Арипразол, таблетки, 10 мг, №30
Фарма Старт, Україна

Фармакологічні властивості

фармакодинаміка

Механізм дії. Терапевтична дія арипіпразолу в лікуванні шизофренії та біполярного розладу типу I зумовлена поєднанням часткового агонізму відноcно рецепторів дофаміну D₂ і серотоніну 5-HT_1а, а також антагонізму щодо рецепторів серотоніну 5-HT_2a. Відомо, що арипіпразол виявляв антагоністичні властивості на тваринних моделях дофамінергічної гіперактивності й агоністичні властивості на тваринних моделях дофамінергічної гіпоактивності. Арипіпразол має високу афінність зв’язування in vitro стосовно рецепторів дофаміну D₂ і D₃, рецепторів серотоніну 5-HT_1а і 5-HT_2а, а також помірну афінність щодо рецепторів дофаміну D₄, серотоніну 5-HT_2c і 5-HT₇, адренергічних рецепторів ?₁ і рецепторів гістаміну H₁. Арипіпразол також має помірну афінність стосовно серотонінових рецепторів і не має помітної афінності щодо мускаринових рецепторів. Взаємодія з іншими рецепторами, крім підтипів дофаміну і серотоніну, може пояснювати деякі інші клінічні ефекти арипіпразолу.

Фармакокінетика

Всмоктування. Арипіпразол добре всмоктується, причому його C_max у плазмі крові досягається через 3–5 год після введення. Арипіпразол зазнає мінімального пресистемного метаболізму. Абсолютна біодоступність препарату при пероральному прийомі становить 87%. Вживання їжі з високим вмістом жирів не впливає на фармакокінетику арипіпразолу.

Розподіл. Арипіпразол широко розподіляється в тканинах організму. Об’єм розподілу становить 4,9 л/кг маси тіла, що свідчить про великий екстраваскулярний розподіл. При введенні в терапевтичних дозах арипіпразол і дегідроарипіпразол на >99% зв’язуються з білками плазми крові, переважно з альбуміном.

Біотрансформація. Арипіпразол значною мірою метаболізується в печінці, в основному шляхом дегідрогенізації, гідроксилювання та N-деалкілування. Відповідно до даних досліджень in vitro, ферменти CYP 3A4 і CYP 2D6 відповідають за дегідрогенізацію та гідроксилювання арипіпразолу, а N-деалкілування каталізується CYP 3A4. Арипіпразол є основною речовиною лікарського засобу, що міститься в системному кровотоці. У рівноважному стані дегідроарипіпразол — його активний метаболіт — становить близько 40% величини AUC арипіпразолу в плазмі крові.

Виведення. Середній Т_? арипіпразолу становить приблизно 75 год в осіб з активним метаболізмом CYP 2D6 і приблизно 146 год — в осіб зі слабким метаболізмом CYP 2D6.

Загальний кліренс арипіпразолу становить 0,7 мл/хв/кг, в основному він представлений печінковим кліренсом. Після одноразового перорального введення ¹⁴C-міченого арипіпразолу приблизно 27% виводилося з сечею і приблизно 60% — із калом. Менше 1% арипіпразолу в незміненому вигляді виводилося із сечею, приблизно 18% незміненого арипіпразолу — із калом.

Фармакокінетика в особливих групах пацієнтів

Діти. Фармакокінетика арипіпразолу і дегідроарипіпразолу в пацієнтів віком від 10 до 17 років була аналогічною такій у дорослих після коригування з різницею в масі тіла.

Пацієнти літнього віку. Відмінності між фармакокінетикою арипіпразолу у здорових добровольців літнього віку і більш молодих пацієнтів відсутні.

Стать

Відмінності між фармакокінетикою арипіпразолу у здорових чоловіків і жінок відсутні.

Куріння і раса. Фармакокінетична оцінка популяції не виявила клінічно значущих, пов’язаних із расою відмінностей або впливу куріння на фармакокінетику арипіпразолу.

Порушення функції нирок. Виявлено, що фармакокінетичні характеристики арипіпразолу і дегідроарипіпразолу однакові як у пацієнтів із тяжкими захворюваннями нирок, так і у молодих здорових добровольців.

Порушення функції печінки. Немає достатніх даних про метаболічні особливості арипіпразолу в пацієнтів із порушеннями функції печінки.

Показання

Арипразол показаний для лікування шизофренії у дорослих.

