Щоб залишити відгук - авторизуйтесь!
Розділи сайту
Самовивіз 
Оплата при отриманні
фармакодинаміка. Карбамазепін, діюча речовина препарату Мезакар, у якості протисудомного засобу ефективний при парціальних нападах (простих і комплексних) із вторинною генералізацією та без неї; генералізованих тоніко-клонічних судомних нападах, а також при комбінації вказаних типів нападів.
Механізм дії карбамазепіну з’ясований лише частково. Карбамазепін стабілізує мембрани надто збуджених нервових волокон, інгібує виникнення повторних нейрональних розрядів і знижує синаптичне проведення збуджувальних імпульсів. Цілком можливо, що головним механізмом дії препарату є запобігання повторному утворенню натрійзалежних потенціалів дії в деполяризованих нейронах шляхом блокади дієзалежних та потенціалзалежних натрієвих каналів, яка залежить від тривалості застосування та вольтажу.
Тоді як зниження вивільнення глутамату і стабілізація мембран нейронів можуть пояснити протисудомну дію препарату, антиманіакальний ефект карбамазепіну може бути зумовлений пригніченням метаболізму дофаміну і норадреналіну.
При застосуванні карбамазепіну як монотерапії у пацієнтів з епілепсією (особливо у дітей і підлітків) було відзначено психотропну дію, яка частково виявлялася позитивним впливом на симптоми тривожності та депресії, а також зниженням роздратованості й агресивності. Показано, що вплив карбамазепіну на когнітивну функцію і психомоторні показники залежав від дози і був або сумнівним, або негативним. Також відзначено позитивний вплив карбамазепіну на показники, що характеризують увагу, здатність до навчання і запам’ятовування.
Як нейротропний засіб карбамазепін ефективний при деяких неврологічних захворюваннях: так, наприклад, він запобігає больовим нападам при ідіопатичній і вторинній невралгії трійчастого нерва. Крім того, препарат застосовується для полегшення нейрогенного болю при різних станах, у тому числі при сухотці спинного мозку, посттравматичних парестезіях і постгерпетичній невралгії. При синдромі алкогольної абстиненції карбамазепін підвищує поріг судомної готовності (який при цьому стані знижений) і зменшує вираженість клінічних проявів синдрому, таких як збудливість, тремор, порушення ходи. У хворих на нецукровий діабет центрального генезу препарат знижує діурез і відчуття спраги.
Підтверджено, що як психотропний засіб карбамазепін ефективний при афективних порушеннях, а саме: для лікування гострих маніакальних станів, для підтримувального лікування біполярних афективних (маніакально-депресивних) розладів (як монотерапія, так і в комбінації з нейролептичними засобами, антидепресантами або препаратами літію).
Фармакокінетика
Всмоктування. Після прийому таблеток карбамазепін всмоктується майже повністю, хоча і дещо повільно. Після разового прийому звичайної таблетки Cmax досягається через 12 год. Не відзначається клінічно значущих відмінностей у ступені всмоктування активної речовини після застосування різних лікарських форм препарату для прийому внутрішньо. Після одноразового прийому внутрішньо таблетки препарату, що містить 400 мг карбамазепіну, середнє значення Cmax незміненої активної речовини досягає близько 4,5 мкг/мл.
Біодоступність різних лікарських форм карбамазепіну для перорального прийому, як було показано, знаходиться в межах 85–100%.
Прийом їжі істотно не впливає на швидкість і ступінь всмоктування карбамазепіну.
Рівноважні концентрації препарату у плазмі крові досягаються через 1–2 тиж, що залежить від індивідуальних особливостей метаболізму (аутоіндукція ферментних систем печінки карбамазепіном, гетероіндукція іншими лікарськими засобами, які застосовують одночасно), а також від стану хворого, дози препарату і тривалості лікування.
Виявлено суттєві міжіндивідуальні відмінності значень рівноважних концентрацій у терапевтичному діапазоні: у більшості пацієнтів ці значення коливаються в діапазоні 4–12 мкг/мл (17–50 мкмоль/л). Концентрації карбамазепіну-10,11-епоксиду (фармакологічно активного метаболіту) досягають майже 30% порівняно з концентраціями карбамазепіну.
У дозах до 300 мг карбамазепіну близько 75% загальної кількості досягає системного кровотоку протягом 6 год. Відповідно, максимальна рекомендована добова доза для цієї лікарської форми становить 250 мг 4 рази на добу.
Біодоступність різних лікарських форм карбамазепіну може відрізнятися; така властивість дає змогу уникнути зміни лікарської форми, що може призвести до зниження ефекту при застосуванні лікарського засобу або ризику появи епілептичних нападів на тлі прийому лікарського засобу чи появи надмірних побічних ефектів.
Розподіл. За умови повної абсорбції карбамазепіну уявний об’єм розподілу становить 0,8–1,9 л/кг. Карбамазепін проникає крізь плацентарний бар’єр. Зв’язування карбамазепіну з білками плазми крові становить 70–80%. Концентрація незміненого карбамазепіну у СМР і слині пропорційна до частки незв’язаної з білками активної речовини (20–30%). Концентрація карбамазепіну у грудному молоці становить 25–60% від його рівня у плазмі крові.
Уявний об’єм розподілу становить 0,8–1,9 л/кг.
Метаболізм. Карбамазепін метаболізується в печінці переважно епоксидним шляхом, внаслідок чого утворюються основні метаболіти — 10,11-трансдіоловий похідний та його кон’югат із глюкуроновою кислотою. На першому етапі відбувається окиснення до карбамазепін-10,11-епоксиду, переважно через ізофермент цитохрому P450 3A4. Вважається, що людська мікросомальна епоксид-гідролаза відповідає за утворення фармакологічно активного карбамазепіну-10,11-епоксиду, який майже повністю трансформується в похідний 10,11-трансдіол та його глюкуроніди. Основним ізоферментом, який забезпечує біотрансформацію карбамазепіну на карбамазепін-10,11-епоксид, є цитохром Р450 3А4. Внаслідок цих метаболічних реакцій утворюється також і «малий» метаболіт 9-гідрокси-метил-10-карбамоїлакридан. Після одноразового перорального застосування карбамазепіну близько 30% активної речовини визначається в сечі у вигляді кінцевих продуктів епоксидного метаболізму. Інші важливі шляхи біотрансформації карбамазепіну призводять до утворення різних моногідроксилатних похідних, а також до N-глюкуроніду карбамазепіну, що утворюється за участю уридилдифосфат-глюкуронозилтрансферази (UGT2В7).
Виведення. Після одноразового прийому препарату внутрішньо Т? незміненого карбамазепіну становить у середньому 36 год, а після повторного прийому препарату — у середньому 16–24 год (внаслідок аутоіндукції монооксигеназної системи печінки) залежно від тривалості лікування. У пацієнтів, які одночасно приймають інші препарати, що індукують ту ж саму ферментну систему печінки (наприклад фенітоїн, фенобарбітал), Т? карбамазепіну становить у середньому 9–10 год.
Середній Т? метаболіту 10,11-епоксиду з плазми крові становить близько 6 год після разового перорального прийому епоксиду.
Після разового перорального прийому карбамазепіну в дозі 400 мг 72% прийнятої дози виводиться із сечею, а 28% — з калом. Майже 2% прийнятої дози виводиться із сечею у вигляді незміненого препарату і близько 1% — у вигляді фармакологічно активного метаболіту 10,11-епоксиду, близько 30% — карбамазепін-10,11-трансдіол та інші неактивні метаболіти.
Особливості фармакокінетики в окремих групах пацієнтів.
Діти. Дітям з огляду на більш швидку елімінацію карбамазепіну для підтримання терапевтичних концентрацій препарату може бути потрібним застосування більш високих доз карбамазепіну з розрахунку мг/кг маси тіла порівняно з дорослими.
Пацієнти літнього віку. Немає даних, які свідчили б про те, що фармакокінетика карбамазепіну змінюється у пацієнтів літнього віку (порівняно з дорослими особами молодого віку).
Пацієнти з порушеною функцією нирок або печінки. Даних про фармакокінетику карбамазепіну у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки поки що немає.
– складні або прості парціальні судомні напади (з втратою або без втрати свідомості) із вторинною генералізацією або без неї;
– генералізовані тоніко-клонічні судомні напади;
– змішані форми судомних нападів.
Мезакар можна застосовувати як монотерапію, так і в складі комбінованої терапії.
Мезакар, таблетки. Мезакар призначати перорально; зазвичай добову дозу препарату слід розподіляти на 2 або 3 прийоми. Препарат можна приймати під час, після їди або у проміжках між прийомами їжі разом з невеликою кількістю рідини, наприклад зі склянкою води.
Перед початком лікування пацієнти, які потенційно є носіями HLA-А*3101 алеля за походженням, у разі можливості повинні пройти обстеження на наявність алеля, оскільки в цьому разі може бути спровоковано розвиток тяжких побічних реакцій, таких як шкірні реакції.
Епілепсія. Лікування розпочинати із застосування низької добової дози із поступовим підвищенням дози препарату, яку необхідно відкоригувати з урахуванням потреб кожного пацієнта.
Для підбору оптимальної дози препарату може виявитися корисним визначення рівня карбамазепіну у плазмі крові.
Особливо в разі комбінованої терапії терапевтичні дози слід розрахувати на основі визначення рівня карбамазепіну у плазмі крові та ефективності.
Досвід показав, що терапевтичні рівні карбамазепіну знаходяться в діапазоні 4–12 мкг/мл.
