораторні дослідження; дуже рідко — зниження рівня гемоглобіну.

Примітки.

¹Включають анемію, лейкопенію, тромбоцитопенію, панцитопенію й агранулоцитоз. Першими ознаками таких порушень є лихоманка, біль у горлі, поверхневі виразки в ротовій порожнині, грипоподібні симптоми, тяжка форма виснаження, кровотечі та гематоми невідомої етіології.

²До реакцій гіперчутливості можуть належати неспецифічні алергічні реакції та анафілаксія; реактивність дихальних шляхів, включаючи БА, загострення БА, бронхоспазм та задишку, або різні форми шкірних реакцій, включаючи свербіж, кропив’янку, пурпуру, ангіоневротичний набряк та рідше — ексфоліативні та бульозні дерматози, включаючи токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса — Джонсона та мультиформну еритему.

³Патогенний механізм асептичного менінгіту, спричиненого лікарськими засобами, не з’ясований. Наявні дані щодо асептичного менінгіту, пов’язаного із застосуванням НПЗП, вказують на реакцію гіперчутливості (з огляду на часовий зв’язок з прийомом препарату та зникнення симптомів після відміни лікарського засобу). У пацієнтів з аутоімунними захворюваннями (системний червоний вовчак та змішане захворювання сполучної тканини) відмічали поодинокі випадки симптомів асептичного менінгіту (ригідність потиличних м’язів, головний біль, нудота, блювання, лихоманка або дезорієнтація).

⁴Дані клінічних досліджень та епідеміологічні дані свідчать, що застосування ібупрофену (особливо у високих дозах по 2400 мг/добу) та при довготривалому лікуванні може бути пов’язане з дещо підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад інфаркту міокарда або інсульту).

⁵Найчастіше відмічали побічні реакції з боку ШКТ.

⁶Див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.

⁷Особливо при довготривалому застосуванні НПЗП, у поєднанні з підвищенням рівня сечовини в сироватці крові та появою набряків. Також включає папілонекроз.

Особливості застосування

вираженість побічних ефектів, які виникають після застосування ібупрофену та всієї групи НПЗП у цілому, можна зменшити шляхом застосування мінімальної ефективної дози, необхідної для лікування симптомів, протягом найкоротшого періоду.

Вплив на органи дихання. Бронхоспазм може виникнути у пацієнтів з БА або алергічними захворюваннями чи з цими захворюваннями в анамнезі.

Інші НПЗП. Одночасне застосування ібупрофену з іншими НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, підвищує ризик розвитку побічних реакцій, тому його слід уникати.

Системний червоний вовчак і змішане захворювання сполучної тканини. З обережністю слід застосовувати ібупрофен при проявах системного червоного вовчака та змішаного захворювання сполучної тканини через підвищений ризик виникнення асептичного менінгіту.

Вплив на нирки. Довготривалий прийом НПЗП може призвести до дозозалежного зниження синтезу простагландинів і провокувати розвиток ниркової недостатності. Високий ризик цієї реакції відмічають у пацієнтів з порушеннями функції нирок, серцевими порушеннями, порушеннями функції печінки, хворих, які приймають діуретики, і осіб літнього віку. У таких пацієнтів необхідно контролювати ниркову функцію.

Вплив на печінку. Порушення функції печінки.

Вплив на серцево-судинну та цереброваскулярну систему. Пацієнтам з АГ та/або помірним або середнім ступенем застійної серцевої недостатності в анамнезі слід з обережністю починати лікування (необхідна консультація лікаря), оскільки при терапії ібупрофеном, як і іншими НПЗП, повідомлялося про випадки затримки рідини, АГ та набряків.

Дані клінічного дослідження свідчать про те, що застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг/добу) може бути пов’язане з підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень (наприклад інфаркту міокарда або інсульту). Загалом дані епідеміологічних досліджень не передбачають, що низька доза ібупрофену (наприклад ?1200 мг/добу) пов’язана з підвищеним ризиком артеріальних тромботичних ускладнень.

Пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю (клас ІІ–ІІІ за класифікацією NYHA), діагностованою ІХС, захворюванням периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями слід лікувати ібупрофеном тільки після ретельної оцінки клінічної картини. Слід уникати прийому високих доз (2400 мг/добу).

Пацієнтам з факторами ризику серцево-судинних ускладнень (такими як АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління) призначати довготривале лікування НПЗП, особливо якщо необхідні високі дози ібупрофену (2400 мг/добу), слід лише після ретельного обміркування.