Арипразол показаний також для лікування помірних і тяжких маніакальних епізодів при біполярному розладі I типу, а також для запобігання новим маніакальним епізодам у дорослих, які мали маніакальні епізоди в анамнезі та які відповідали на лікування арипіпразолом.

Застосування

дорослі

Шизофренія: рекомендована початкова доза препарату Арипразол становить 10 або 15 мг/добу, а підтримувальна доза — 15 мг/добу. Цю дозу приймають 1 раз на добу незалежно від прийому їжі.

Арипразол ефективний у діапазоні доз від 10 до 30 мг/добу. Підвищення ефективності при прийомі доз, що перевищують добову дозу 15 мг, не продемонстровано, хоча окремим пацієнтам може бути корисна підвищена доза.

Максимальна добова доза не повинна перевищувати 30 мг.

Маніакальні епізоди при біполярному розладі I типу: рекомендована початкова доза препарату Арипразол становить 15 мг. Цю дозу приймають 1 раз на добу незалежно від прийому їжі. Препарат можна призначати як монотерапію чи у складі комбінованого лікування. Для окремих пацієнтів може бути ефективним підвищення дози. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 30 мг.

Запобігання новим маніакальним епізодам при біполярному розладі I типу: для запобігання рецидивам маніакальних епізодів у пацієнтів, які приймали арипіпразол у монотерапії або у складі комбінованого лікування, слід продовжувати прийом препарату в тій самій дозі. З урахуванням клінічного стану пацієнта можлива корекція добової дози, у тому числі її зниження.

Пацієнти з порушенням функції печінки: пацієнтам зі слабким або помірним ступенем печінкової недостатності корекція дози не потрібна. Для надання рекомендацій пацієнтам із тяжким порушенням функції печінки недостатньо наявних даних. Дозу цим пацієнтам слід підбирати обережно. Пацієнтам із тяжким порушенням функції печінки максимальну добову дозу 30 мг слід застосовувати з обережністю.

Пацієнти з порушенням функції нирок: пацієнтам із порушенням функції нирок корекція дози не потрібна.

Пацієнти літнього віку: ефективність препарату Арипразол у лікуванні шизофренії та біполярного розладу I типу для пацієнтів віком від 65 років не встановлена. Беручи до уваги вищу чутливість цієї популяції пацієнтів, слід розглянути доцільність застосування нижчих початкових доз препарату, якщо дозволяють інші клінічні фактори.

Стать: корекція дози залежно від статі пацієнта не потрібна.

Куріння: з огляду на шлях метаболізму арипіпразолу, курцям корекція доз не потрібна.

Корекція дози внаслідок взаємодій: у разі одночасного введення потужних інгібіторів CYP 3A4 або CYP 2D6 з арипіпразолом дозу арипіпразолу слід знизити. Якщо зі схеми комбінованого лікування виключається інгібітор CYP 3A4 або CYP 2D6, дозу арипіпразолу слід підвищити.

У разі одночасного введення потужних індукторів CYP 3A4 з арипіпразолом дозу арипіпразолу слід підвищити. Якщо зі схеми комбінованого лікування виключається індуктор CYP 3A4, дозу арипіпразолу необхідно знизити до рекомендованої.

Діти. Препарат Арипразол у цьому дозуванні не рекомендований до застосування у дітей.

Протипоказання

гіперчутливість до арипіпразолу або до будь-якого іншого компонента препарату.

Побічна дія

найчастішими небажаними реакціями були акатизія і нудота.

Нижчезазначена частота визначена за такими умовними параметрами:

часті (?1/100–<1/10) і нечасті (?1/1000–<1/100) реакції:

— з боку психіки: часті — збудження, безсоння, неспокій; нечасті — депресія, гіперсексуальність;

— з боку нервової системи: часті — екстрапірамідні порушення, акатизія, тремор, запаморочення, сонливість, седативний ефект, головний біль;

— з боку органа зору: часті — розмитість поля зору, нечасті — диплопія;

— з боку серцево-судинної системи: нечасті — тахікардія, ортостатична гіпотензія;

— з боку травної системи: часті — диспепсія, блювання, нудота, запор, надмірне слиновиділення;

— загальні розлади: часті — втома.