Дорослі: рекомендована початкова доза препарату становить по 100–200 мг 1–2 рази на добу. Потім дозу повільно підвищувати до досягнення оптимального ефекту; часто добова доза становить 400 мг 2 або 3 на добу (що відповідає 800–1200 мг). Деяким пацієнтам може бути потрібна доза препарату Мезакар, що досягає 1600 або навіть 2000 мг/добу, хоча цих високих доз слід уникати через вищу частоту небажаних явищ.
Пацієнти літнього віку: пацієнтам літнього віку через можливу лікарську взаємодію дозу препарату Мезакар слід підбирати зважено. Рекомендована початкова доза — 100 мг 2 рази на добу.
Діти: лікування можна розпочинати із застосування 100 мг/добу; дозу підвищувати поступово — кожного тижня на 100 мг.
Звичайна доза препарату становить 10–20 мг/кг маси тіла на добу (прийнята за кілька прийомів).
| Вік дитини, років | Добова доза, мг |
| 5–10 | 400–600 (за 2–3 прийоми) |
| 10–15 | 600–1000 (за 2–5 прийомів) |
Дітям віком від 15 років дозування, як у дорослих.
Для різного віку рекомендуються нижченаведені максимальні добові дози:
До 6 років: 35 мг/кг/добу;
6–15 років: 1000 мг/добу;
>15 років: 1200 мг/добу.
Якщо можливо, карбамазепін слід призначати як монотерапію, але в разі застосування з іншими лікарськими засобами рекомендується режим такого ж самого поступового підвищення дози препарату.
При призначенні карбамазепіну додатково до поточної протиепілептичної терапії дозу препарату слід поступово підвищувати, не змінюючи дози поточного(их) застосовуваного(их) протиепілептичного(их) препарату(ів) або, у разі необхідності, коригуючи її.
Гострі маніакальні стани та підтримувальна терапія при біполярних афективних розладах. Діапазон доз — близько 400–1600 мг/добу; зазвичай — 400–600 мг/добу, розділених на 2–3 прийоми. При гострому маніакальному стані рекомендується достатньо швидке підвищення дози, тоді як з метою забезпечення оптимальної толерантності в рамках підтримувальної терапії при біполярних розладах рекомендоване поступове підвищення низькими дозами.
Синдром алкогольної абстиненції. Середня доза — по 200 мг 3–4 рази на добу. У тяжких випадках протягом перших кількох днів дозу можна підвищити (наприклад до дози 400 мг 3 рази на добу (1200 мг/добу)). Далі дозу повільно знижувати та терапію поступово припиняти. При тяжких проявах алкогольної абстиненції лікування розпочинати комбінацією карбамазепіну із седативно-снодійними препаратами (наприклад із клометіазолом, хлордіазепоксидом), дотримуючись вищенаведених вказівок щодо режиму дозування. Після завершення гострої фази лікування карбамазепіном можна продовжувати як монотерапію.
Ідіопатична невралгія трійчастого нерва і невралгія трійчастого нерва при розсіяному склерозі (типова та атипова). Ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва. Початкова доза препарату Мезакар становить 200–400 мг/добу (100 мг 2 рази на добу для пацієнтів літнього віку). Її повільно підвищувати до зникнення больових відчуттів (зазвичай до дози по 200 мг 3–4 рази на добу). Для більшості пацієнтів доза препарату 200 мг 3–4 рази на добу є достатньою для підтримки безболісного стану. У деяких випадках може бути необхідною добова доза препарату Мезакар 1600 мг. Після зникнення больових відчуттів дозу поступово знижувати до мінімальної підтримувальної. Максимальна рекомендована доза — 1200 мг/добу. Далі дозу повільно знижують та терапію поступово припиняють.
Діти. Дітям з огляду на більш швидку елімінацію карбамазепіну може бути необхідним застосування вищих доз препарату (з розрахунку на кг маси тіла) порівняно з дорослими. Таблетки Мезакар можна приймати дітям віком від 5 років.
Мезакар, суспензія оральна. Препарат можна приймати під час або після їди, або у проміжках між прийомами їжі разом з невеликою кількістю рідини.
Мезакар, суспензію оральну, застосовувати перорально. Перед застосуванням збовтати.
Зазвичай доза ділиться на 2–3 прийоми.
Оскільки максимальний рівень концентрації карбамазепіну під час прийому препарату у формі суспензії вищий порівняно з аналогічною дозою препарату в таблетованій формі, рекомендується починати прийом суспензії з низьких доз та поступово їх підвищувати (для уникнення побічних реакцій з боку ЦНС, таких як запаморочення та сонливість).
При заміні таблетованої форми препарату на суспензію слід застосовувати ту ж саму дозу, але її необхідно розділити на нижчі разові дози та відповідно збільшити кількість прийомів.
Для осіб певних етнічних груп (китайці, тайці) перед початком лікування бажано проводити скринінг HLA-B*1502, оскільки наявність даного алеля є прогностичним маркером можливого ризику виникнення синдрому Стівенса — Джонсона тяжкого ступеня, пов’язаного з карбамазепіном.
Епілепсія. Доза карбамазепіну повинна бути підібрана індивідуально для кожного пацієнта з метою досягнення адекватного контролю над судомними нападами. Визначення концентрації карбамазепіну у плазмі крові може допомогти щодо вибору оптимальної дози. При лікуванні епілепсії дозування карбамазепіну зазвичай потребує досягнення загальної концентрації карбамазепіну у плазмі крові 4–12 мкг/мл (17–50 мкмоль/л).
Дорослі. Для всіх лікарських форм карбамазепіну рекомендується схема поступового підвищення дози, яка повинна бути скоригована з урахуванням потреб кожного конкретного пацієнта.
Для дорослих початкова доза препарату становить 100–200 мг 1–2 рази на добу. Потім дозу повільно підвищувати до досягнення оптимального ефекту; зазвичай він досягається при дозі 800–1200 мг/добу, розподіленій на 2 або більше прийомів. Деяким хворим може знадобитися підвищення дози препарату до 1600–2000 мг/добу.
Пацієнти літнього віку. У зв’язку з посиленням взаємодії з іншими лікарськими засобами пацієнтам літнього віку дозування карбамазепіну необхідно підбирати з обережністю.
Діти. Для всіх лікарських форм карбамазепіну рекомендується схема поступового підвищення дози, яка повинна бути скоригована з урахуванням потреб кожного конкретного пацієнта.
Зазвичай добова доза препарату становить 10–20 мг/кг маси тіла, яку слід розподіляти на декілька прийомів.
Для різного віку рекомендуються нижченаведені добові дози (табл. 1).
Таблиця 1.
| Вік, років | Добова доза, мг | Добова доза, мл |
| До 1 | 100–200 | 5–10 |
| 1–5 | 200–400 | 10–20 |
| 5–10 | 400–600 | 20–30 |
| 10–15 | 600–1000 | 30–50 |
| Старше 15 | 800–1200 | 40–60 |
Для різного віку рекомендуються нижченаведені максимальні добові дози (табл. 2).
Таблиця 2.
| Вік, років | Максимальна добова доза, мг |
| До 6 | 35 мг/кг |
| 6–15 | 1000 |
| Від 15 | 1200 |
У разі можливості протиепілептичні засоби необхідно призначати окремо (у вигляді монотерапії), але при застосуванні у складі політерапії рекомендується такий самий режим зростаючого дозування. При призначенні суспензії оральної Мезакар додатково до поточної протиепілептичної терапії дозу препарату поступово слід підвищувати, не змінюючи дози поточного(их) застосовуваного(их) протиепілептичного(их) препарату(ів) або, у разі необхідності, коригуючи її (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Невралгія трійчастого нерва. Початкова доза карбамазепіну становить 200–400 мг/добу. Її слід повільно підвищувати до зникнення больових відчуттів (зазвичай до дози 600–800 мг/добу, розподіленої на 3–4 прийоми). У деяких випадках може бути необхідним застосування дози 1600 мг/добу. Після того як вираженість болю зменшиться, дозу слід поступово знижувати до найнижчого можливого підтримувального рівня. Максимальна рекомендована добова доза становить 1200 мг. Коли біль зникне, слід спробувати поступово припинити терапію карбамазепіном, поки не відбудеться наступний напад.
Пацієнти літнього віку. У зв’язку з посиленням взаємодії з іншими лікарськими засобами пацієнтам літнього віку дозу карбамазепіну необхідно підбирати з обережністю.
Рекомендована початкова доза для пацієнтів літнього віку становить 200 мг/добу, розподілена на 2 прийоми. Її слід повільно підвищувати до зникнення больових відчуттів (зазвичай до дози 600–800 мг/добу, розподіленої на 3–4 прийоми). Після того як вираженість болю зменшиться, дозу слід поступово знижувати до найнижчого можливого підтримувального рівня. Максимальна рекомендована добова доза становить 1200 мг. Коли біль зникне, слід спробувати поступово припинити терапію карбамазепіном, поки не відбудеться наступний напад.
Профілактика маніакально-депресивних психозів у пацієнтів, у яких не виявлено терапевтичної відповіді на лікування літієм. Початкова доза становить 400 мг/добу, розподілена на декілька прийомів. Її слід повільно підвищувати до такої, що дає змогу контролювати симптоми захворювання, або до досягнення добової дози 1600 мг, розподіленої на декілька прийомів. Зазвичай добова доза препарату становить 400–600 мг, розподілена на декілька прийомів.
Особливі групи пацієнтів
Порушення функції нирок/печінки. Немає даних щодо фармакокінетики карбамазепіну у пацієнтів з порушенням функції нирок або печінки.