Вплив на ШКТ. НПЗП слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із хронічними запальними захворюваннями кишечнику (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки ці стани можуть загострюватися. Повідомлялося про випадки шлунково-кишкової кровотечі, перфорації, виразки, інколи летальні, які виникали на будь-якому етапі лікування НПЗП, незалежно від наявності попереджувальних симптомів або тяжких розладів з боку ШКТ в анамнезі.

Ризик шлунково-кишкової кровотечі, перфорації, виразки зростає при підвищенні доз НПЗП, у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо якщо вона ускладнена кровотечею або перфорацією, та у пацієнтів літнього віку. Ці пацієнти повинні починати лікування з мінімальних доз. Слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів, які отримують одночасно препарати, що підвищують ризик утворення виразок або кровотечі, такі як пероральні кортикостероїди, антикоагулянти (наприклад варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромбоцитарні засоби (наприклад ацетилсаліцилова кислота). При тривалому лікуванні для цих пацієнтів, а також для пацієнтів, які потребують одночасного застосування низьких доз ацетилсаліцилової кислоти або інших лікарських засобів, що підвищують ризик для ШКТ, лікар повинен розглянути доцільність комбінованої терапії мізопростолом або інгібіторами протонної помпи.

Пацієнтам із наявними шлунково-кишковими розладами в анамнезі, передусім літнього віку, слід повідомляти про будь-які незвичайні симптоми з боку ШКТ (переважно кровотечу), особливо про шлунково-кишкову кровотечу на початку лікування. У разі шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які отримують ібупрофен, лікування слід негайно припинити.

Вплив на шкіру та підшкірну клітковину. Дуже рідко на тлі прийому НПЗП можуть виникати тяжкі форми шкірних реакцій, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Найвищий ризик появи таких реакцій відмічають на ранніх етапах терапії, у більшості випадків початок таких реакцій виявляють протягом першого місяця лікування. Ібупрофен слід відмінити при перших ознаках шкірного висипу, патологічних змінах слизових оболонок або будь-яких інших ознаках гіперчутливості.

Вплив на фертильність у жінок. Існують обмежені свідчення про те, що лікарські засоби, що пригнічують синтез ЦОГ/простагландину, можуть спричиняти погіршення фертильності у жінок, впливаючи на овуляцію. Цей ефект є зворотним при відміні терапії.

Кожна таблетка містить близько 24,3 мг (1,06 ммоль) натрію, що слід враховувати при призначенні препарату пацієнтам, яким показана дієта з низьким вмістом натрію.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень вказують на підвищений ризик викидня, вроджених вад розвитку серця та гастрошизису після застосування інгібіторів синтезу простагландинів на ранній стадії вагітності. Вважається, що ризик зростає з підвищенням дози та тривалості терапії. Слід уникати застосування ібупрофену протягом I та II триместрів вагітності, якщо тільки потенційна користь для пацієнтки не перевищує потенційний ризик для плода. Якщо ібупрофен застосовується жінкою, яка намагається завагітніти, або протягом I або II триместру вагітності, слід застосовувати найнижчу ефективну дозу протягом якомога коротшого періоду.

Під час III триместру вагітності при застосуванні будь-яких інгібіторів синтезу простагландинів можливі такі впливи на плід, як серцево-легенева токсичність (передчасне закриття артеріальної протоки плода з легеневою гіпертензією) та порушення функції нирок, яке може прогресувати до ниркової недостатності з проявом олігогідрамніону. Ібупрофен протипоказаний у III триместр вагітності через можливість пригнічення скорочувальної функції матки, що може призвести до збільшення тривалості пологів з можливим збільшенням часу кровотечі у матері та дитини, навіть при застосуванні дуже низьких доз.

Під час проведення обмежених досліджень ібупрофен був виявлений у грудному молоці в дуже низькій концентрації. Малоймовірно, щоб це негативно впливало на немовля, яке годують груддю. НПЗП не рекомендується застосовувати в період годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. За умови виконання рекомендацій щодо дозування та тривалості лікування вплив лікарського засобу на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами не очікується. Але пацієнтам, які відчувають запаморочення, сонливість, дезорієнтацію або порушення зору при прийомі НПЗП, слід відмовитися від керування транспортними засобами або роботи з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

ібупрофен, як і інші НПЗП, не слід застосовувати в комбінації з:

— ацетилсаліциловою кислотою, оскільки це підвищує ризик виникнення побічних реакцій, крім випадків, коли ацетилсаліцилова кислота (доза не вище 75 мг/добу) була призначена лікарем.