Частота нижченаведених реакцій вважається невідомою (не може бути оцінена, виходячи з наявних даних):

— з боку ендокринної системи: гіперпролактинемія;

— з боку крові та лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія;

— з боку імунної системи: алергічні реакції (наприклад анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, набряк язика, набряк обличчя, свербіж або кропив’янка);

— з боку ендокринної системи: гіперглікемія, цукровий діабет, діабетичний кетоацидоз, діабетична гіперосмолярна кома;

— з боку обміну речовин і харчування: збільшення або зменшення маси тіла, анорексія, гіпонатріємія;

— з боку психіки: збудження, нервозність, патологічна пристрасть до азартних ігор, агресивність, спроби суїциду, суїцидальне мислення і завершене самогубство;

— з боку нервової системи: порушення мовлення, злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС), великий судомний напад, серотоніновий синдром;

— з боку серця: подовження інтервалу Q–T, шлуночкова аритмія, раптова смерть, зупинка серцевої діяльності, піруетна шлуночкова тахікардія, брадикардія;

— з боку судин: синкопе, гіпертензія, венозна тромбоемболія (ВТЕ) (включаючи легеневу емболію та тромбоз глибоких вен);

— з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: ротоглотковий спазм, ларингоспазм, аспіраційна пневмонія;

— з боку травної системи: панкреатит, дисфагія, дискомфорт у ділянці шлунково-кишкового тракту, діарея;

— з боку печінки і жовчовивідних шляхів: печінкова недостатність, жовтяниця, гепатит, підвищення рівня АлАТ, підвищення рівня АсАТ, підвищення рівня ?-глутамілтрансферази (ГГТ), підвищення рівня ЛФ;

— з боку шкіри і підшкірних тканин: висип, реакції фоточутливості, алопеція, посилене потовиділення;

— з боку скелетно-м’язової та сполучної тканин: рабдоміоліз, міалгія, ригідність м’язів;

— вагітність, післяпологові та перинатальні стани: синдром відміни препарату в новонароджених;

— з боку нирок і сечовивідних шляхів: нетримання сечі, затримка сечовипускання;

— з боку статевих органів та молочної залози: пріапізм;

— ускладнення загального характеру і реакції в місці введення: порушення температурної регуляції (наприклад гіпотермія, гіпертермія), біль у грудях, периферичний набряк;

— лабораторні дослідження: підвищення рівня креатинфосфокінази, підвищення рівня глюкози крові, коливання рівня глюкози крові, підвищення рівня глікозильованого гемоглобіну.

Особливості застосування

при лікуванні нейролептиками поліпшення клінічного стану пацієнта може зайняти від декількох днів до декількох тижнів. У цей період слід вести ретельне спостереження за станом здоров’я пацієнтів.

Схильність до суїциду: поява суїцидальної поведінки притаманна пацієнтам із психотичними захворюваннями й афективними розладами та в деяких випадках спостерігалася невдовзі після початку застосування нейролептиків або переходу з одного нейролептика на інший, включаючи лікування арипіпразолом. Лікування нейролептиками повинно супроводжуватися ретельним спостереженням пацієнтів, які належать до групи підвищеного ризику.

Відомо, що немає підвищеного ризику виникнення суїцидальної схильності при застосуванні арипіпразолу порівняно із застосуванням інших нейролептиків.

Серцево-судинні розлади: арипіпразол слід з обережністю застосовувати пацієнтам, в анамнезі яких наявні серцево-судинні захворювання (інфаркт міокарда чи ІХС, серцева недостатність або порушення провідності), цереброваскулярні порушення, стани, що зумовлюють схильність пацієнтів до гіпотензії (зневоднення, гіповолемія, застосування антигіпертензивних лікарських засобів) або АГ, включаючи прогресуючу або злоякісну АГ.

При лікуванні нейролептиками відзначали випадки ВТЕ.

Оскільки у пацієнтів, які приймають нейролептики, часто спостерігаються набуті фактори ризику ВТЕ, до і під час лікування арипіпразолом необхідно виявити всі можливі фактори ризику ВТЕ і вжити всіх профілактичних заходів.

Подовження інтервалуQ–T: як і інші нейролептики, арипіпразол слід з обережністю застосовувати пацієнтам, у сімейному анамнезі яких є випадки подовження інтервалу Q–T.

Пізня дискінезія: у разі появи симптомів пізньої дискінезії у пацієнта, що приймає арипіпразол, слід розглянути доцільність зниження дози препарату або припинення лікування. Зазначені симптоми можуть тимчасово загостритися або навіть виникнути після припинення лікування.