Діти. Суспензію оральну Мезакар можна приймати дітям від народження.
Мезакар SR. Мезакар SR призначати перорально; зазвичай добову дозу препарату слід розподіляти на 2 прийоми. Приймати препарат можна під час, після їди або у проміжках між прийомами їжі, запиваючи невеликою кількістю рідини. Тривалість застосування залежить від показання та індивідуальної реакції хворого на препарат.
Перед початком лікування пацієнтам, які належать до китайської етнічної групи Хан, або пацієнтам тайського походження необхідно в разі можливості пройти обстеження на наявність HLA-В*1502, оскільки цей алель може спровокувати розвиток тяжкого карбамазепінасоційованого синдрому Стівенса — Джонсона.
Епілепсія. Лікування розпочинати із застосування низької добової дози, яку в подальшому повільно підвищувати (коригувати, враховуючи потреби кожного конкретного пацієнта) до досягнення оптимального ефекту.
У випадках, коли це можливо, Мезакар SR слід призначати у вигляді монотерапії, але у випадку застосування з іншими лікарськими засобами рекомендується режим такого ж поступового підвищення дози препарату. Якщо Мезакар SR додати до вже існуючої протиепілептичної терапії, дозу препарату слід підвищувати поступово, при цьому дози препаратів, що застосовуються, не змінювати або в разі необхідності — коригувати.
Для підбору оптимальної дози препарату може виявитися корисним визначення рівня активної речовини у плазмі крові. Терапевтична концентрація препарату у плазмі крові має становити 4–12 мкг/мл (17–50 мкмоль/л).
У деяких пацієнтів при застосуванні таблеток пролонгованої дії може виникнути необхідність у підвищенні дози препарату.
Дорослі. Рекомендована початкова доза — по 100–200 мг 1–2 рази на добу, потім поступово підвищувати дозу до досягнення оптимального ефекту; зазвичай добова доза становить 800–1200 мг, розподілена на 2 прийоми. Деяким пацієнтам може знадобитися доза Мезакар SR, що досягає 1600 або навіть 2000 мг/добу.
Пацієнти літнього віку. Враховуючи лікарські взаємодії та різну фармакокінетику протиепілептичних препаратів, пацієнтам літнього віку дози Мезакар SR слід підбирати з обережністю.
Діти віком від 5 років. Зазвичай лікування слід проводити дозою 10–20 мг/кг маси тіла на добу (за кілька прийомів).
Діти віком 5–10 років — 400–600 мг/добу.
Діти віком 10–15 років — 600–1000 мг/добу.
Дітям віком від 15 років рекомендується дозування як для дорослих.
Для різного віку рекомендуються нижченаведені максимальні добові дози:
віком до 6 років — 35 мг/кг;
віком 6–15 років — 1000 мг;
віком >15 років — 1200 мг.
Гострі маніакальні стани і підтримувальне лікування афективних (біполярних) розладів. Діапазон доз становить 400–1600 мг/добу, розподілених на 2 прийоми.
При лікуванні гострих маніакальних станів дозу Мезакар SR слід підвищувати досить швидко до 800 мг/добу. У разі підтримувальної терапії біполярних розладів з метою забезпечення оптимальної переносимості рекомендується поступове підвищення низькими дозами.
Алкогольний абстинентний синдром. Середня доза становить 600 мг/добу, розподілена на 2 прийоми. У тяжких випадках протягом перших днів дозу можна підвищити (наприклад до 1200 мг/добу, розподілених на 2 прийоми).
При тяжких проявах алкогольної абстиненції лікування розпочинати комбінацією карбамазепіну із седативно-снодійними препаратами (наприклад із клометіазолом, хлордіазепоксидом), дотримуючись вищенаведених вказівок щодо дозувань. Після завершення гострої фази лікування карбамазепіном можна продовжувати у вигляді монотерапії.
Ідіопатична невралгія трійчастого нерва і невралгія трійчастого нерва при розсіяному склерозі (типова та атипова). Ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва. Початкова доза препарату Мезакар SR становить 200–400 мг/добу (100 мг 2 рази на добу для пацієнтів літнього віку). Її слід повільно підвищувати до зникнення больових відчуттів (зазвичай до дози 400–800 мг, розподілену на 1–2 прийоми). У деяких випадках може бути необхідною добова доза препарату 1600 мг. Максимальна рекомендована доза карбамазепіну — 1200 мг/добу. Після зникнення больових відчуттів дозу слід поступово знижувати до мінімальної підтримувальної.
Діти. Для дітей з огляду на більш швидку елімінацію карбамазепіну може бути необхідним застосування вищих доз препарату (з розрахунку на кг маси тіла) порівняно з дорослими. Таблетки Мезакар SR можна приймати дітям віком від 5 років.
підвищена чутливість до карбамазепіну та окскарбазепіну або подібних у хімічному відношенні лікарських препаратів (наприклад трициклічних антидепресантів), або будь-якого іншого компонента препарату.
AV-блокада.
Пригнічення кісткового мозку в анамнезі.
Печінкова порфірія (наприклад гостра інтермітуюча порфірія, змішана порфірія, пізня порфірія шкіри) в анамнезі.
Одночасне застосування з інгібіторами MAO.
на початку лікування карбамазепіном або при застосуванні надто високої початкової дози препарату, або при лікуванні пацієнтів літнього віку виникають часто або нечасто певні типи небажаних реакцій, наприклад з боку ЦНС (запаморочення, головний біль, атаксія, сонливість, загальна слабкість, диплопія), з боку ШКТ (нудота, блювання) або алергічні шкірні реакції.
Дозозалежні небажані реакції зазвичай минають протягом кількох днів як спонтанно, так і після тимчасового зниження дози препарату. Розвиток небажаних реакцій з боку ЦНС може бути наслідком відносного передозування препарату або значних коливань концентрації активної речовини у плазмі крові. У таких випадках рекомендується проводити моніторинг рівня активної речовини у плазмі крові та розподілити добову дозу препарату на більш дрібні (наприклад на 3–4) окремі дози.
З боку системи крові та лімфатичної системи: лейкопенія; тромбоцитопенія, еозинофілія, лейкоцитоз, лімфоаденопатія, дефіцит фолієвої кислоти, агранулоцитоз, апластична анемія, панцитопенія, еритроцитарна аплазія, анемія, мегалобластна анемія, гостра інтермітуюча порфірія, змішана порфірія, пізня порфірія шкіри, ретикулоцитоз, гемолітична анемія, недостатність кісткового мозку.
З боку імунної системи: мультиорганна гіперчутливість уповільненого типу з лихоманкою, шкірним висипом, васкулітом, лімфаденопатією, ознаками, що нагадують лімфому, артралгіями, лейкопенією, еозинофілією, гепатоспленомегалією і зміненими показниками функції печінки та синдромом зникнення жовчних протоків (деструкція та зникнення внутрішньопечінкових жовчних протоків), що виникають у різних комбінаціях. Можуть бути порушення з боку інших органів (наприклад печінки, легень, нирок, підшлункової залози, міокарда, товстої кишки), асептичний менінгіт з міоклонусом і периферичною еозинофілією, анафілактичні реакції, медикаментозний висип з еозинофілією та системними симптомами (DRESS), ангіоневротичний набряк, гіпогаммаглобулінемія.
З боку ендокринної системи: набряки, затримка рідини, збільшення маси тіла, гіпонатріємія і зниження осмолярності плазми внаслідок ефекту, подібного до дії антидіуретичного гормону, що у поодиноких випадках призводить до гіпергідратації, яка супроводжується летаргією, блюванням, головним болем, сплутаністю свідомості й неврологічними розладами, судомами, дезорієнтацією, погіршенням сприйняття, порушенням зору або енцефалопатією (синдром порушення секреції антидіуретичного гормону, SIADH); підвищення рівня пролактину в крові, що супроводжується або не супроводжується такими проявами, як галакторея, гінекомастія.
З боку обміну речовин та порушення харчування: недостатність фолатів, зниження апетиту, гостра порфірія (гостра інтермітуюча порфірія та змішана порфірія), негостра порфірія (пізня порфірія шкіри).
Психічні розлади: галюцинації (зорові або слухові), депресія, втрата апетиту, неспокій, агресивність, ажитація, сплутаність свідомості, активація психозу.
З боку нервової системи: запаморочення, атаксія, сонливість, седативний ефект, погіршення пам’яті, головний біль, диплопія, порушення акомодації зору (наприклад затуманення зору); аномальні мимовільні рухи (наприклад тремор, дистонія, тик), ністагм; орофаціальна дискінезія, порушення руху очей, порушення мовлення (наприклад дизартрія або нерозбірливе мовлення), хореоатетоз, периферична нейропатія, парестезії, м’язова слабкість, парез; порушення смакових відчуттів, злоякісний нейролептичний синдром (NMS), асептичний менінгіт з міоклонією та периферичною еозинофілією, дисгевзія.
З боку органа зору: порушення акомодації (наприклад затуманення зору), помутніння кришталика, кон’юнктивіт, підвищення внутрішньоочного тиску.
З боку слуху та лабіринту: розлади слуху, наприклад, дзвін у вухах, підвищення слухової чутливості, зниження слухової чутливості, порушення сприйняття висоти звуку.
З боку серця та судин: порушення внутрішньосерцевої провідності; АГ або артеріальна гіпотензія; брадикардія, аритмії, AV-блокада із синкопе, циркуляторний колапс, застійна серцева недостатність, загострення ІХС, тромбофлебіт, тромбоемболія (наприклад емболія судин легень), васкуліт.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: реакції гіперчутливості з боку легень, що характеризуються лихоманкою, задишкою, пневмонітом або пневмонією.