Експериментальні дані свідчать, що при одночасному застосуванні ібупрофен може пригнічувати вплив низьких доз ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію тромбоцитів. Однак обмеженість щодо екстраполяції цих даних на клінічну ситуацію не дає змоги зробити остаточні висновки, що регулярне довготривале застосування ібупрофену може знизити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. При несистематичному застосуванні ібупрофену такі клінічно значущі ефекти вважаються малоймовірними;

— іншими НПЗП, у тому числі селективними інгібіторами ЦОГ-2: слід уникати одночасного застосування двох або більше НПЗП, оскільки це підвищує ризик розвитку побічних реакцій.

З обережністю слід застосовувати ібупрофен у комбінації з нижчезазначеними лікарськими засобами:

антикоагулянти: НПЗП можуть посилити ефект таких антикоагулянтів, як варфарин;

антигіпертензивні засоби (інгібітори АПФ та антагоністи ангіотензину II) та діуретики: НПЗП можуть знизити лікувальний ефект цих препаратів. У деяких пацієнтів з порушеною функцією нирок (наприклад у пацієнтів зі зневодненням або осіб літнього віку з порушеною функцією нирок) одночасне застосування інгібітора АПФ або антагоніста ангіотензину II і препаратів, що інгібують ЦОГ, може призводити до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, що зазвичай має зворотний характер. Ці взаємодії слід брати до уваги при одночасному застосуванні пацієнтом селективного інгібітора ЦОГ-2 та інгібіторів АПФ або антагоністів ангіотензину II. Тому такі комбінації слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. При необхідності довготривалого лікування слід провести адекватну гідратацію пацієнта та розглянути питання про проведення моніторингу функції нирок на початку комбінованого лікування, а також із певною періодичністю в подальшому. Діуретики можуть підвищити ризик токсичного впливу НПЗП на нирки;

кортикостероїди: підвищений ризик появи виразок та кровотеч у ШКТ;

антитромбоцитарні засоби та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну: підвищується ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі;

серцеві глікозиди: НПЗП можуть посилювати порушення серцевої функції, знижувати функцію клубочкової фільтрації нирок та підвищувати рівень глікозидів у плазмі крові;

літій: існують свідчення потенційного підвищення рівнів літію у плазмі крові;

метотрексат: існує потенціал підвищення рівня метотрексату у плазмі крові;

циклоспорин: підвищений ризик нефротоксичності;

міфепристон: НПЗП не слід застосовувати раніше ніж через 8–12 діб після застосування міфепристону, оскільки вони можуть знизити його ефективність;

такролімус: можливе підвищення ризику нефротоксичності при одночасному застосуванні НПЗП і такролімусу;

зидовудин: відомо про підвищений ризик гематологічної токсичності при одночасному застосуванні зидовудину та НПЗП. Існують свідчення підвищення ризику розвитку гемартрозу та гематоми у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з гемофілією, що застосовують поєднане лікування зидовудином та ібупрофеном;

хінолонові антибіотики: одночасний прийом з НПЗП може підвищити ризик виникнення судом;

препарати групи сульфонілсечовини та фенітоїн: можливе підсилення дії препаратів.

Передозування

застосування дітьми більше ніж 400 мг/кг маси тіла препарату може спричинити появу симптомів інтоксикації. У дорослих ефект дози менш виражений. Т_? при передозуванні становить 1,5–3 год.

Симптоми інтоксикації. Нудота, блювання, біль в епігастральній ділянці, дуже рідко — діарея. Можуть також виникати шум у вухах, головний біль та шлунково-кишкова кровотеча. При більш тяжкому отруєнні можуть виникати токсичні ураження ЦНС, що виявляються у вигляді вертиго, сонливості, інколи — збудженого стану та дезорієнтації або коми. Інколи у пацієнтів відмічають судоми. При тяжкому отруєнні можуть виникати гіперкаліємія та метаболічний ацидоз, збільшення протромбінового часу/МНВ (імовірно, через взаємодію з факторами згортання крові, що циркулюють у кров’яному руслі). Можливі гостра ниркова недостатність, ураження печінки, артеріальна гіпотензія, пригнічення дихання та ціаноз. У хворих на БА можливе загострення БА.

Лікування. Лікування повинно бути симптоматичним і підтримувальним, а також включати забезпечення прохідності дихальних шляхів і моніторинг серцевої функції та основних показників життєдіяльності до нормалізації стану пацієнта. Рекомендується пероральне застосування активованого вугілля впродовж 1 год після застосування потенційно токсичної дози препарату. При частих або тривалих спазмах м’язів лікування слід проводити шляхом в/в введення діазепаму або лоразепаму. У разі БА слід застосовувати бронходилататори.

Умови зберігання

не потребує спеціальних умов зберігання.