Інші екстрапірамідні симптоми: при застосуванні арипіпразолу у дітей спостерігалися акатизія і паркінсонізм. У разі появи ознак інших екстрапірамідних симптомів слід розглянути можливість зниження дози та вести ретельний клінічний моніторинг стану пацієнта.

Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС): ЗНС — комплекс симптомів, пов’язаний із застосуванням лікарських засобів-нейролептиків, який потенційно може мати летальний кінець.

Клінічними проявами ЗНС є гіперпірексія (вкрай висока температура тіла), м’язова ригідність, змінений психічний статус і ознаки розладу вегетативної нервової системи (нерегулярний пульс або АТ, тахікардія, посилене потовиділення і серцева аритмія). Додаткові ознаки можуть включати підвищення рівня креатинкінази, міоглобінурію (рабдоміоліз) і гостру ниркову недостатність. Проте спостерігалися й окремі випадки підвищення рівня креатинкінази і рабдоміолізу, не обов’язково пов’язані зі ЗНС. У разі появи у пацієнта симптомів ЗНС або нез’ясовної дуже високої температури тіла без додаткових клінічних проявів ЗНС прийом усіх нейролептичних лікарських засобів, у тому числі арипіпразолу, необхідно припинити.

Епілептичні напади: відзначали нечасті випадки епілептичних нападів при лікуванні арипіпразолом. Тому арипіпразол слід обережно застосовувати пацієнтам з епілепсією в анамнезі або наявністю станів, пов’язаних з епілептичними нападами.

Пацієнти літнього віку із психозом на фоні деменції.

Підвищена смертність: при застосуванні арипіпразолу в пацієнтів літнього віку, із психозом на фоні хвороби Альцгеймера ризик летального кінця підвищений. Хоча причини летального кінця були різними, більшість із них мала серцево-судинну (наприклад серцева недостатність, раптова смерть) або інфекційну (наприклад пневмонія) природу.

Небажані реакції цереброваскулярного характеру: у пацієнтів похилого віку, із психозом на фоні хвороби Альцгеймера відзначали небажані реакції цереброваскулярного типу (наприклад інсульт, транзиторна ішемічна атака), у тому числі з летальним кінцем.

Відзначено виражений взаємозв’язок між дозами препарату і появою небажаних реакцій цереброваскулярного типу в пацієнтів, які приймали арипіпразол.

Арипіпразол не показаний для лікування у разі психозу на фоні деменції.

Гіперглікемія і цукровий діабет: гіперглікемія, у деяких випадках надзвичайно тяжка і пов’язана з кетоацидозом або гіперосмолярною комою, у тому числі з летальним кінцем, була відзначена у пацієнтів, які приймали атипові нейролептики, у тому числі арипіпразол. Фактори ризику тяжких ускладнень включають ожиріння і наявність діабету в сімейному анамнезі. Відсутня точна порівняльна оцінка ризиків небажаних реакцій, пов’язаних із гіперглікемією, у пацієнтів, які застосовували арипіпразол та інші атипові нейролептики. Необхідно ретельно спостерігати за станом здоров’я пацієнтів, які приймають будь-які нейролептики, включаючи арипіпразол, фіксуючи симптоми гіперглікемії (такі як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість), а стан здоров’я пацієнтів із цукровим діабетом або факторами ризику розвитку цукрового діабету необхідно регулярно контролювати щодо підвищення рівня глюкози.

Гіперчутливість: як і у разі застосування інших лікарських засобів, при використанні арипіпразолу можуть розвиватися реакції гіперчутливості.

Збільшення маси тіла: у пацієнтів, із шизофренією і біполярною манією часто спостерігається збільшення маси тіла внаслідок супутніх захворювань, застосування нейролептиків, які, як відомо, викликають збільшення маси тіла, а також відсутності здорового способу життя; це явище може призвести до серйозних ускладнень. При лікуванні арипіпразолом випадки збільшення маси тіла зазвичай виявляли у пацієнтів зі значними факторами ризику, такими як діабет, порушення з боку щитовидної залози чи аденома гіпофіза в анамнезі.

Арипіпразол не спричиняє клінічно значимого збільшення маси тіла у дорослих.

Дисфагія: нейролептики, включаючи арипіпразол, можуть спричиняти порушення моторики стравоходу і аспірацію вмісту шлунка. Арипіпразол та інші нейролептики слід з обережністю застосовувати пацієнтам із підвищеним ризиком аспіраційної пневмонії.