З боку ШКТ: нудота, блювання, сухість у роті, діарея або запор, абдомінальний біль, глосит, стоматит, панкреатит, коліт.
З боку гепатобіліарної системи: підвищення рівня ГГТ (спричинене індукцією печінкових ферментів, яке зазвичай не має клінічної значущості), ЛФ у крові, трансаміназ, гепатит холестатичного, паренхіматозного (гепатоцелюлярного) або змішаного типів, синдром зникнення жовчних шляхів, жовтяниця, гранулематозний гепатит, печінкова недостатність.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: алергічний дерматит, кропив’янка (іноді в тяжкій формі), ексфоліативний дерматит, еритродермія, системний червоний вовчак, вовчакоподібний синдром, свербіж, синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, фоточутливість, мультиформна та вузликова еритема, порушення пігментації шкіри, пурпура, акне, підвищене потовиділення, посилене випадіння волосся, гірсутизм, гострий генералізований екзентематозний пустульоз (AGEP), ліхеноїдний кератоз, оніхомадез.
З боку опорно-рухового апарату, системи сполучної тканини та кісткової тканини: м’язова слабкість, артралгії, м’язовий біль, спазми м’язів, порушення кісткового метаболізму (зниження кальцію та 25-гідроксихолекальциферолу у плазмі крові, що може призвести до остеомаляції або остеопорозу), переломи, зниження мінеральної щільності кісткової тканини.
З боку нирок та сечовидільної системи: тубулоінтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність, порушення функції нирок (наприклад альбумінурія, гематурія, олігурія, підвищення рівня сечовини в крові/азотемія), часте сечовипускання, затримка сечі.
З боку репродуктивної системи: статева дисфункція, імпотенція, еректильна дисфункція, порушення сперматогенезу (зі зниженням кількості та/або рухливості сперматозоїдів); порушення чоловічої фертильності та/або порушення сперматогенезу.
Загальні порушення: загальна слабкість.
Відхилення результатів лабораторних та інструментальних досліджень: підвищення рівня ГГТ (спричинене індукцією печінкових ферментів, яке зазвичай не має клінічної значущості), ЛФ у крові, трансаміназ, внутрішньоочного тиску, ХС у крові (у тому числі підвищення рівнів ЛПВЩ та ТГ), ТГ у крові, зміна показників функції щитовидної залози: зниження рівня L-тироксину (вільного тироксину (FT4), тироксину (T4), трийодтироніну (T3)) і підвищення рівня тиреостимулювального гормону (TSH), що, як правило, не супроводжується клінічними проявами; підвищення рівня пролактину в крові, гіпогаммаглобулінемія.
Інфекції та інвазії: реактивація вірусу герпесу людини IV типу.
загальні застереження. Мезакар слід призначати лише під медичним наглядом, після оцінки співвідношення користь/ризик та за умови ретельного моніторингу пацієнтів із серцевими, печінковими або нирковими порушеннями, побічними гематологічними реакціями на інші препарати в анамнезі, порушеннями метаболізму натрію, та пацієнтів з перерваними курсами терапії карбамазепіном.
Рекомендується проведення загального аналізу сечі та визначення рівня азоту сечовини в крові на початку і з певною періодичністю під час терапії.
Карбамазепін виявляє легку антихолінергічну активність, тому пацієнтів із підвищеним внутрішньоочним тиском слід попередити та проконсультувати щодо можливих факторів ризику.
Слід пам’ятати про можливу активацію прихованих психозів, а щодо пацієнтів літнього віку — про можливу активацію сплутаності свідомості та тривожне збудження.
Препарат зазвичай неефективний при абсансах (малих епілептичних нападах) та міоклонічних нападах. Окремі повідомлення свідчать про те, що у пацієнтів з атиповими абсансами можливе посилення нападів.
Гематологічні ефекти. Із застосуванням карбамазепіну пов’язують розвиток агранулоцитозу та апластичної анемії; однак через надзвичайно низьку частоту випадків розвитку цих станів важко оцінити значущий ризик при прийомі препарату Мезакар. Загальний ризик для хворих, які не отримували терапії карбамазепіном, становить 4,7 особи/1 000 000 на рік для розвитку агранулоцитозу і 2 особи/1 000 000 на рік — для розвитку апластичної анемії.
Пацієнтів слід поінформувати про ранні ознаки токсичності та симптоми можливих гематологічних порушень, а також про симптоми дерматологічних та печінкових реакцій. Пацієнта слід попередити, що в разі появи таких реакцій, як жар, ангіна, шкірний висип, виразки в ротовій порожнині, синці, які легко виникають, точкові крововиливи або геморагічна пурпура, слід негайно звернутися до лікаря.
Якщо кількість лейкоцитів або тромбоцитів значно знижується під час терапії, стан пацієнта підлягає ретельному моніторингу, слід постійно проводити загальний аналіз крові пацієнта. Лікування препаратом Мезакар необхідно припинити, якщо у пацієнта розвивається лейкопенія, яка є серйозною, прогресуючою або супроводжується клінічними проявами, наприклад лихоманкою або болем у горлі. Застосування препарату Мезакар слід припинити при появі ознак пригнічення функції кісткового мозку.
Періодично або часто відзначається тимчасове або стійке зниження кількості тромбоцитів або білих клітин крові у зв’язку з прийомом карбамазепіну. Однак для більшості цих випадків підтверджена їх тимчасовість і вони не свідчать про розвиток апластичної анемії або агранулоцитозу. До початку терапії та періодично під час її проведення слід здійснювати аналіз крові, включаючи визначення кількості тромбоцитів (а також, можливо, кількості ретикулоцитів, рівня гемоглобіну та рівня заліза в плазмі крові).
Серйозні дерматологічні реакції. Серйозні дерматологічні реакції, які включають токсичний епідермальний некроліз (ТЕН), або синдром Лаєлла, та синдром Стівенса — Джонсона (ССД), при застосуванні карбамазепіну виникають дуже рідко. Пацієнти із серйозними дерматологічними реакціями можуть потребувати госпіталізації, оскільки ці стани можуть загрожувати життю та мати летальний характер. Більшість випадків розвитку ССД/ТЕН відзначаються протягом перших кількох місяців лікування карбамазепіном. За оцінками, ці дерматологічні реакції виникають у 1–6 з 10 000 нових пацієнтів у країнах з населенням переважно європеоїдної раси. Однак у деяких азіатських країнах ризик може підвищуватися приблизно у 10 разів. При розвитку ознак та симптомів, що свідчать про серйозні дерматологічні реакції (наприклад ССД, синдром Лаєлла/ТЕН), прийом препарату Мезакар слід негайно припинити та призначити альтернативну терапію.
Фармакогеноміка. З’являється все більше свідчень про вплив різних алелів HLA на схильність пацієнта до виникнення побічних реакцій, пов’язаних з імунною системою.
Зв’язок із (HLA)-В*1502. Ретроспективні дослідження у пацієнтів китайського походження етнічної групи Хан продемонстрували виражену кореляцію між шкірними реакціями ССД/ТЕН, пов’язаними з карбамазепіном, та наявністю у цих пацієнтів людського лейкоцитарного антигену (HLA), алеля (HLA)-В*1502. Поширеність цього алеля HLA-B*1502 варіюєть у діапазоні 2–12% у пацієнтів китайського походження етнічної групи Хан та становить близько 8% у Таїланді. Більша частота повідомлень про розвиток ССД (швидше рідко, ніж дуже рідко) характерна для деяких країн Азії (наприклад о. Тайвань, Малайзія та Філіппіни), де серед населення превалює алель (HLA)-В*1502. Кількість носіїв цього алеля серед населення Азії становить понад 15% (на Філіппінах та в деяких популяціях Малайзії). У Кореї та Індії поширеність даного алеля серед населення становить 2 та 6% відповідно. Поширення алеля (HLA)-В*1502 є незначним серед осіб європеоїдної, негроїдної раси, а також серед корінного населення Північної та Латинської Америки (<1%).
Поширеність алеля, зазначена в цьому документі, являє собою частку хромосом у визначених популяціях, які мають відповідний алель. Таким чином, частка пацієнтів, які мають копію алеля принаймні з однією з двох його хромосом (тобто частота носійства), майже в 2 рази перевищує поширеність алеля. Тому частка пацієнтів, які можуть піддаватися ризику, майже в 2 рази перевищує поширеність алеля.
У пацієнтів, які розглядаються як такі, що генетично належать до груп ризику, перед початком лікування карбамазепіном слід проводити тестування на наявність алеля (HLA)-В*1502. Якщо аналіз пацієнта на наявність алеля (HLA)-В*1502 дає позитивний результат, то лікування препаратом Мезакар розпочинати не слід, окрім випадків, коли відсутні інші варіанти терапевтичного лікування. При оцінці ризику слід пам’ятати, що алель HLA-B*1502 також є фактором ризику для інших протиепілептичних препаратів. Пацієнти, які пройшли обстеження та отримали негативний результат щодо (HLA)-B*1502, мають низький ризик розвитку ССД, хоча дуже рідко такі реакції ще можуть виникати.
Встановлено, що виявлення пацієнтів з наявністю алеля HLA-B*1502 та відмова від застосування карбамазепіну у таких пацієнтів етнічної групи Хан знижує частоту випадків, зумовлених карбамазепіном.
На сьогодні через відсутність даних точно не відомо, чи у всіх осіб південно-східного азіатського походження існують ризики.
Алель (HLA)-В*1502 може бути фактором ризику розвитку ССД/ТЕН у пацієнтів китайського походження, які отримують інші протиепілептичні засоби, що можуть бути пов’язані з виникненням ССД/ТЕН. Таким чином, слід уникати застосування інших препаратів, що можуть бути пов’язані з виникненням ССД/ТЕН, у пацієнтів, які мають алель (HLA)-В*1502, якщо можна застосовувати іншу, альтернативну терапію. Зазвичай не рекомендується проводити генетичний скринінг пацієнтів тих національностей, у представників яких відмічено низький коефіцієнт алеля (HLA)-В*1502. Зазвичай не рекомендується проводити скринінг хворих, які вже отримують карбамазепін, оскільки ризик виникнення ССД/ТЕН значно обмежений першими кількома місяцями незалежно від наявності в генах пацієнта алеля (HLA)-В*1502.
Результати генетичного скринінгу не повинні заміняти відповідний клінічний нагляд, оскільки у багатьох носіїв HLA-B*1502 не виникає ССД/ТЕН, тоді як у інших пацієнтів без генетичних факторів ризику ССД/ТЕН може розвиватися з інших причин. Ситуація є подібною для носіїв алеля HLA-A*3101, які отримують лікування карбамазепіном. У цих пацієнтів не обов’язково виникають ССД/ТЕН, DRESS, AGEP або макулопапульозний висип. Однак у пацієнтів без алеля HLA-A*3101 серйозні побічні реакції з боку шкіри можуть виникати з інших причин. Дотепер не проводили досліджень щодо того, наскільки інші чинники (такі як дози, дотримання режиму, поєднані препарати та супутні захворювання) призводять до розвитку вказаних серйозних дерматологічних реакцій.
У пацієнтів європеоїдної раси зв’язок між алелем (HLA)-B*1502 та виникненням ССД відсутній.
Зв’язок із HLA-А*3101. Лейкоцитарний антиген людини може бути фактором ризику розвитку шкірних побічних реакцій, таких як ССД, ТЕН, медикаментозний висип з еозинофілією та системними симптомами (DRESS), гострий генералізований екзентематозний пустульоз (AGEP), макулопапульозний висип. Якщо аналіз виявляє наявність алеля HLA-А*3101, то від застосування препарату Мезакар слід утриматися.
Дані ретроспективного аналізу у пацієнтів японської національності та жителів Північної Європи продемонстрували зв’язок між тяжкими ураженнями шкіри (ССД/ТЕН, DRESS, AGEP і макулопапульозний висип) у носіїв алеля HLA-А*3101 гена людського лейкоцитарного антигену (HLA) та застосуванням карбамазепіну.
Поширеність цього алеля може відрізнятися у різних етнічних груп: близько 2–5% у населення Європи, близько 10% — у пацієнтів японського походження. Поширеність алеля становить <5% у населення Австралії, Азії, Африки та Північної Америки. Для населення Західної Європи поширеність алеля HLA-A*3101 оцінюється приблизно до 6,7% залежно від географічного регіону. Винятки становлять 5–12%. Поширеність більше 15% встановлена у деяких етнічних груп Південної Америки (Аргентина та Бразилія), корінних жителів Північної Америки (племена Навахо і Сіокс, у Мексиці — Санора Сері), Південної Індії (Таміл Наду).
Поширеність алеля, зазначена в цьому документі, являє собою частку хромосом у визначених популяціях, які мають відповідний алель. Таким чином, частка пацієнтів, які мають копію алеля принаймні з однією з двох його хромосом (тобто частота носійства), майже вдвічі перевищує поширеність алеля. Тому частка пацієнтів, які можуть наражатися на ризик, майже вдвічі перевищує поширеність алеля.
Перед початком лікування препаратом Мезакар у можливих носіїв алеля HLA-A*3101 (наприклад пацієнтів японської національності, європеоїдної раси, корінним жителям Північної Америки, особам латиноамериканської популяції, народам півдня Індії та арабської національності) рекомендується проводити скринінг щодо даного алеля (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Застосовувати карбамазепін у носіїв даного алеля слід тільки в тому випадку, якщо користь від терапії перевищує можливий ризик. Скринінг щодо алеля HLA-A*3101 загалом не потребується у пацієнтів, які вже отримували карбамазепін протягом тривалого періоду, оскільки ССД/ТЕН, AGEP, DRESS та макулопапульозний висип зазвичай відмічаються лише протягом перших кількох місяців терапії.
Обмеження генетичного скринінгу. Результати генетичного скринінгу не повинні заміняти відповідний клінічний нагляд та лікування пацієнтів. Роль у виникненні цих тяжких шкірних побічних реакцій відіграють інші можливі фактори, такі як доза протиепілептичного засобу, дотримання режиму терапії, поєднана терапія. Вплив інших захворювань та рівень моніторингу шкірних порушень не вивчали.
Інші дерматологічні реакції. Можливий також розвиток скороминущих та таких, що не загрожують здоров’ю, легких дерматологічних реакцій, наприклад ізольованої макулярної або макулопапульозної екзантеми. Зазвичай вони минають через кілька днів або тижнів як при постійному дозуванні карбамазепіну, так і після зниження дози препарату. Оскільки ранні ознаки більш серйозних дерматологічних реакцій може бути дуже складно відрізнити від легких скороминучих реакцій, пацієнт повинен перебувати під пильним наглядом, щоб негайно припинити застосування препарату в разі, якщо з його продовженням реакція погіршиться.
Наявність у пацієнта алеля HLA-А* 3101 пов’язана з виникненням менш серйозних небажаних реакцій з боку шкіри при застосуванні карбамазепіну, таких як синдром гіперчутливості до протисудомних засобів або незначний висип (макулопапульозний висип). Однак не встановлено, що наявність (HLA)-В*1502 може свідчити про ризик виникнення вищезазначених шкірних реакцій.
Гіперчутливість. Карбамазепін може спровокувати розвиток реакцій гіперчутливості, включаючи DRESS, множинні реакції гіперчутливості повільного типу з лихоманкою, висипом, васкулітом, лімфаденопатією, псевдолімфомою, артралгією, лейкопенією, еозинофілією, гепатоспленомегалією, зміненими показниками функції печінки та синдромом зникнення жовчних протоків (включаючи руйнування та зникнення внутрішньожовчних протоків), які можуть виявлятися в різних комбінаціях. Також можливі клінічні прояви з боку інших органів (легені, нирки, підшлункова залоза, міокард, товста кишка).
Наявність у пацієнта алеля HLA-А* 3101 пов’язана з виникненням менш серйозних небажаних реакцій з боку шкіри при застосуванні карбамазепіну, таких як синдром гіперчутливості до протисудомних засобів або незначний висип (макулопапульозний висип).
Пацієнтів з реакціями гіперчутливості при застосуванні карбамазепіну слід поінформувати про те, що у близько 25–30% таких пацієнтів також можуть виникати реакції гіперчутливості при застосуванні окскарбазепіну.
При застосуванні карбамазепіну та ароматичних протиепілептичних препаратів (наприклад фенітоїну, примідону та фенобарбіталу) можливий розвиток перехресної гіперчутливості.
Загалом при появі ознак та симптомів, що вказують на гіперчутливість, застосування препарату Мезакар слід негайно припинити.
Напади. Оскільки карбамазепін може спричиняти або посилювати абсанси, Мезакар слід застосовувати з обережністю у пацієнтів зі змішаними нападами, які включають абсанси (типові або нетипові). За таких обставин препарат може провокувати напади. У разі провокування нападів застосування препарату Мезакар слід негайно припинити.
Підвищення частоти нападів можливе під час переходу з пероральних форм карбамазепіну на супозиторії.
Функція печінки. Упродовж терапії карбамазепіном необхідно проводити оцінку функції печінки на початковому рівні та періодичні оцінки цієї функції протягом терапії, особливо у пацієнтів із захворюваннями печінки в анамнезі та в осіб літнього віку. При загостренні порушень функції печінки або пацієнтам з активною фазою захворювання печінки необхідно негайно припинити прийом препарату Мезакар.
Деякі показники лабораторних аналізів, за допомогою яких оцінюють функціональний стан печінки, у пацієнтів, які приймають карбамазепін, можуть виходити за межі норми, зокрема ГГТ. Це, імовірно, відбувається через індукцію печінкових ферментів. Індукція ферментів може також призводити до помірного підвищення рівня ЛФ. Таке підвищення функціональної активності печінкового метаболізму не є показанням до відміни карбамазепіну.
Тяжкі реакції з боку печінки через застосування карбамазепіну відмічають дуже рідко. У разі виникнення ознак і симптомів печінкової дисфункції або активного захворювання печінки необхідно терміново обстежити пацієнта, а лікування препаратом Мезакар призупинити до отримання результатів обстеження.
Функція нирок. Рекомендується проводити оцінку функції нирок та визначення рівня азоту сечовини в крові на початку та періодично протягом курсу терапії карбамазепіном.
Гіпонатріємія. Відомі випадки розвитку гіпонатріємії при застосуванні карбамазепіну. У пацієнтів з уже існуючим порушенням функції нирок, яке пов’язано зі зниженим рівнем натрію, або у пацієнтів з одночасним прийомом лікарських засобів, які знижують рівень натрію (таких як діуретики, засоби, які асоціюються з неадекватною секрецією антидіуретичного гормону), перед лікуванням слід виміряти рівень натрію у крові. Далі слід вимірювати кожні 2 тиж, потім — з інтервалом в 1 міс протягом перших 3 міс лікування або згідно з клінічною необхідністю. Це стосується в першу чергу пацієнтів літнього віку. Слід у даному разі обмежувати кількість вживання води.