Патологічна схильність до азартних ігор: у пацієнтів, які застосовували арипіпразол, відзначали випадки патологічної схильності до азартних ігор незалежно від того, чи була подібна залежність у них в минулому. Пацієнти з патологічною схильністю до азартних ігор в анамнезі можуть входити до групи підвищеного ризику, їх стан слід ретельно контролювати.

Лактоза: таблетки Арипразол містять лактозу. Пацієнтам із рідкісними спадковими порушеннями, такими як непереносимість галактози, дефіцит лактази Лаппа чи порушення всмоктування глюкози-галактози, не слід приймати цей лікарський засіб.

Пацієнти із супутнім захворюванням СДУГ (синдром дефіциту уваги і гіперактивності): незважаючи на високу частоту супутніх захворювань біполярного розладу типу I і СДУГ, є дуже обмежені дані з безпеки одночасного застосування арипіпразолу і стимуляторів, тому при одночасному призначенні цих засобів необхідна надзвичайна обережність.

Застосування у період вагітності чи годування грудьми

Вагітність. Адекватні контрольовані дослідження арипіпразолу за участю вагітних не проводилися. Повідомлялося про вроджені аномалії, проте наявності причинно-наслідкового зв’язку з арипіпразолом не встановлено. Відомі дані досліджень на тваринах не дають змоги виключити можливість ембріофетотоксичності. Пацієнтам слід повідомляти лікаря про настання вагітності або намір завагітніти під час лікування арипіпразолом. У зв’язку з недостатньою інформацією про безпеку застосування арипіпразолу у період вагітності його можна призначати тільки тоді, коли очікувана користь для вагітної перевищує потенційний ризик для плода.

У новонароджених, матері яких приймали нейролептики (включаючи арипіпразол) у III триместр вагітності, можливі небажані реакції, включаючи екстрапірамідні симптоми та/чи синдром відміни, які можуть бути різними за тяжкістю і тривалістю. Відомо про випадки збудження, підвищення або зниження м’язового тонусу, тремору, сонливості, розладів дихання чи проблем з годуванням. Отже, необхідно ретельно спостерігати за станом цих новонароджених.

Грудне вигодовування. Арипіпразол виділяється з грудним молоком. У разі необхідності прийому препарату годування грудьми слід припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Арипіпразол, як і інші нейролептики, може впливати на здатність керувати транспортними засобами внаслідок побічних реакцій з боку нервової системи та органа зору (див. ПОБІЧНА ДІЯ). У процесі лікування рекомендується утримуватись від керування транспортними засобами або роботи з іншими механізмами, доки не стане відомою індивідуальна чутливість пацієнтів до препарату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

внаслідок антагонізму до ?₁-адренергічних рецепторів арипіпразол може посилювати ефект деяких антигіпертензивних препаратів.

З огляду на основний вплив арипіпразолу на ЦНС слід дотримуватися обережності при призначенні арипіпразолу з іншими лікарськими засобами, що впливають на ЦНС, у зв’язку з можливими перехресними небажаними реакціями, такими як седативна дія.

Також необхідно відмовитися від вживання алкоголю під час терапії арипіпразолом. Слід обережно застосовувати арипіпразол у поєднанні з іншими лікарськими засобами, які подовжують інтервал Q–T або порушують електролітний баланс.

Потенційний вплив інших лікарських засобів на дію арипіпразолу. Інгібітор секреції соляної кислоти, антагоніст H₂-гістамінових рецепторів фамотидин знижує швидкість всмоктування арипіпразолу, але цей ефект не вважається клінічно значущим.

Арипіпразол метаболізується декількома шляхами за участю ферментів CYP 2D6 і CYP 3A4, але не ферментів CYP 1A. Таким чином, курцям коригувати дозу не потрібно.

Хінідин та інші інгібітори CYP 2D6. Дозу арипіпразолу потрібно знизити приблизно наполовину у разі його одночасного прийому з хінідином. Інші потужні інгібітори CYP 2D6, такі як флуоксетин і пароксетин, імовірно, чинять аналогічний вплив, тому зниження дози в разі їх застосування має бути таким же.