Гіпотиреоїдизм. Карбамазепін може знижувати концентрацію гормонів щитовидної залози. У зв’язку з цим необхідне підвищення дози замісної терапії гормонами щитовидної залози для пацієнтів з гіпотиреоїдизмом. Відповідно, рекомендується проводити моніторинг функції щитовидної залози для визначення дози замісної гормональної терапії.
Антихолінергічні ефекти. Карбамазепін виявляє помірну антихолінергічну активність. Таким чином, пацієнти з підвищеним внутрішньоочним тиском та затримкою сечі повинні перебувати під пильним наглядом під час терапії.
Психічні ефекти. Слід пам’ятати про ймовірність активізації латентного психозу та у пацієнтів літнього віку — сплутаності свідомості або збудженості.
Суїцидальні думки та поведінка. Було зареєстровано кілька повідомлень про суїцидальні думки і поведінку у пацієнтів, які отримували протиепілептичні препарати. Метааналіз даних, отриманих у ході плацебо-контрольованих досліджень протиепілептичних препаратів, також показав незначне підвищення ризику появи суїцидальних думок і поведінки. Механізм виникнення такого ризику невідомий, а доступні дані не виключають підвищення ризику суїцидальних думок і поведінки для карбамазепіну.
Тому пацієнтів необхідно перевірити на наявність суїцидальних думок та поведінки і, якщо потрібно, призначити відповідне лікування. Пацієнтам (та особам, які доглядають за пацієнтами) слід рекомендувати звернутися до лікаря в разі появи ознак суїцидальних думок та поведінки.
Ендокринні ефекти. Через індукцію ферментів печінки карбамазепін може стати причиною зниження терапевтичного ефекту препаратів естрогенів та/або прогестерону. Це може призвести до зниження ефективності контрацепції, рецидиву симптомів або проривних кровотеч чи кров’янистих виділень. Пацієнтки, які приймають Мезакар і для яких гормональна контрацепція є необхідною, повинні отримувати препарат, що містить не менше 50 мкг естрогену, або для таких пацієнток слід розглянути можливість використання альтернативних негормональних методів контрацепції.
Моніторинг рівня препарату у плазмі крові. Незважаючи на те що кореляція між дозою та рівнем карбамазепіну у плазмі крові, а також між рівнем карбамазепіну у плазмі крові та клінічною ефективністю і переносимістю недостовірна, моніторинг рівня препарату у плазмі крові може бути доцільним у таких випадках: при раптовому підвищенні частоти нападів, перевірці комплаєнсу пацієнта, у період вагітності, у разі лікування дітей та підлітків; при підозрі на порушення абсорбції, при підозрюваній токсичності та застосуванні більше одного препарату.
Зниження дози та відміна препарату. Раптова відміна карбамазепіну може спровокувати напади, тому препарат слід відміняти поступово протягом 6 міс. При необхідності у пацієнтів з епілепсією раптово відмінити терапію препаратом Мезакар перехід на новий протиепілептичний препарат слід здійснювати на тлі терапії відповідними лікарськими засобами (наприклад діазепамом в/в, ректально або фенітоїном в/в).
Падіння. Лікування карбамазепіном може бути пов’язане з розвитком атаксії, запаморочення, сонливості, артеріальної гіпотензії, сплутаності свідомості або в’ялості (див. ПОБІЧНА ДІЯ), що може призвести до падіння і, відповідно, до переломів або інших травм. Для пацієнтів із захворюваннями, станами або при прийомі лікарських засобів, що посилюють ці стани, слід регулярно проводити повну оцінку ризиків розвитку падінь при довготривалому лікуванні карбамазепіном.
Фотосенсибілізація. Під час лікування карбамазепіном пацієнти повинні захищатися від впливу сильних сонячних променів через ризик фотосенсибілізації.
Застосування у період вагітності та годування грудьми. Існують чіткі дані про ризик для людського плода. Тому карбамазепін не слід застосовувати в період вагітності, якщо це не є абсолютно необхідним.
У тварин пероральне застосування карбамазепіну спричиняло розвиток вад.
У дітей, у матерів яких діагностовано епілепсію, відзначається схильність до порушень внутрішньоутробного розвитку, у тому числі вроджених вад розвитку. Повідомляли про ймовірність того, що карбамазепін, як і більшість протиепілептичних засобів, підвищує частоту даних порушень, однак переконливі докази в рамках контрольованих досліджень монотерапії карбамазепіном відсутні. Разом з тим повідомляли про асоційовані із застосуванням карбамазепіну порушення внутрішньоутробного розвитку та вроджені вади розвитку, у тому числі про щілину хребта та інші вроджені аномалії, наприклад щелепно-лицьові вади, кардіоваскулярні вади розвитку, гіпоспадію та аномалії розвитку різних систем організму. Слід мати на увазі, що порушення розвитку, включаючи вади, відмічають в 2–3 рази частіше у дітей пацієнток з епілепсією, ніж у здорових осіб. Ступінь, з яким ці ефекти можуть бути пов’язані з карбамазепіном або основним захворюванням, повністю не встановлений.
За даними Північноамериканського реєстру вагітних, частота серйозних вад розвитку, що належать до структурних аномалій, які потребують хірургічної, медикаментозної або косметичної корекції, діагностованих протягом 12 тиж після народження, становила 3,0% (95% ДІ: 2,1–4,2%) серед вагітних, які приймали в І триместр карбамазепін в якості монотерапії, та 1,1% (95% ДІ: 0,35–2,5%) серед вагітних, які не приймали жодних протиепілептичних препаратів (відносний ризик 2,7; 95% ДІ: 1,1–7,0%).
Слід мати на увазі такі дані. Застосування препарату Мезакар у вагітних, хворих на епілепсію, потребує особливої уваги.
Якщо жінка, яка отримує препарат Мезакар, завагітніла, планує вагітність або під час вагітності з’являється необхідність у застосуванні карбамазепіну, слід ретельно зважити потенційну користь застосування препарату порівняно з можливим ризиком (особливо у I триместр вагітності).
Жінкам репродуктивного віку за можливості Мезакар слід призначати як монотерапію.
Рекомендується призначати мінімальні ефективні дози та здійснювати моніторинг рівня карбамазепіну у плазмі крові.
Пацієнток слід поінформувати про можливість підвищення ризику розвитку вроджених вад та надавати їм можливість антенатального скринінгу.
Характер лікування карбамазепіном та необхідність його застосування слід завжди ретельно планувати та оцінювати у пацієнток з епілепсією, які бажають завагітніти. У період вагітності не слід переривати ефективну протиепілептичну терапію, оскільки загострення захворювання загрожуватиме здоров’ю як матері, так і дитини.
Зокрема, у період з 20-го по 40-й день вагітності доза карбамазепіну повинна бути мінімальною. Аномалії розвитку, імовірно, зумовлюються піковими рівнями карбамазепіну у плазмі крові. Відповідно, протягом цього періоду загальну добову дозу препарату слід вводити кількома розділеними дозами впродовж доби. Рекомендується моніторинг рівня карбамазепіну у плазмі крові. Концентрація у плазмі крові може підтримуватися на нижній межі терапевтичного діапазону (4–12 мкг/мл) за умови забезпечення контролю судом. Існують дані про те, що ризик вад розвитку при застосуванні карбамазепіну залежить від його дози, тобто в дозі <400 мг/добу частота аномалій розвитку була нижчою, ніж при застосуванні вищих доз карбамазепіну.
Упродовж вагітності та після пологів пацієнтки повинні залишатися під наглядом (моніторинг рівнів карбамазепіну у плазмі крові та ЕЕГ). Концентрація карбамазепіну у плазмі крові повинна підтримуватися на нижній межі терапевтичного діапазону (3–7 мкг/мл).
Ризик вад розвитку підвищується при комбінованій терапії, тому слід уникати комбінації карбамазепіну з іншими протиепілептичними засобами або іншими препаратами для додаткового зниження ризику. Показана монотерапія карбамазепіном. Існують дані про те, що ризик виникнення вад розвитку при застосуванні карбамазепіну у складі політерапії може відрізнятися, залежно від інших препаратів, які приймають одночасно, та може бути вищим при застосуванні комбінацій, що включають вальпроат.
Зважаючи на властивість карбамазепіну індукувати ферменти, до та під час вагітності рекомендується прийом фолієвої кислоти (профілактика вад розвитку мозкової трубки). Упродовж останніх тижнів вагітності матері (а після пологів — також дитині) слід вводити вітамін К для уникнення геморагічних ускладнень.
Відомі кілька випадків судом та/або пригнічення дихання у новонароджених, матері яких приймали карбамазепін або інший протисудомний препарат незадовго до або під час пологів. Регулярний прийом карбамазепіну матір’ю також може провокувати симптоми відміни (блювання, діарея та/або розлади травлення) у новонароджених.
Спостереження та профілактика. Відомо, що в період вагітності можливий розвиток недостатності фолієвої кислоти. Протиепілептичні препарати можуть підвищувати рівень недостатності фолієвої кислоти, тому рекомендується додаткове призначення фолієвої кислоти перед та в період вагітності.
Новонароджені. З метою профілактики порушень згортання крові у новонароджених рекомендовано призначати вітамін К1 матерям протягом останніх тижнів вагітності та новонародженим.
Відомо кілька випадків судом та/або пригнічення дихання, блювання, діареї та/або поганого апетиту у новонароджених, що пов’язують із прийомом карбамазепіну та інших протисудомних препаратів.
Годування грудьми. У дослідженнях на щурах відмічали побічні ефекти у потомства самиць, яким вводили карбамазепін. Карбамазепін проникає у грудне молоко (25–60% концентрації у плазмі крові). Переваги грудного вигодовування з віддаленою ймовірністю розвитку побічних ефектів у немовляти слід ретельно зважити. Користь грудного вигодовування, як правило, переважає ризик розвитку побічних ефектів. Годування грудьми слід припинити, якщо у дитини погано збільшується маса тіла, вона занадто сонлива або у неї виникають алергічні реакції на шкірі. У дітей, які отримували карбамазепін антенатально або з грудним молоком, описані випадки холестатичного гепатиту, у зв’язку з чим слід проводити спостереження за такими дітьми з метою діагностики побічних ефектів з боку гепатобіліарної системи. Матері, які отримують карбамазепін, можуть годувати грудьми за умови, що немовля спостерігається стосовно розвитку можливих побічних реакцій (наприклад надмірної сонливості, алергічних шкірних реакцій).
Фертильність. Дуже рідко повідомляли про випадки порушення фертильності у чоловіків та/або про відхилення від норми показників сперматогенезу. Проте причинний зв’язок цих порушень із карбамазепіном поки що не встановлений.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Здатність пацієнта, який приймає карбамазепін, до швидкої реакції (особливо на початку терапії або в період підбору дози) може знижуватися як внаслідок судом, спричинених захворюванням, так і внаслідок побічних ефектів, пов’язаних із застосуванням препарату Мезакар, таких як запаморочення, сонливість, атаксія, диплопія, порушення акомодації та порушення зору. Тому пацієнтам слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами.
цитохром Р450 3А4 (CYP 3A4) є основним ферментом, що каталізує утворення активного метаболіту карбамазепіну-10,11-епоксиду. Одночасне застосування інгібіторів CYP 3A4 або інгібіторів епоксид-гідролази з карбамазепіном може спричиняти підвищення концентрації карбамазепіну у плазмі крові, що, у свою чергу, може призводити до розвитку побічних реакцій. Відповідно, слід скоригувати дозу препарату Мезакар та забезпечити контроль його рівнів у плазмі крові. Одночасне застосування індукторів CYP 3A4 може посилювати метаболізм карбамазепіну, що призводить до потенційного зниження концентрації карбамазепіну в сироватці крові та терапевтичного ефекту. Подібним чином припинення прийому індуктора CYP 3A4 може знижувати швидкість метаболізму карбамазепіну, що призводить до підвищення рівня карбамазепіну у плазмі крові. Відповідно, може виникнути необхідність у корекції дози препарату Мезакар.
Карбамазепін є потужним індуктором CYP 3A4 та інших ферментних систем фази І та фази ІІ у печінці, тому може знижувати концентрацію інших препаратів у плазмі крові, які переважно метаболізуються CYP 3A4 шляхом індукції їхнього метаболізму.
Людська мікросомальна епоксид-гідролаза являє собою фермент, відповідальний за утворення 10,11-трансдіолпохідних карбамазепіну-10,11-епоксиду. Одночасне призначення інгібіторів людської мікросомальної епоксид-гідролази (наприклад вальпроєвої кислоти) може призвести до підвищення концентрації карбамазепіну-10,11-епоксиду у плазмі крові.
Одночасне застосування карбамазепіну з пероральними антикоагулянтами прямої дії (ривароксабаном, дабігатраном, апіксабаном, едоксабаном) може призвести до зниження концентрації пероральних антикоагулянтів прямої дії у плазмі крові й, таким чином, до підвищення ризику тромбозу. Отже, якщо одночасне застосування є необхідним, пацієнти повинні знаходитися під ретельним контролем на предмет появи ознак та симптомів тромбозу.
Препарати, які можуть підвищувати рівень карбамазепіну у плазмі крові. Оскільки підвищення рівня карбамазепіну у плазмі крові може призводити до появи небажаних реакцій (таких як запаморочення, сонливість, атаксія, диплопія), то дозу препарату Мезакар необхідно відповідно коригувати та/або контролювати його рівні у плазмі крові при одночасному застосуванні з нижчезазначеними препаратами.
Анальгетики, протизапальні препарати: декстропропоксифен, ібупрофен.
Андрогени: даназол.
Антибіотики: макролідні антибіотики (наприклад еритроміцин, тролеандоміцин, джозаміцин, кларитроміцин, ципрофлоксацин).
Антидепресанти: дезипрамін, флуоксетин, флувоксамін, нефазодон, пароксетин, тразодон, вілоксазин.
Протиепілептичні: стирипентол, вігабатрин.
Протигрибкові засоби: азоли (наприклад ітраконазол, кетоконазол, флуконазол, вориконазол). Пацієнтам, які отримують лікування вориконазолом або ітраконазолом, можуть бути рекомендовані альтернативні протиепілептичні засоби.
Антигістамінні препарати: лоратадин, терфенадин.
Антипсихотичні препарати: оланзапін, локсапін, кветіапін.
Протитуберкульозні препарати: ізоніазид.
Противірусні препарати: інгібітори протеази для ВІЛ (наприклад ритонавір).
Інгібітори карбоангідрази: ацетазоламід.
Серцево-судинні препарати: дилтіазем, верапаміл.
Препарати для лікування захворювань ШКТ: циметидин, омепразол.
Міорелаксанти: оксибутинін, дантролен.
Антиагрегантні препарати: тиклопідин.
Інші речовини: грейпфрутовий сік, нікотинамід (у дорослих, тільки у високих дозах).
Препарати, які можуть підвищувати рівень активного метаболіту карбамазепіну-10,11-епоксиду у плазмі крові. Оскільки підвищений рівень активного метаболіту карбамазепіну-10,11-епоксиду у плазмі крові може спричинити розвиток побічних реакцій (наприклад запаморочення, сонливість, атаксію, диплопію), дозу препарату Мезакар необхідно відповідно коригувати та/або контролювати рівень препарату у плазмі крові, якщо Мезакар приймати одночасно з такими препаратами: локсапін, кветіапін, примідон, прогабід, вальпроєва кислота, валноктамід та валпромід.
Препарати, які можуть знижувати рівень карбамазепіну у плазмі крові. Може бути необхідною корекція дози препарату Мезакар при одночасному застосуванні з нижчезазначеними препаратами.
Протиепілептичні препарати: фелбамат, метсуксимід, окскарбазепін, фенобарбітал, фенсуксимід, фенітоїн (щоб уникнути інтоксикації фенітоїном та субтерапевтичних концентрацій карбамазепіну, рекомендовано скоригувати концентрацію фенітоїну у плазмі крові до 13 мкг/мл перед початком лікування карбамазепіном) та фосфенітоїн, примідон та клоназепам (хоча дані щодо нього суперечливі).
Протипухлинні препарати: цисплатин або доксорубіцин.
Протитуберкульозні препарати: рифампіцин.
Бронходилататори або протиастматичні препарати: теофілін, амінофілін.
Дерматологічні препарати: ізотретиноїн.
Взаємодія з іншими речовинами: препарати лікарських трав, що містять звіробій (Hypericum perforatum).
Мефлохін може виявляти антагоністичні властивості щодо протиепілептичного ефекту препарату Мезакар. Відповідно дозу препарату Мезакар необхідно коригувати.
Ізотретиноїн, як повідомляється, змінює біодоступність та/або кліренс карбамазепіну і карбамазепіну-10,11-епоксиду; необхідно контролювати концентрацію карбамазепіну у плазмі крові.
Вплив карбамазепіну на рівень у плазмі крові одночасно призначених препаратів. Карбамазепін може знижувати рівень деяких препаратів у плазмі крові та зменшувати вираженість або нівелювати їх ефекти. Можлива необхідність у корекції дози нижченаведених препаратів відповідно до клінічних вимог.
Анальгетики, протизапальні препарати: бупренорфін, метадон, парацетамол (тривале застосування карбамазепіну з парацетамолом (ацетамінофеном) може бути пов’язано з розвитком гепатотоксичності), феназон (антипірин), трамадол.
Антибіотики: доксициклін, рифабутин.
Антикоагулянти: пероральні антикоагулянти (наприклад варфарин, фенпрокоумон, дикумарол, аценокумарол, ривароксабан, дабігатран, апіксабан, едоксабан).
Антидепресанти: бупропіон (карбамазепін може знижувати рівень бупропіону у плазмі крові та підвищувати рівень його метаболіту гідроксибупропіону, тим самим знижуючи клінічну ефективність та безпеку бупропіону), циталопрам, міансерин, нефазодон, сертралін, тразодон, трициклічні антидепресанти (наприклад іміпрамін, амітриптилін, нортриптилін, кломіпрамін). Не рекомендується застосування препарату Мезакар у комбінації з інгібіторами MAO. Застосування інгібіторів MAO слід припинити мінімум за 2 тиж до введення препарату Мезакар (а якщо дозволяє клінічна ситуація — навіть раніше).
Протиблювальні: апрепітант.