Кетоконазол та інші інгібітори CYP 3A4. У осіб зі зниженим метаболізмом CYP 2D6 одночасний прийом потужних інгібіторів CYP 3A4 може привести до появи вищих концентрацій арипіпразолу в плазмі крові порівняно з такими у пацієнтів з активним метаболізмом CYP 2D6. У разі необхідності одночасного застосування кетоконазолу або інших потужних інгібіторів CYP 3A4 з арипіпразолом потенційні переваги повинні перевищувати можливі ризики для пацієнта. У разі одночасного використання арипіпразолу та кетоконазолу дозу арипіпразолу потрібно знизити приблизно наполовину. Інші потужні інгібітори CYP 3A4, такі як ітраконазол та інгібітори протеази ВІЛ, теоретично можуть мати такі ж ефекти, отже, потрібно аналогічно знижувати дози.

Після припинення прийому інгібітора CYP 2D6 або CYP 3A4 дозу арипіпразолу потрібно підвищити до рівня, що застосовувався до початку супутнього лікування.

Можливе незначне підвищення концентрацій арипіпразолу у разі одночасного використання слабких інгібіторів CYP 3A4 (наприклад дилтіазему чи есциталопраму) або CYP 2D6.

Карбамазепін та інші інгібітори CYP 3A4. Дозу арипіпразолу потрібно подвоїти у разі його одночасного прийому з карбамазепіном. Інші потужні індуктори CYP 3A4 (такі як рифампіцин, рифабутин, фенітоїн, фенобарбітал, примідон, ефавіренз, невірапін і звіробій звичайний) теоретично мають аналогічний вплив, тому необхідне відповідне підвищення дози. Після припинення прийому потужних індукторів CYP 3A4 дозу арипіпразолу слід знизити до рекомендованої.

Вальпроат та літій. У разі одночасного прийому вальпроату або літію з арипіпразолом не виявлено клінічно значущих змін концентрації арипіпразолу.

Серотоніновий синдром. У пацієнтів, які приймали арипіпразол, спостерігалися випадки серотонінового синдрому; особливо у разі одночасного застосування з іншими серотонінергічними препаратами, такими як селективний інгібітор зворотного захоплення серотоніну/норадреналіну, або з препаратами, які підвищують концентрацію арипіпразолу.

Потенційний вплив арипіпразолу на дію інших лікарських засобів. Малоймовірно, що арипіпразол здатний викликати клінічно важливі лікарські взаємодії, опосередковані ферментами CYP 2D6 (співвідношення декстрометорфану/3-метоксиморфін), CYP 2C9 (варфарин), CYP 2C19 (омепразол) і CYP 3A4 (декстрометорфан).

У разі одночасного прийому арипіпразолу з вальпроатами, літієм або ламотриджином не виявлено клінічно значущих змін концентрацій вальпроату, літію чи ламотриджину.

Передозування

у дорослих пацієнтів описано випадки навмисного чи випадкового гострого передозування арипіпразолу дозами до 1260 мг без подальшого летального кінця. Потенційно важливими з медичної точки зору симптомами, що спостерігалися, були летаргія, підвищений АТ, сонливість, тахікардія, нудота, блювання і діарея.

Окрім цього, отримано дані про випадкове передозування виключно арипіпразолу (у дозі до 195 мг) у дітей, що не спричинило летального кінця. Потенційно важливими симптомами, що спостерігалися, були сонливість, короткочасна, втрата свідомості та екстрапірамідні симптоми.

Лікування у разі передозування повинно включати підтримувальну терапію, забезпечення прохідності дихальних шляхів, оксигенотерапію, штучну вентиляцію легень, а також контроль симптомів. Слід брати до уваги можливість передозування численних лікарських засобів. Тому необхідно негайно розпочати контроль стану серцево-судинної системи, що повинен включати постійний моніторинг ЕКГ для виявлення можливої аритмії.

Після підтвердженого чи імовірного передозування арипіпразолу необхідні ретельне медичне спостереження і контроль за станом пацієнта до його відновлення.

Активоване вугілля (50 г), що застосовувалося через 1 год після прийому арипіпразолу, знижувало показник C_max арипіпразолу приблизно на 41%, а показник AUC — приблизно на 51%, що вказує на можливу ефективність активованого вугілля в лікуванні при передозуванні.

Хоча інформація про вплив гемодіалізу на лікування у разі передозування арипіпразолу відсутня, малоймовірно, щоб гемодіаліз міг бути корисним у лікуванні передозування, оскільки арипіпразол значною мірою зв’язується з білками плазми крові.

Умови зберігання

при температурі не вище 25 °C.