Протиепілептичні препарати: клобазам, клоназепам, етосукцимід, фелбамат, ламотриджин, еслікарбазепін, окскарбазепін, примідон, тіагабін, топірамат, вальпроєва кислота, зонісамід. Повідомляли як про підвищення рівня фенітоїну у плазмі крові внаслідок дії карбамазепіну, так і про його зниження та про поодинокі випадки підвищення рівня мефенітоїну у плазмі крові. Щоб уникнути інтоксикації фенітоїном та виникнення субтерапевтичних концентрацій карбамазепіну, рекомендована плазмова концентрація фенітоїну не повинна перевищувати 13 мкг/мл до початку терапії карбамазепіном. Є окремі повідомлення про підвищення концентрації мефенітоїну у плазмі крові на тлі прийому карбамазепіну, що в рідкісних випадках зумовлювали сплутаність свідомості та навіть кому.
Протигрибкові препарати: ітраконазол, вориконазол, кетоназол. Пацієнтам, які отримують лікування вориконазалом або інтраконазолом, можуть бути рекомендовані альтернативні протиепілептичні засоби.
Антигельмінтні препарати: празиквантел, альбендазол.
Протипухлинні препарати: іматиніб, циклофосфамід, лапатиніб, темсиролімус.
Нейролептичні препарати: клозапін, галоперидол та бромперидол, оланзапін, кветіапін, рисперидон, зипразидон, арипіпразол, паліперидон.
Противірусні препарати: інгібітори протеази для лікування ВІЛ (наприклад індинавір, ритонавір, саквінавір).
Анксіолітики: алпразолам, мідазолам.
Бронходилататори або протиастматичні препарати: теофілін.
Контрацептивні препарати: гормональні контрацептиви (слід розглянути можливість застосування альтернативних методів контрацепції). Існують повідомлення про зниження ефективності гормональних контрацептивів та виникнення у жінок кровотеч у період між менструаціями у випадках, коли з карбамазепіном одночасно застосовували оральні контрацептиви. Таким пацієнткам слід рекомендувати препарат, що містить не менше 50 мкг естрогену, або альтернативні негормональні методи контрацепції.
Серцево-судинні препарати: блокатори кальцієвих каналів (група дигідропіридину), наприклад фелодипін, ісрадипін, дигоксин, хінідин, пропранолол, симвастатин, аторвастатин, ловастатин, церивастатин, івабрадин.
Кортикостероїди: преднізолон, дексаметазон.
Засоби, які застосовують для лікування еректильної дисфункції: тадалафіл.
Імунодепресанти: циклоспорин, еверолімус, такролімус, сиролімус.
Тиреоїдні препарати: левотироксин. Вважається, що карбамазепін сприяє виведенню гормонів щитовидної залози та підвищенню потреби в них у пацієнтів з гіпотиреозом. Тому слід перевіряти функцію щитовидної залози у пацієнтів, які отримують замісну терапію, як на початку, так і в кінці лікування карбамазепіном.
При необхідності дозу гормонів щитовидної залози слід скоригувати. Функція щитовидної залози може змінюватися, зокрема, у разі одночасного застосування карбамазепіну та інших протисудомних засобів (наприклад фенобарбіталу).
Взаємодія з іншими препаратами: препарати, що містять естрогени та/або прогестерони (слід розглянути альтернативні методи контрацепції); бупренорфін, гестринон, тиболон, тореміфен, міансерин, сертралін.
Комбінації препаратів, які потребують окремого розгляду. Одночасне застосування карбамазепіну та леветирацетаму може призвести до посилення токсичності карбамазепіну.
Одночасне застосування карбамазепіну та ізоніазиду може призвести до посилення гепатотоксичності ізоніазиду.
Одночасне застосування карбамазепіну і перепаратів літію або метоклопраміду, а також карбамазепіну і нейролептиків (галоперидол, тіоридазин) може призвести до посилення побічних неврологічних ефектів (у випадку останньої комбінації — навіть за умови терапевтичних рівнів у плазмі крові). Тому необхідно уважно стежити за клінічними симптомами. Не менше ніж 8 тиж має минути після закінчення попереднього лікування нейролептиками. Також слід уникати одночасного лікування. Пацієнтів слід контролювати з приводу наступних нейротоксичних симптомів: нестійка хода, атаксія, горизонтальний ністагм, посилені пропріоцептивні м’язові рефлекси, м’язові судоми (фасцикуляції).
Згідно з літературними даними додавання карбамазепіну до поточної терапії нейролептичними засобами може підвищувати ризик розвитку злоякісного нейролептичного синдрому або синдрому Стівенса — Джонсона.
Комбінована терапія карбамазепіном та деякими діуретиками (гідрохлоротіазид, фуросемід) може призвести до виникнення симптоматичної гіпонатріємії.
Карбамазепін може антагонізувати ефекти недеполяризуючих м’язових релаксантів (наприклад панкуронію). Може виникнути необхідність у підвищенні доз цих препаратів, а пацієнти потребують ретельного моніторингу через можливість швидшого, ніж очікується, завершення нейром’язової блокади.
Карбамазепін, як і інші психотропні препарати, може знижувати переносимість алкоголю, тому пацієнтам рекомендовано утримуватися від вживання алкоголю.
Одночасне застосування карбамазепіну з пероральними антикоагулянтами прямої дії (ривароксабаном, дабігатраном, апіксабаном, едоксабаном) може призвести до зниження концентрації пероральних антикоагулянтів прямої дії у плазмі крові й, таким чином, до підвищення ризику тромбозу. Отже, якщо одночасне застосування є необхідним, пацієнти повинні знаходитися під ретельним контролем на предмет появи ознак та симптомів тромбозу.
Протипоказана взаємодія. Оскільки карбамазепін структурно близький до трициклічних антидепресантів, Мезакар не рекомендовано застосовувати одночасно з інгібіторами МАО; перед початком застосування препарату необхідно припинити прийом інгібітора МАО (щонайменше за 2 тиж або раніше, якщо це дозволяють клінічні обставини).
Вплив на серологічні дослідження. Карбамазепін може дати хибнопозитивний результат ВЕРХ-аналізу (високоефективна рідинна хроматографія) для визначення концентрації перфеназину.
Карбамазепін та 10,11-епоксид можуть дати хибнопозитивний результат імунологічного аналізу за методикою поляризованої флуоресценції для визначення концентрації трициклічних антидепресантів.
симптоми. Симптоми і скарги, що виникають при передозуванні, зазвичай відображають ураження центральної нервової, серцево-судинної і дихальної систем, а також побічні реакції на препарат, вказані у розділі ПОБІЧНА ДІЯ.
ЦНС: пригнічення функцій ЦНС; дезорієнтація, пригнічений рівень свідомості, сонливість, збудження, галюцинації, кома; затуманення зору, нерозбірливе мовлення, дизартрія, ністагм, атаксія, дискінезія, гіперрефлексія (спочатку), гіпорефлексія (пізніше); судоми, психомоторні розлади, міоклонус, гіпотермія, мідріаз.
Дихальна система: пригнічення дихання, набряк легень.
Серцево-судинна система: тахікардія, артеріальна гіпотензія, іноді — АГ, порушення провідності з розширенням комплексу QRS; синкопе, пов’язане із зупинкою серця, що супроводжується втратою свідомості.
ШКТ: блювання, затримка їжі у шлунку, зниження моторики товстої кишки.
Кістково-м’язова система: повідомляли про окремі випадки рабдоміолізу, пов’язаного з токсичним впливом карбамазепіну.
Сечовидільна система: затримка сечі, олігурія або анурія; затримка рідини; гіпергідратація, зумовлена ефектом карбамазепіну, подібним за дією до антидіуретичного гормону.
Зміни лабораторних показників: гіпонатріємія, можливий метаболічний ацидоз, гіперглікемія, підвищення м’язової фракції КФК.
Лікування. Специфічний антидот відсутній. Спочатку лікування повинно ґрунтуватися на клінічному стані хворого; показана госпіталізація. Проводиться визначення концентрації карбамазепіну у плазмі крові для підтвердження отруєння цим засобом та оцінки ступеня передозування.
Здійснювати евакуацію вмісту шлунка, промивання шлунка, застосування активованого вугілля. Пізня евакуація шлункового вмісту може призвести до відстроченого всмоктування і повторної появи симптомів інтоксикації в період одужання.
Застосовувати симптоматичне підтримувальне лікування у відділенні інтенсивної терапії, моніторування функцій серця, уважна корекція електролітних розладів.
Особливі рекомендації. При розвитку артеріальної гіпотензії показане в/в введення допаміну або добутаміну; при розвитку порушень ритму серця лікування слід підбирати індивідуально; при розвитку судом — введення бензодіазепінів (наприклад діазепаму) або інших протисудомних засобів, наприклад фенобарбіталу (з обережністю через підвищений ризик розвитку пригнічення дихання) або паральдегіду; при розвитку гіпонатріємії (водної інтоксикації) — обмеження введення рідини, повільна обережна в/в інфузія 0,9% р-ну натрію хлориду. Ці заходи можуть бути корисними для запобігання набряку головного мозку.
Рекомендується проведення гемосорбції на вугільних сорбентах. Гемодіаліз є ефективним методом лікування при передозуванні карбамазепіну. Повідомляли про неефективність форсованого діурезу і перитонеального діалізу.
Необхідно передбачити можливість повторного посилення симптомів передозування на 2-й та 3-й день після його початку, що зумовлено уповільненим всмоктуванням препарату.
при температурі не вище 25 °C.
Інструкція, розміщена на цій сторінці, носить інформаційний характер і призначена виключно з метою ознайомлення.
Не використовуйте це як посібник медичних рекомендацій.
Постановка діагнозу і вибір методики лікування здійснюється тільки вашим лікарем!
Farmaco не несе відповідальності за можливі негативні наслідки, що виникли в результаті використання інформації, розміщеної на сайті farmaco.ua.
Щоб залишити відгук - авторизуйтесь!
